Український вільний університет (1921-1945 рр.)

Ініціатором утворення Українського вільного університету за зразком західноєвропейських закладів (із відповідним якісним складом викладачів, рівнем знань студентів та системою організації навчання) виступив колишній декан Львівського ун-ту професор-лінгвіст Олександр Колеса. Урочисте відкриття університету відбулося 17 січня 1921 року в Відні. До складу ради університету ввійшли провідні українські науковці і громадські діячі, письменники (Олександр Олесь). УВУ за програмою наближався до державних університетів, але підкреслював свою незалежність від різних “громадських чинників”. В одній із перших відозв Ради університету підкреслювалось: “Ціллю являється ширення вищої освіти в усіх напрямках людського знання шляхом наукових викладів та інших форм навчання при забезпеченні повної волі погляду та напрямку думання”. Фінансування УВУ здійснювали українські громадські організації: Союз українських журналістів і письменників у Відні, Українське товариство прихильників освіти у Відні, окремі громадсько-політичні і культурні діячі. Університет поділявся на два факультети: філософський (з історико-філологічним та природописно-математичним відділами) і правничий. Професорами на філософському ф-ті були: мистецтвознавець Дм.Антонович, хімік Іван Горбачовський, історик України Дм.Дорошенко, О-р Колеса, географ Ст.-н Рудницький, філолог Ст-н Смаль-Стоцький. На юридичному ф-ті працювали: фахівець міжнародного права Ст.-в Дністрянський (декан), історик українського права Ростислав Лащенко, юрист Мих.Лозинський, теорет. права Вол.Старосольський, фахівець з українського права Серг.Шелухін, статист. Федір Щербина. Першим ректо­ром було обрано Олександрара Колессу. Навчання в УВУ почалося в січні 1921 р. Однак він стикнувся із значними організаційними та фінансовими труднощами, тому вже влітку того ж року переїхав до Праги.. Отже Віденський період УВУ тривав з всього кілька місяців. Празький період охоплював 1921 - 1945 роки.Чехословаччина являла собою значний центр української еміграції, де у першій половині 1920-х рр. зосереджувалось 20-25 тис. українців. Вона була досить строкатою у соціальному та політичному відношеннях, але значну питому вагу у ній займала інтелігенція, учнівська та студентська молодь. Це було тією основною причиною, яка зумовила перенесення університету до Праги.У відповідності з статутом УВУ, в ньому проводилися наукові дослідження, зокрема з історії. Наукові сили були поважні – 20 професорів, 10 доцентів і 3 лектори. З 1921 по 1945 рік було захищено 132 дисертації, зокрема 95 з політичних та юридичних наук, 5 збірників і 27 окремих томів наукових праць. Д.І.Дорошенко був деканом філософського ф-ту і читав історію України. Р.Лащекно підготував “Історію українського права”, “Пам’ятки права гетьманської доби”. Було видано праці Р.Лащенка “Ідея права власності на землю на Україні” та “Лекції по історії українського права”, С.Шелухіна “Україна – назва нашої землі з найдавніших часів”, “Звідки походить Русь”, “Історично-правні підстави нашої державності”; Д.Дорошенка “З історії української політичної думки за часів світової війни” (Прага, 1936). Дослідження з історії України велися в Українській Господарській Академії в Подєбрадах. Там, зокрема, було видано ґрунтовне дослідження О-ра Мицюка “Аграрна політика 1800-1925” (У 2-х томах, Подєбради, 1925), в якому розглянуто питання і про політику Російського самодержавства в аграрному питанні на Україні у ХІХ і на поч. ХХ століття. У Подєбрадах побачила світ монографія П.Феденка “Український громадський рух на початку ХХ століття”.