Загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків 9 страница

2. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

3. Суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру і постановляє свою ухвалу у разі:

1) необхідності правової кваліфікації діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, як більш тяжкого;

2) застосування більш суворого виду примусових заходів медичного чи виховного характеру;

3) скасування необгрунтованої ухвали суду про відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру та закриття кримінального провадження щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

1. Вирок суду апеляційної інстанції - одне із видів судових рішень, що ухвалюються (приймаються) за результатами розгляду апеляційної скарги (див. ст. 418 та коментар до неї).

Як і будь-яке інше судове рішення, яке закінчує розгляд справи в суді, вирок ухвалюється іменем України (ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів»).

Глава 31. Провадження в суді апеляційної інстанції

Скасування повністю чи частково вироку суду першої інстанції та ухвалення судом апеляційної інстанції свого вироку у випадку, передбаченому п. З ч. 1 ст. 407 КПК (див. коментар до цієї статті), можливе лише у таких випадках:

1) при необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення. Тобто, якщо судом апеляційної інстанції при перевірці законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення суду першої інстанції буде встановлено, що останній необґрунтовано перекваліфікував дії обвинуваченого на закон про менш тяжке кримінальне правопорушення або необґрунтовано виключив частину пред'явленого йому обвинувачення чи певну кваліфікуючу ознаку, він має право повністю або частково відновити обвинувачення в межах того, яке підтримувалося прокурором або потерпілим (його представником) у суді першої інстанції;

2) при необхідності застосування більш суворого покарання (про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого див. ст. 414 КПК та коментар до неї);

3) при скасуванні необгрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції. За цією підставою суд апеляційної інстанції за наявності достатніх даних про доведеність вини особи має право сформулювати обвинувачення в межах раніше висунутого, зазначеного в обвинувальному акті, і з урахуванням позицій, що їх займали прокурор, потерпілий або його представник у суді першої інстанції, обрати покарання відповідно до вимог ст. 65 КК;

4) при неправильному звільненні обвинуваченого від відбування покарання. У разі встановлення судом апеляційної інстанції порушення судом першої інстанції вимог розд. XII КК «Звільнення від покарання та його відбування» (див. статті 74—87 КК) та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у цій частині. Ухвалюючи свій вирок, суд апеляційної інстанції може повторити визнані судом першої інстанції формулювання обвинувачення, кваліфікацію діяння, покарання, яке було призначене, і призначає покарання, яке необхідно відбувати обвинуваченому, визнаному винним, а також початок перебігу строку відбування покарання.

Вказаний перелік випадків, при яких суд апеляційної інстанції може скасувати вирок суду першої інстанції й ухвалити свій вирок, передбачений у коментованій статті, є вичерпний і поширювальному тлумаченню не підлягає.

Вирок, який ухвалює суд апеляційної інстанції з викладених підстав, може бути лише обвинувальним.

Разом з тим суд апеляційної інстанції, ухвалюючи свій вирок, не має права погіршити становище обвинуваченого, за винятком випадків, встановлених ст. 421 КПК (див. коментар до вказаної статті).

2. Вирок суду апеляційної інстанції обов'язково повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (див. ст. 370 КПК та коментар до неї), а його зміст - відповідати загальним вимогам до вироків, встановленим ст. 374 КПК (див. коментар до вказаної статті). Однак, оскільки суд апеляційної інстанції як суд вищого рівня наділений правом здійснювати перевірку рішень суду першої інстанції, то в мотивувальній частині, крім відображення сутності обвинувачення, ним повинні бути викладені доводи учасників, що подали апеляційні скарги, та заперечення інших осіб, якщо такі

Стаття 424

є, а також мотиви і обґрунтування, за допомогою яких суд дійшов певного висновку (при аргументуванні повинні бути посилання на норми як матеріального, так і процесуального закону) та рішення по суті вимог апеляційних скарг.

