Джерела поділ. На літописні і нелітописні

1. Джерелами ПВЛ були: 1) більш ранні історичні твори, зокрема Найдавніший Київський Літописний звід (бл.1039 р., Св. Софія). Перший Києво-Печерський звід (до 1073 р події описані Никоном). Другий Києво-Печерський або Початковий звід (до 1093 р. події) г. Договори Русі з греками 907, 911, 971 рр., тощо. 3) билини;4)(життєписи святих).

Джерелами є також і фольклор як прояв народної сміхової культури.

БІбілія, візантійські хроніки, житія святих, притчі Соломона, попередні літописні ізводи 996, 1039, Ізборнік Святослава, Повість галичанина Василія, усна народна творчість.

8.Характеристика політичного життя Русі у Повісті времяних літ. Основною політичною ідеєю „ Повісті минулих літ" - є велич, єдність і незалежність Русі. Адже зміцнення політичної влади великого київського князя і згуртування навколо нього усіх князів - це запорука припинення княжих міжусобиць і руйнування держави. Літописець Нестор в своїй „ Повісті" „ прив'язував" історичні події до часу правління представників князівських династій: на зміну правління Києвичів прийшла династія Рюриковичів. І в цій непослідовності літописця полягає цінність літопису, в якому вбачається політична злободенність, досвід, спостереження. Це ж можна сказати не тільки про його політичну ідеологію, але й про його світобачення взагалі. Його намір відповісти на питання, хто перший почав княжити у Києві, і як виникла Руська земля міститься в першій хронологічній даті, від якої літописець розкладає події за роками.Похід князя Олега на Київ досить часто розглядається як стержнева подія в історії Київської Русі. Вважається, що проголосивши Київ стольним градом, матір'ю міст руських, тобто столицею усієї Давньоруської держави, Олег таким чином спричинився до об'єднання Русі в одну цільну державу з центром у Києві. „ Повість минулих літ" свідчить про те, що князювання Олега в Києві почалося зі створення міст - опорних пунктів центральної влади у племінних князівствах.Важливою заслугою Олега є те, що він зумів стабілізувати внутрішнє життя держави, спираючись на язичницько - боярську верхівку. Літописець прагне наголосити на духовній місії Києва, прирівнявши його до священного града Єрусалима. Проте формування державності на новгородській півночі й київському півдні відбувалися нерівномірно: протягом ІХ-Хст. ці протидержавні об'єднання розвивалися незалежно одне від одного. Форма правління в Київській державі залишалася монархічною, а в Новгороді - вищим адміністративно - політичним органом було віче. Лише в другій половині Х ст. київські князі почали виявляти інтерес до Новгорода. Остаточно Новгород опинився в орбіті влади київських князів уже за правління Ярослава Мудрого. Після смерті Олега влада в Києві перейшла до Ігоря, який є першим представником династії Рюриковичів. За його князювання влада Києва поширилась на землі Східного Криму і Тамані, де було створене Тмутараканське князівство. Саме тут Нестор показує, що важливим джерелом права Київської Русі є міжнародні договори князів з чужоземними державами.Договір Ігоря з Візантією 944 р. підтвердив непохитність миру між державами, передбачав сувору кару щодо його порушників. Процедура ж ратифікації цієї мирної угоди відбулася у Києві за участю князя Ігоря, його ратної дружини та грецьких дипломатів.Великий внесок у державотворчі процеси Київської Русі зробила княгиня Ольга, дружина загиблого князя Ігоря, яка протягом 20 років правила державою мирно й тихо. Літопис дає характеристику їй „ як наймудрішої серед усіх людей". Походження Ольги неясне. Про неї склалося кілька легенд. За одною з них вона, бувши дочкою перевізника, перевозила через ріку Ігоря, який захопився її вродою та розумом, одружився з нею. За іншою легендою була вона дочкою боярина. Інші вважали її за дочку Псковського князя.

