2015-06-26
352
2. Розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження про застосування примусових заходів медичного характеру, суд у нарадчій кімнаті може постановити ухвалу: про застосування примусового заходу медичного характеру; про відмову в застосуванні примусового заходу медичного характеру та закриття кримінального провадження.
Суд, визнавши необхідним застосування примусового заходу медичного характеру, призначає його вид залежно від характеру і тяжкості психічної хвороби, тяжкості вчинення суспільно небезпечного діяння, з урахуванням ступеня небезпеки психічно хворого для себе або інших осіб.
Призначивши примусове лікування, суд одночасно повинен прийняти рішення про скасування з часу доставки неосудного для госпіталізації до психіатричного закладу запобіжного заходу, якщо такий був до нього застосований.
Питання про речові докази вирішується відповідно до вимог ст. 100 КПК.
Судові витрати і сума оплати послуг захисника, призначеного в порядку, передбаченому ст. 52 КПК, з неосудного не стягуються, а відносяться на рахунок держави.
Глава 39. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів...
Питання про відшкодування збитків, заподіяних неосудним, вирішується в порядку цивільного судочинства, про що повинно бути зазначено в ухвалі суду.
3. Якщо суд встановить, що суспільно небезпечне діяння або кримінальне правопорушення не було вчинено або вчинено іншою особою, він постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусового заходу медичного характеру та закриває кримінальне провадження.
У випадку, коли не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння або кримінальне правопорушення, суд постановляє аналогічне рішення.
4. Не можна застосовувати примусові заходи медичного характеру, якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила в стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в їх застосуванні.
У разі закриття кримінального провадження суду необхідно повідомити про це органи охорони здоров'я для взяття такої особи на облік і здійснення необхідного лікарського нагляду за нею.
5. Якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не була встановлена, а так само в разі видужання особи, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, кримінальне провадження має бути закрите судом.
У цьому випадку після закриття судом кримінального провадження щодо застосування примусового заходу медичного характеру прокурор повинен розпочати кримінальне провадження в загальному порядку.
Стаття 514
Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування.
2. Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, видужала або якщо внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосовуваних заходах медичного характеру.
3. Розгляд питання про продовження, зміну чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється за поданням представника медичного закладу (лікаря-психіатра), де тримається дана особа, у передбаченому статтею 95 Кримінального кодексу України та статтею 512 цього Кодексу порядку. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
4. Питання про продовження застосування примусових заходів медичного характеру, призначених судовим рішенням суду іноземної держави стосовно особи, переданої в Україну в порядку, передбаченому статтями 605-611 цього Кодексу та міжнародними договорами України, вирішується за результатами судового розгляду.
Стаття 527
1. Стаття 514 КПК регулює продовження, зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру лише щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності.
Про скасування таких заходів щодо осіб, які після вчинення кримінального правопорушення захворіли на психічну хворобу, див. ст. 515 КПК і коментар до неї.
Питання продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру вирішується судом, у межах територіальної юрисдикції якого застосовується такий захід чи відбувається лікування.
Суд за місцем лікування такої особи вирішує ці питання в тому випадку, коли ухвала суду виконується поза місцем діяльності суду, який застосував заходи медичного характеру.
2. Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру може бути тоді, коли особа видужала або коли в результаті змін у стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру і вона не становить більше небезпеки для суспільства.
3. Приводом до розгляду кримінального провадження відповідно до ч. З ст. 514 КПК є подання представника медичного закладу, де тримається дана особа, відповідно до ст. 95 КК та в порядку, передбаченому ст. 512 КПК.
До такого подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
У судове засідання викликаються: прокурор, захисник, представник медичного закладу, представник лікарської комісії, що дала висновок, особа щодо якої вирішується питання про продовження, зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру (якщо дозволяє стан її здоров'я).
При зміні примусових заходів медичного характеру суд вправі змінити тип психіатричного закладу, перевести особу в психіатричний заклад з менш суворим наглядом, скоротити строк перебування у відповідному психіатричному закладі.
У результаті розгляду справи суд виносить ухвалу, якою: скасовує примусовий захід медичного характеру, змінює його; відмовляє в задоволенні подання представника медичного закладу, де тримається особа.
Стаття 515
Відновлення кримінального провадження
1. У разі видужання особи, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу або в неї настав тимчасовий розлад психічної діяльності чи інший хворобливий стан психіки, які позбавляли її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів своєю ухвалою припиняє застосування примусових заходів медичного характеру.
2. Постановлення ухвали суду про припинення застосування примусових заходів медичного характеру є підставою для проведення досудового розслідування чи судового провадження.
3. У разі засудження цієї особи до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи позбавлення волі час її перебування в медичній установі зараховується у строк відбування покарання.