3. Скасування судом апеляційної інстанції ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру та постановлення своєї ухвали можливе лише у разі:

1) необхідності правової кваліфікації діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, як більш тяжкого;

2) застосування більш суворого виду примусових заходів медичного чи виховного характеру;

3) скасування необгрунтованої ухвали суду про відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру та закриття кримінального провадження щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

При цьому, як і при ухваленні нового вироку, суд апеляційної інстанції наділений таким правом лише у випадку, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник (див. ст. 421 КПК та коментар до неї).

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 419 КПК (див. коментар до неї).

Ухвалений судом апеляційної інстанції вирок та прийнята ним ухвала про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру може бути оскаржена в касаційному порядку на загальних підставах (див. ст. 424 КПК та коментар до неї).

Стаття 421

Недопустимість погіршення правового становища обвинуваченого

1. Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

2. Виправдувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований лише у разі, якщо апеляційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання.

3. Ухвала суду першої інстанції про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру може бути скасована у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, та суворіший вид примусових заходів медичного чи виховного характеру лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

4. Ухвала суду першої інстанції про відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру та закриття кримінального провадження щодо

Глава 31. Провадження в суді апеляційної інстанції

неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, може бути скасована лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

5. Ухвала суду першої інстанції може бути скасована з метою погіршення становища особи, щодо якої вона постановлена, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

1. Право на апеляційне оскарження судових рішень гарантоване ст. 129 Конституції України і становить невід'ємну складову права на судовий захист, а свобода оскарження судових рішень є ефективним засобом виявлення і виправлення судових помилок. Разом з тим використання цього права обвинуваченим, стосовно якого ухвалено обвинувальний чи виправдувальний вирок, та подання апеляційної скарги не може жодним чином погіршити його становище.

Суд апеляційної інстанції при перевірці законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення суду першої інстанції не вправі:

- скасувати обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, за відсутності апеляційних скарг, поданих саме з цих підстав прокурором, потерпілим чи його представником;

- скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання за відсутності апеляційних скарг, поданих саме з цих підстав прокурором, потерпілим чи його представником;

- збільшити суми, які підлягають стягненню, за відсутності апеляційних скарг, поданих саме з цих підстав прокурором, потерпілим чи його представником.

2. Виправдувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, також не може бути скасований судом апеляційної інстанції:

- за відсутності апеляційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника;

- за відсутності апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання.

3. Скасувати ухвалу суду першої інстанції про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, та суворіший вид примусових заходів медичного чи виховного характеру суд апеляційної інстанції в жодному разі не має права за відсутності апеляційної скарги, поданої з цих підстав прокурором, потерпілим чи його представником.

4. Не може бути скасована судом апеляційної інстанції ухвала суду першої інстанції про відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру та закриття кримінального провадження щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, за відсутності поданої з цих підстав апеляційної скарги прокурором, потерпілим чи його представником.

5. Скасування судом апеляційної інстанції ухвали суду першої інстанції та погіршення становища особи, щодо якої вона була постановлена, неможливе без наявності поданої з цих підстав апеляційної скарги прокурором, потерпілим чи його представником.

Стаття 424

Про обмеження суду першої інстанції під час нового розгляду справи, пов'язані із застосуванням закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання, див. коментар до ст. 416 КПК.

Погіршення становища обвинуваченого можливе лише шляхом ухвалення судом апеляційної інстанції свого вироку (див. ст. 420 КПК та коментар до неї).

Стаття 422

Порядок перевірки ухвал слідчого судді

1. Отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує з суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду.

2. Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.

1. Перелік видів ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, закріплений статтями 304, 309, 583, 584, 591 КПК (див. коментар до вказаних статей та до ст. 392 КПК).

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді повинна відповідати вимогам, встановленим ст. 396 КПК (див. коментар до неї).

Особливістю оскарження ухвал слідчого судді є те, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції та передбачено більш короткий, порівняно з іншими судовими рішеннями, строк на їх оскарження - протягом п'яти днів з дня оголошення ухвали (див. ст. 395 КПК та коментар до неї).

Якщо слідчий суддя ухвалу постановив без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження обчислюється з дня отримання такою особою копії судового рішення.