9.Проблеми етнічного і соціального розвитку у Повісті Времяних літ У ввідній частині «Повісті» висловлюється біблейська легенда про розділення землі між синами Ноя - Сімом, Хамом і Іафетом - і легенда про вавилонське стовпотворіння, що привело до розділення «єдиного роду» на 72 народи, кожен з яких володіє своєю мовою: «Після потопу троє синів Ноя розділили землю - Сім, Xaм, Іафет...»..Включена в літопис оповідь про походження слов'янської грамоти закінчується важливою для загальної концепції «Повісті минулих літ» твердженням про тотожність «словенської» і руської мов – ще одним нагадуванням про місце полян серед слов'янських народів і слов'ян серед народів миру. Літопис «Повість временних літ» дає таку картину розселення слов´янських племен у IX ст. На півночі поблизу озера Ільмень мешкали словени, на південь від них у верхів´ях Волги і Дніпра — кривичі. В басейні верхньої Оки знаходилися в´ятичі, на південний захід від них, над верхньою частиною середнього Дніпра і річки Сожа, — радимичі, на північ від річки Прип´ять, в Поліссі, — дреговичі. Між Прип´яттю, Дніпром і Горинню — древляни, на південь від них, понад середнім Дніпром, — поляни. На Лівобережжі, в басейні Десни та Сейма, — сіверяни (сіверці), між Дністром та Бугом — уличі, Дністром та Прутом — тиверці. У Прикарпатті (нинішня Галичина) і Закарпатті — хорвати, у верхів´ях Західного Бугу (VI-VII ст.) мешкали дуліби, пізніше —волиняни.

10. «Київський літопис» ХІІ ст. “Київський літопис” (“К.Л”) охоплює події наступних 80-ти років: з 1118 по 1200 рік.1. Як і всі літописи. Київський написаний на основі провіденціалізму. Тому причини подій, пояснення причин зводиться до промислу божого. Так, наприклад, описуючи перемогу Ізяслава Мстиславовича над Святославом Всеволодовичем і зайняття ним київського столу, літопис зазначає: “Це ж усе діється за пособництвом божим, і силою чесного хреста, і заступництвом святого (архангела) Михайла, і молитвами святої богородиці”. Описуючи перемогу руських військ над половцями у 1184 р. у літописі читаємо: “Половці ж, побачивши військо, що сильно йшло на них, побігли, гнані гнівом божим і святої богородиці” (с. 333).2. “Київський літопис” являє собою літописний звід, до якого ввійшли частини з втрачених чернігівського і галицько-переяславського та Володимир-Суздальського літописів. Крім того, в основу його лягли окремі короткі хронікальні записи; а також такі твори, як опис про долю князя Ізяслава Мстиславовича (1146 р.), опис про забиття киянами князя ченця Ігоря Чернігівського (1147 р.) та інші.

3. Поряд з подіями загально-руського характеру. К.л. детально про спеціально – київські події, про життя князів, факти з життя церковного. Особливо докладно і з явною симпатією до Ізяслава Мстиславовича, спиняється літописець на подіях 1146-1154 років у Києві. Детально описані також події 1175-1185 рр., боротьба з половцями і знаменитий похід сіверських князів на половців, оспіваний в “Слові о полку Ігоревім”.Закінчується літопис похвалою князю Рюрику з нагоди замурування стіни у Видубецькім монастирі.У розповіді про смерть переяславського князя Володимира Глібовича зазначається, що всі переяславці плакали: “О нем же Украина много постока”.Перша згадка назви “Україна” у відношенні до південно-руських земель (Переясл і Київ).“Україна Галицька” – у 1189 р.

11. Галицько-Волинський літопис Відкритий Карамзіним у 1809 р. Укр вчені- Генсьоронський, Котляр, Костомаров, Грушевський, Черепнін, Пашуто, рибакоу, Майоров, Ужанков і Єрьомін(вважав що цілісний твір). 1238р втрачена частина Київ літопис –Пашуто. Охоплює події 1205 -1290 рр. Ділиться на 2 частини- Літописець Данила Галицького-1205-1258(Черепнін виділив), Волинський літопис – 1259-1290рр. перша частина розпоч з Початкової Галицької повісті, закінчується на воокняжінні 10-ти літнього Данила в Галичі, і пізніше вигнання його матері Анни, була написана не раніше 1212р. наступна Повість про збирання Данила волинської отчини, закінчується звісткою про смерть Мстислава Мстиславовича, що відкрила шлях до галицького престолу. І тут згадується повість про битву з моноглами на Калці 1223р.Повісь про повернення Данилом галицького престолу включена повість про Побоїще Батиєво зроблені вставки. Завершується перша частина Повістю про боротьбу Данила проти ординського ярма. Волинський літопис скл- Літописець Василька Романовича, що скл з 2 великих повістей- про Бурундуєву рать, стосунки з Литвою. Далі Літописець Володимира Васильковича – нагадує традиційний літопис. Літописець Мстислава Даниловича, котрому Володимир Василькович, що не мав синів заповів своє Володимир-Волинське князівство. Генсьоронський виділяє 5 авторів, Холм, Перемишель, Любомль та можливо Пінськ. Джерела князівські літописці, воїнські повісті, док князівських архівів. Свідчення очевидців та вітчизняних хроні.