2015-06-26
421
2. Керівник дипломатичного представництва чи консульської установи, а також капітан повітряного, морського чи річкового судна України у разі вчинення кримінального правопорушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами країни під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до українського порту, уповноважені на: тимчасове вилучення майна в порядку, передбаченому статтями 167, 168 КПК; затримання особи з дотриманням вимог статей 207, 208 КПК; проведення слідчих (розшукових) дій у вигляді обшуку житла чи іншого володіння особи, особистого обшуку без ухвали суду в порядку, визначеному статтями 223, 234, 236 КПК, а також у вигляді огляду місця вчинення кримінального правопорушення з дотриманням вимог ст. 237 КПК.
Перелік процесуальних та слідчих (розшукових) дій, що можуть проводитися керівником дипломатичного представництва або консульської установи, а також ка
Стаття 527
пітаном повітряного, річкового чи морського судна за межами території України, є вичерпним. Проведення інших процесуальних та слідчих (розшукових) дій може бути розцінено як порушення законодавства, а отримані під час їх проведення докази є недопустимими згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України.
|
|
|
Фіксування самих фактів процесуальних дій під час кримінального провадження, що проводяться відповідно до ч. 2 ст. 520 КПК, здійснюється шляхом складання протоколу та додатків до нього з дотриманням вимог статей 103-107 КПК та статей, що прямо регламентують порядок проведення таких дій, з обов'язковим застосуванням технічних засобів фіксування кримінального провадження. До причин, за яких фіксація за допомогою технічних засобів не проводиться, треба віднести відсутність їх на судні, несправність та неможливість отримання їх у законному порядку тощо.
Стаття 521
Строк звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна
1. Клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подане не пізніше наступного робочого дня після доставления на територію України особи, затриманої в дипломатичному представництві, консульській установі, на судні України, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
1. Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного права володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Майно затриманого може вилучатися службовими особами, уповноваженими на проведення процесуальних дій, передбачених ч. 2 ст. 520 КПК.
За загальним правилом клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше воно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
|
|
|
Водночас із цього правила є виняток. Він полягає в тому, що службові особи, що перелічені в ч. 1 ст. 519 КПК, зобов'язані відразу після прибуття на територію України, але не пізніше наступного робочого дня після доставления на територію України особи, затриманої в дипломатичному представництві, консульській установі, на українському судні, передати матеріали кримінального провадження (документи, складені за результатами процесуальних та слідчих дій) та тимчасово вилучене майно відповідному прокурору.
Прокурор, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, після отримання зазначених матеріалів та тимчасово вилученого майна звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт майна або виносить постанову про повернення особі, у якої воно вилучено, у разі, якщо він визнає таке вилучення безпідставним. Недотримання прокурором термінів подання клопотання про арешт майна є підставою для обов'язкового повернення майна особі, у якої воно вилучено.
Стаття 522
Строк законного затримання особи
1. Керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України має право затримати особу на необхідний строк, але не більше ніж на сорок вісім годин, і зобов'язаний надати затриманій особі доступ до отримання правової допомоги.
Капітан судна України має право затримати особу на строк, необхідний для її доставления на територію України.
2. Службові особи, передбачені частиною першою цієї статті, зобов'язані забезпечити доставления затриманої особи до підрозділу органу державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб, і повідомлення про факт законного затримання слідчому органу досудового розслідування за місцем проведення досудового розслідування в Україні.
1. Строк законного затримання особи на території дипломатичного представництва чи консульської установи України визначено у ч. 1 ст. 522 КПК, він становить 48 годин. Цей строк обчислюється з дотриманням вимог ст. 115 КПК.
Відповідно до ст. 211 КПК строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин від моменту затримання.
Водночас знаходження судна за межами території України може стати об'єктивною перешкодою для дотримання цього строку. Для капітана повітряного, морського та річкового судна, що знаходиться за межами нашої держави, потрібен час для доставления такої особи в Україну. В такому разі строк її затримання без ухвали суду не має перевищувати 72 годин від моменту доставления такої особи на територію України.