Обчислення строку подачі апеляційної скарги здійснюється за загальними правилами, передбаченими для обчислення строків (див. ст. 115 КПК та коментар до неї).

Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, за деяким винятком (докладно про це див. коментар до ст. 400 КПК).

Апеляційна скарга підлягає обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату суду апеляційної інстанції в день її надходження із дотриманням вимог Інструкції з діловодства в апеляційному загальному суді (затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 6 січня 2006 р. № 1, зареєстрована в МЮ ЗО січня 2006 р. за № 75/11949).

Визначення колегії суддів для судового провадження за апеляційною скаргою здійснюється під час її реєстрації автоматизованою системою документообігу суду із дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 КПК (див. коментар до неї).

Суддя, якому передано справу, стає доповідачем по ній, у зв'язку із чим у нього виникають певні обов'язки:

Глава 31. Провадження в суді апеляційної інстанції

- невідкладно, тобто без затримки, одразу після отримання справи витребувати з суду першої інстанції відповідні матеріали (наприклад, клопотання прокурора чи слідчого з копіями матеріалів, якими він обґрунтовує дане клопотання, ухвалу слідчого судді та інші матеріали, що знаходяться в суді першої інстанції і стосуються матеріалів провадження), оскільки строк розгляду скарги обмежений трьома днями);

- не пізніш як за день до розгляду апеляційної скарги по суті повідомити особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду.

Повідомлення про час, дату і місце апеляційного розгляду повинно бути надане особі без зволікань способом, указаним у ч. 1 ст. 135 КПК (поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, телефонограмою або телеграмою і т. п.). У будь- якому разі повідомлення повинно бути отримане зазначеними особами в такий строк, який надавав би їм можливість прибути за викликом та підготуватись до розгляду скарги по суті (див. коментар до ст. 135 КПК).

2. Апеляційний розгляд здійснюється не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції за правилами судового розгляду в суді першої інстанції, з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК (див. коментар до ст. 405 КПК).

За результатом апеляційного розгляду скарг на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції може прийняти одне із таких рішень:

- залишити ухвалу без змін (відповідно апеляційну скаргу - без задоволення);

- скасувати ухвалу і в такому випадку постановити нову ухвалу по суті апеляційної скарги.

Рішення, прийняте судом апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді, є остаточним і оскарженню в касаційному порядку не підлягає (див. ст. 424 КПК та коментар до неї).

Стаття 423

Повернення матеріалів кримінального провадження

1. Після закінчення апеляційного провадження матеріали кримінального провадження не пізніш як у семиденний строк, а у провадженні за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді - не пізніш як у триденний строк, направляються до суду першої інстанції.

1. Коментована стаття закріплює граничні строки для повернення до суду першої інстанції матеріалів кримінального провадження після закінчення апеляційного провадження, тобто ухвалення судового рішення, а саме, за апеляційною скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції - не пізніше семи днів та не пізніше трьох - на ухвалу слідчого судді. ')

Порядок обчислення строків встановлено ст. 115 КПК (див. коментар до неї).

Процедура забезпечення проходження в суді апеляційної інстанції матеріалів кримінального провадження регулюється Інструкцією з діловодства в апеляційному загальному суді (затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 6 січня 2006 р. № 1, зареєстрована в МЮ 30 січня 2006 р. за № 75/11949).

Стаття 424

ГЛАВА 32

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Стаття 424

Судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку

1. У касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

2. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок можуть бути оскаржені в касаційному порядку:

1) засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою - сьомою статті 474 цього Кодексу, у тому числі нероз'яснення засудженому наслідків укладення угоди;

2) потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 цього Кодексу; нероз'яснення потерпілому наслідків укладення угоди;

3) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

4. Ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають.

1. Касаційне провадження є важливою стадією у кримінальному провадженні, що забезпечує право особи на оскарження судового рішення суду першої інстанції після його перегляду в шеляційному порядку та вироки або ухвали апеляційного суду щодо цих рішень.