Глава 39. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів...
4. Якщо на час розгляду питання про відновлення кримінального провадж ня закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності І прийнято закон, який усуває кримінальну відповідальність за вчинене криї нальне правопорушення, кримінальне провадження підлягає закриттю, які особа, щодо якої розглядається питання, не заперечує проти цього.
1. Відповідно до ч. 4 ст. 95 КК у випадку припинення застосування примусові заходів медичного характеру в зв'язку з видужанням особи, яка після вчинення кр мінального правопорушення захворіла на психічну хворобу або в неї настав тимч совий розлад психічної діяльності чи інший хворобливий стан психіки, суд на пі; ставі висновку комісії лікарів-психіатрів виносить про це свою ухвалу.
2. Постановления ухвали суду є підставою для проведення досудового розсліду вання чи судового провадження.
Порядок вирішення цих питань такий же, як і при вирішенні питань про застосу вання примусових заходів медичного характеру (ст. 512 КПК).
3. Якщо під час розгляду питання про відновлення кримінального провадження закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або прийнято закон, який усуває кримінальну відповідальність, таке кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо особа не заперечує проти цього.
Стаття 516
Оскарження ухвали суду
1. Ухвала суду про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру, продовження, зміну, припинення застосування примусових заходів медичного характеру або відмова у цьому може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
На ухвалу суду про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру у такому разі можуть бути внесені заперечення, які викладаються в апеляційній скарзі, що подається за наслідками судового розгляду в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
1. Питання, пов'язані з оскарженням ухвали суду, регулюються відповідними статтями глав 31, 32 КПК (подача апеляцій, розгляд кримінального провадження за апеляціями і касаційне провадження).
На ухвалу про застосування чи відмову в застосуванні примусового заходу медичного характеру, продовження, зміну або його припинення може бути подана апеляційна скарга законним представником чи захисником особи, щодо якої вирішувалося питання про це, протягом тридцяти днів із моменту їх проголошення.
Касаційна скарга може бути подана законним представником та захисником особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру, у строки, передбачені ст. 426 КПК, тобто протягом трьох місяців з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Стаття 527
ГЛАВА 40
КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ, ЯКЕ МІСТИТЬ ВІДОМОСТІ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ ДЕРЖАВНУ ТАЄМНИЦЮ
таття 517
Охорона державної таємниці під час кримінального провадження
1. Досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності.
2. Процесуальні рішення не повинні містити відомостей, що становлять державну таємницю.
3. До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми і яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв. Підозрюваний чи обвинувачений бере участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці після роз'яснення йому вимог статті 28 Закону України «Про державну таємницю» та попередження про кримінальну відпові-дальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.
4. Доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов'язків, передбачених цим Кодексом, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження. Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом.
5. Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю.
Захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого забороняється робити копії з матеріалів, які містять державну таємницю.
Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник з метою підготовки та здійснення захисту можуть робити виписки з матеріалів, що містять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом. Виписки зберігаються з дотриманням вимог режиму секретності в органі досудового розслідування або суді та надаються особі, яка їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування - у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження - у при- мііпенні суду. Ознайомлення із змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила, не допускається.
Глава 40. Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю
6. Матеріальні носії секретної інформації, які не долучені до матеріалів досудового розслідування, передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу досудового розслідування.
7. Здійснення кримінального провадження, яке містить державну таємницю, не є підставою для обмеження прав його учасників, крім випадків, передбачених законом та обумовлених необхідністю забезпечення охорони державної таємниці.
1. Частина 1 ст. 517 КПК встановлює необхідність забезпечення єдиного поряд охорони державної таємниці згідно з ЗУ «Про державну таємницю» під час досудового розслідування та судового провадження у кримінальному провадженні.
Під охороною державної таємниці треба розуміти комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.
Державна таємниця - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому ЗУ «Про державну таємницю», державною таємницею і підлягають охороні.
Режим секретності встановлений згідно з вимогами цього Закону та інших видан відповідно до нього нормативно-правових актів єдиний порядок забезпечення охоро ни державної таємниці.
2. Жодною нормою КПК не передбачено винесення процесуальних документів ' грифом секретності. Усі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слід чого судді, суду - постанови, ухвали, вироки, обвинувальні акти - не повинні місти відомостей, що становлять державну таємницю.
3. Участь осіб, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та які надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) т її матеріальних носіїв у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що ста новлять державну таємницю, здійснюється відповідно до статей 22-27 ЗУ «Про де жавну таємницю».