Стаття 454

Головним завданням суду касаційної інстанції є перевірка законності і обґрунтованості судових рішень першої та апеляційної інстанцій, що дає змогу своєчасно виправити допущені ними порушення норм матеріального і процесуального права, реалізувати гарантоване Конституцією України право особи на судовий захист.

Перелік судових рішень, які можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, визначено у ст. 424 КПК. Зокрема, у касаційному порядку можуть бути оскаржені після їх перегляду в апеляційному порядку такі судові рішення першої інстанції: 1) вироки (обвинувальний та виправдувальний); 2) ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру; 3) ухвали про відмову у застосуванні примусових заходів медичного характеру; 4) ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру; 5) ухвали про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру; 6) судові рішення (вирок, ухвали) суду апеляційної інстанції, постановлені щодо цих рішень суду першої інстанції.

2. Крім зазначених судових рішень, до суду касаційної інстанції можуть бути оскаржені й інші ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції щодо цих рішень за умови, що такі судові рішення перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, за винятком тих, оскарження яких відповідно до положень КПК взагалі або в касаційному порядку не передбачено.

Слід зазначити, що в кримінальному провадженні суд може приймати певну кількість судових рішень, зокрема про задоволення клопотання або відмову в його задоволенні, вирішувати питання відводу окремих учасників судового провадження або відмовляти у відводі, давати судові доручення, обирати або змінювати запобіжні заходи тощо. Усі ці судові рішення об'єднує те, що вони приймаються під час судового провадження і не перешкоджають подальшому кримінальному провадженню. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження. Натомість судове рішення, яке перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, - це рішення, постановлене судом по суті кримінального провадження щодо визнання особи винною у вчиненні інкримінованого злочину, виправдання особи, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру тощо. До переліку таких рішень, крім зазначених у ч. 1 цієї статті, слід віднести також ухвали про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених у пп. 4-8 ч. 1 та ч. 2 ст. 284 КПК, про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження суддею апеляційної інстанції згідно з ч. 6 ст. 299 КПК, про скасування рішення про. видачу (екстрадицію) особи відповідно до ч. 7 ст. 591 КПК тощо.

3. У касаційному порядку, крім судових рішень, передбачених у частинах 1, 2 коментованої статті, також можуть бути оскаржені вирок суду першої інстанції на підставі угоди (незалежно від її виду) після його перегляду в апеляційному порядку та ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок. Проте зазначені судові рішення можуть бути оскаржені лише сторонами судового провадження та з визначених у цій статті підстав.

Зокрема, засуджений, його захисник та законний представник можуть оскаржити такі судові рішення тільки з таких підстав:

Глава 32. Провадження в суді касаційної інстанції

- призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди. Зазначимо, що згідно з ч. 1 ст. 475 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд призначає узгоджену сторонами (між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим у разі укладення угоди про примирення, між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим, якщо укладається угода про визнання винуватості) міру покарання (вид та, як правило, розмір основного, а у відповідних випадках - і додаткового покарання). Наприклад, між потерпілим і обвинуваченим унаслідок вчинення останнім злочину, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК, та завдання першому шкоди було укладено угоду про примирення та узгоджено покарання у виді позбавлення волі строком на один рік. Суд першої інстанції, розглянувши таку угоду, призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на два роки, взявши за основу нижчу межу санкції частини статті, а апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції і залишив таке рішення без зміни;

- ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання. Із змісту статей 471, 472 КПК випливає, що, укладаючи угоду про примирення або визнання винуватості, сторони, узгодивши між собою міру покарання, повинні письмово засвідчити свою згоду щодо виду і розміру такого покарання. З огляду на викладене в угоді про примирення сторони повинні власноруч після викладу узгодженої міри покарання вказати, що із погодженими між ними видом та розміром покарання вони згодні, скріпивши угоду своїм підписом. Відсутність в угоді підтвердження такої згоди є підставою для оскарження ухваленого вироку. Крім того, ухваленням вироку без згоди засудженого на призначення покарання може визнаватися й таке: сторони, узгодивши між собою міру покарання, дійшли згоди щодо звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням, натомість суд, постановляючи обвинувальний вирок на підставі цієї угоди, не звільнив особу від відбування покарання, а призначив попередньо узгоджену сторонами міру покарання. У цій ситуації обвинувачений, укладаючи угоду, був згоден з остаточним рішенням - звільненням його від відбування покарання з випробуванням, але не давав свою згоду щодо призначення реального покарання, навіть якщо воно попередньо й було узгоджене між сторонами. Слід зауважити, що такі випадки можуть виникати на практиці, оскільки звільненню від відбування покарання передує визначення міри (виду і розміру) такого покарання;

- невиконання судом вимог, установлених частинами 4-7 ст. 474 КПК, у тому числі у разі нероз'яснення засудженому наслідків укладення угоди. До переліку встановлених законом обов'язкових дій суду перед ухваленням рішення про затвердження угоди (як про примирення, так і про визнання винуватості) слід віднести:

1) з'ясування судом під час судового засідання в обвинуваченого, чи повністю він розуміє: а) що має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення (прокурор або потерпілий чи його представник) зобов'язана довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має право мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі для отримання правової допомоги безоплатно в порядку та у випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення; подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; б) наслідки укла

Стаття 454

дення та затвердження угод, передбачених у ст. 473 КПК; в) характер кожного обвинувачення; г) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом;

2) вжиття заходів стосовно з'ясування, що укладення угоди обвинуваченим є добровільним. Суд має переконатися в добровільності дій обвинуваченого, а тому в разі виникнення сумнівів щодо цього (наприклад, зовнішній вигляд обвинуваченого вказує на те, що до нього застосовувалося насильство) суд має право витребувати необхідні документи, викликати в судове засідання осіб, які можуть дати пояснення щодо цього;

3) перевірку угоди на її відповідність вимогам КПК та закону України про кримінальну відповідальність, а також прийняття судового рішення, у випадках, передбачених законом, про відмову в затвердженні угоди.

Відокремлення законодавцем у п. 1 ч. З ст. 424 КПК такої підстави для оскарження, як «нероз'яснення засудженому наслідків укладення угоди», з огляду на те, що воно вміщене в ч. 4 ст. 474 КПК, недотримання положень якої також визнається підставою для оскарження аналізованих судових рішень, свідчить про істотність такого порушення і важливість для забезпечення підозрюваним (обвинуваченим) його прав такого роз'яснення. Зазначимо, що відповідно до ст. 473 КПК наслідком укладення та затвердження угоди про примирення для підозрюваного (обвинуваченого) є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 КПК та відмова від здійснення прав, передбачених у п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК, а угоди про визнання винуватості - обмеження права оскарження вироку за положеннями статей 394 і 424 КПК та його від-мова від здійснення прав, передбачених у абзацах 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК.

Потерпілий, його представник, законний представник може оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення після його перегляду в апеляційному порядку та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановлену за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок лише з таких підстав:

- призначення судом покарання підозрюваному (обвинуваченому) менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди. Наприклад, обвинувачений, який вчинив необережне пошкодження чужого майна, поєднаного із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому (ст. 196 КК), уклав з останнім угоду про примирення, узгодивши при цьому покарання у виді виправних робіт строком на один рік. Суд, затверджуючи таку угоду, самостійно, за власною ініціативою (без отримання згоди у сторін угоди) призначив обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- ухвалення вироку без згоди потерпілого-на призначення покарання. Таким вироком слід вважати вирок, яким затверджено угоду, в якій не визначені узгоджене покарання та згода сторін на його призначення відповідно до вимог ч. 1 ст. 471 КПК;

- невиконання судом вимог процесуального закону стосовно необхідності переконатися у судовому засіданні, що угоду про примирення потерпілим було укладено добровільно, а також невжиття заходів щодо з'ясування наявності чи відсутності такої добровільності, нездійснення або неналежне здійснення судом перевірки змісту угоди на відповідність її вимогам КПК та закону України про кримінальну відповідальність;

- якщо суд перед ухваленням рішення про затвердження угоди про примирення не роз'яснив потерпілому наслідків укладення та затвердження такої угоди. Зазна-