Водночас необхідно враховувати, що перевірка осіб на предмет можливого допуску до державної таємниці здійснюється СБУ у двомісячний строк у порядку, встановленому ЗУ «Про державну таємницю» та «Про оперативно-розшукову діяльність». Такий строк може значно ускладнити організацію кримінального провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, через ймовірне затягування строків досудового розслідування.
Стаття 527
Винятком на тлі загальних вимог статей 22-27 ЗУ «Про державну таємницю» стала нова кримінальна процесуальна новела щодо надання дозволу підозрюваному чи обвинуваченому брати участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці. Це можливо лише після роз'яснення їм вимог ст. 28 ЗУ «Про державну таємницю» та попередження про кримінальну відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони державної таємниці за формою, визначеною
додатком 5 до постанови КМУ від 02.10.2003 р. № 1561-12 «Про затвердження Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях».
Стаття 23 ЗУ «Про державну таємницю» визначає, що допуск до державної таємниці не надається у разі відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці. Тим часом це положення стосується загальних правил оформлення допуску до державної таємниці й не стосується порядку надання підозрюваному чи обвинуваченому дозволу брати участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску.
4. Під час розв'язання питання про надання доступу до матеріалів кримінального провадження, які містять відомості, що становлять державну таємницю, захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його при виконанні обов'язків, передбачених КПК, виходячи з обставин справи, кримінальний процесуальний закон обмежився лише двома формами з усіх нормативно визначених способів прийняття рішень щодо надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв: письмовим наказом або письмовим розпорядженням конкретного кола суб'єктів - керівника органу досудового розслідування, прокурора, суду.
5. Особливості ознайомлення з документами, які містять державну таємницю, виписування з них окремих відомостей, їх розмноження, зберігання, пересилка та знищення визначаються постановою КМУ від 02.10.2003 р. № 1561-12 «Про затвердження Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях».
6. Державні органи можуть здійснювати діяльність, пов'язану з державною таємницею лише після надання їм СБУ спеціального дозволу.
Приміщення органів досудового слідства, прокуратури, судів, де зберігаються матеріальні носії секретної інформації, мають відповідати сукупності усіх вимог Державних будівельних норм України (ДБН) В.2.2-14-2004. Ці норми поширюються на проектування та спорудження нових і реконструкцію наявних приміщень режимно- секретних органів, архівів, бібліотек, секретних бюро (груп), відділів (бюро) технічної документації, спеціальних сховищ секретних документів, а також приміщень, де ведуться роботи з такими документами і в неробочий час зберігаються зазначені доку-менти.
Матеріальні носії секретної інформації - матеріальні об'єкти, у тому числі фізичні поля, у яких відомості, що становлять державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо.
7. Особа, якій було надано допуск та доступ до державної таємниці у порядку, встановленому законодавством, і яка реально була обізнана з нею, може бути обмежена у праві виїзду на постійне місце проживання в іноземну державу до розсекречу
Глава 40. Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю
вання відповідної інформації, але не більше як на п'ять років від часу припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
Не обмежується виїзд у держави, з якими Україна має міжнародні договори, що передбачають такий виїзд і згода на обов'язковість яких надана ВР України.
На осіб, які мають допуск та доступ до державної таємниці, також поширюються обмеження свободи інформаційної діяльності, що випливають із ЗУ «Про державну таємницю».
Стаття 518
Особливості проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю
1. Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації здійснюється посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної таємниці. У такому разі на зазначену особу поширю-ються обов'язки і права, які цим Кодексом передбачено для експертів.
2. Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містить охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються.
1. Перелік посадових осіб, на яких покладено виконання функцій державного експерта, затверджено Указом Президента України від 01.12.2009 р. № 987/2009 «Про Перелік посадових осіб, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць». Права та обов'язки держаного експерта з питань таємниць викладено у ст. 9 ЗУ «Про державну таємницю».
Під час проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю, на експерта поширюються права і обов'язки, що визначені ст. 69 КПК.
Державний експерт з питань таємниць несе персональну відповідальність за законність і обґрунтованість свого рішення про віднесення інформації до державної таємниці або про зниження ступеня секретності такої інформації чи скасування рішення про віднесення її до державної таємниці; за умисне неприйняття рішення про віднесення до державної таємниці інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам національної безпеки України, а також за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
2. В описовій частині висновку експертизи не конкретизуються використовувані методики, технології та інформація, що містить охоронювану державою таємницю.
ГЛАВА 41
КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИЦТВ, КОНСУЛЬСЬКИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ, НА ПОВІТРЯНОМУ, МОРСЬКОМУ ЧИ РІЧКОВОМУ СУДНІ, ЩО ПЕРЕБУВАЄ ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ ПІД ПРАПОРОМ АБО З РОЗПІЗНАВАЛЬНИМ ЗНАКОМ УКРАЇНИ, ЯКЩО ЦЕ СУДНО ПРИПИСАНО ДО ПОРТУ, РОЗТАШОВАНОГО В УКРАЇНІ
Стаття 519
Службові особи, уповноважені на вчинення процесуальних дій
Службовими особами, уповноваженими на вчинення процесуальних дій, є:
1) керівник дипломатичного представництва чи консульської установи Укра- їни-у разі вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном;
2) капітан судна України - у разі вчинення кримінального правопорушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.
2. Керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України, капітан судна України зобов'язаний призначити іншу службову особу, уповноважену на вчинення процесуальних дій, якщо він є потерпілим внаслідок вчинення відповідного кримінального правопорушення.
3. Службові особи, які здійснювали процесуальні дії, залучаються як свідки до кримінального провадження після його продовження на території України. Вони зобов'язуються надавати пояснення слідчому, прокурору щодо проведених процесуальних дій.
1. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується під час здійснення провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до українського порту. *
Дипломатичне представництво України є постійно діючою установою України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво країни, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.
Консульські установи України за кордоном - генеральні консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства. Консульські установи очолюють, відповідно, генеральні консули, консули, віце-консули, консульські агенти.
Глава 41. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв...
Дія кримінального процесуального закону поширюється на зазначені території та судна відповідно до КПК та міжнародних документів (Віденська конвенція про ди
Стаття 527
пломатичні зносини від 18.04.1961 р., Віденська конвенція про консульські зносини від 24.04.1963 р., Конвенція про відкрите море від 29.04.1959 р., Конвенція про умови реєстрації суден від 07.02.1986 р., Конвенція про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна від 14.09.1963 р. та ін.), що визначають їх правовий статус або встановлюють юрисдикцію держави приналежності.
Поширення дії кримінального процесуального законодавства на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном та на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами країни під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, зумовлює необхідність організації досудового розслідування у разі вчинення на їх території чи відповідному судні кримінального правопорушення.
Службовими особами, уповноваженими на вчинення процесуальних дій під час кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, є їх керівники, а на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до українського порту, - капітани.
2. У випадку, коли керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України або капітан повітряного, морського та річкового судна України є потерпілим унаслідок вчинення кримінального правопорушення, вони зобов'язані призначити іншу службову особу, уповноважену на здійснення процесуальних дій. Це можуть бути помічники або інші особи з начальницького складу екіпажу. Прийняття такого рішення оформлюється постановою про призначення особи для здійс-нення процесуальних дій.
3. Обов'язковим є залучення до участі у кримінальному провадженні як свідків осіб, котрі проводили процесуальні дії за межами території України. Необхідність допиту цих осіб зумовлена потребою перевірки допустимості доказів, отриманих у ході процесуальних дій за межами території України, відповідно до вимог статей 86, 87, 88 КПК. Такий допит слід проводити відразу після передачі матеріалів кримінального провадження до відповідного органу досудового розслідування на території України. Під час допиту в обов'язковому порядку з'ясовуються обставини проведення процесуальних дій за межами України, детально вивчаються отримані результати.
Стаття 520
Процесуальні дії під час кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні
1. Службові особи, передбачені частиною першою статті 519 цього Кодексу, зобов'язані негайно провести необхідні процесуальні дії після того, як із заяви, повідомлення, самостійного виявлення або з іншого джерела їм стали відомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення на
території дипломатичного представництва, консульської установи України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.
2. Службові особи, передбачені частиною першою статті 519 цього Кодексу, уповноважені на:
1) застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового вилучення майна, здійснення законного затримання особи в порядку, передбаченому цим Кодексом;
2) проведення слідчих (розшукових) дій у вигляді обшуку житла чи іншого володіння особи і особистого обшуку без ухвали суду, огляду місця вчинення кримінального правопорушення в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Процесуальні дії під час кримінального провадження, що проводиться згідно з цією статтею, докладно описуються у відповідних процесуальних документах, а також фіксуються за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження, крім випадків, коли таке фіксування неможливе з технічних причин.
1. Після того як із заяви, повідомлення, самостійного виявлення або з іншого джерела стали відомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва, консульської установи України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до українського порту, уповноважені службові особи, передбачені ч. 1 ст. 519 КПК, зобов'язані зафіксувати факт початку досудового розслідування, відповідно до вимог ст. 214 КПК, та провести передбачені ст. 520 КПК необхідні для вирішення завдань кримінального провадження процесуальні дії.
Досудове розслідування розпочинається негайно після виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України. Дані про нього вносяться до ЄРДР за першої ж можливості, зокрема, після прибуття судна на територію України, встановлення зв'язку з органом досудового розслідування, прокурором, до компетенції якого належить внесення таких даних.