Забезпечення доступу до отримання правової допомоги особі, затриманої керівником дипломатичного представництва чи консульської установи України за межами нашої держави, може полягати у: роз'ясненні їй прав, передбачених статтями 20, 42 та ч. 4 ст. 208 КПК; наданні можливості визначитися із захисником; забезпеченні участі обраного або призначеного захисника у кримінальному провадженні шляхом його інформування про факт затримання конкретної особи, місце її знаходження, час, місце проведення процесуальних та слідчих дій за наявності такої можливості; забезпеченні засобами зв'язку для спілкування із захисником; неперешкоджанні зустрічі затриманого із захисником; роз'ясненні порядку здійснення кримінального провадження в Україні та, на підставі КПК, за її межами тощо.
2. До закінчення передбачених ст. 522 КПК строків затримання уповноважена службова особа, визначена ч. 1 цієї статті, зобов'язана вжити заходів щодо доставления затриманого до підрозділу органу державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб, повідомити орган досудового розслідування, до підслідності якого належить вчинений злочин, про факт затримання підозрюваної особи, місце її знаходження та передати матеріали кримінального провадження для подальшого вирішення питання про обрання запобіжного заходу або звільнення такої особи.
|
|
|
Стаття 527
Глава 41. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв... Стаття 523
Місце проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичних представництв, консульських установ, суден України
1. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження центрального органу виконавчої влади у сфері закордонних справ України.
2. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження порту приписки.
1. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, до підслідності якого віднесено кримінальне правопорушення та юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження МЗС України.
2. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до українського порту, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, до підслідності якого віднесено скоєний злочин та юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження порту приписки судна, на якому вчинено злочин.
|
|
|
РОЗДІЛ VII
ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНИХ МАТЕРІАЛІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Стаття 524
Умови відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
1. Відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінальному провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду.
1. Матеріалами кримінального провадження є документи, інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення та інші документи і матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження, які долучаються до обвинувального акта (клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності) (ч. 1 ст. 317 КПК).
Під втратою матеріалів кримінального провадження слід розуміти виключення можливості отримувати з таких матеріалів інформацію, що відображає хід досудово- го розслідування та результати судового розгляду внаслідок процесів фізичного впливу на систему процесуальних документів.
Матеріали кримінального провадження можуть бути втрачені повністю (коли знищені або втрачені всі матеріали) або частково (коли втрачено окремі матеріали), з об'єктивних (стихійне лихо, пожежа, повінь тощо) або суб'єктивних (умисне пошкодження, викрадення тощо) причин.
Крім того, матеріали кримінального провадження можуть бути втрачені внаслідок неправомірних дій (умисне пошкодження).
Потрібно також зауважити, що порядок та строки зберігання матеріалів справ урегульовано Інструкцією про порядок передання до архіву суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівів судових справ та документів діяльності суду (затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 14 липня 2003 р. № 277) та Переліком судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання (затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 11 лютого 2010 р. № 22).
Виходячи зі змісту цієї статті обов'язковою умовою відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження є лише наявність вироку суду (див. також ст. 373 КПК).
Вирок - це процесуальне рішення суду, у якому вирішується обвинувачення по суті. Чинним кримінальним процесуальним законом встановлюється два види вироків: виправдувальний та обвинувальний.
Коментована стаття не визначає серед обов'язкових умов відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження набрання вироком законної сили.
Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження Стаття 525
Особи, які мають право звертатися до суду із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
1. Втрачені матеріали кримінального провадження можуть бути відновлені за заявою учасника судового провадження. Близькі родичі обвинуваченого, який помер, мають право подати відповідну заяву, якщо це необхідно для його реабілітації.
1. Відповідно до положень коментованої статті матеріали кримінального провадження можуть бути відновлені лише за заявою сторони кримінального провадження. Причому законодавець не визначає форми такої заяви, однак, вбачається, письмова форма такої заяви є найбільш прийнятною (про вимоги щодо структури та змісту заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження див. у коментарі до ст. 527 КПК).
Крім того, така заява може бути подана лише учасниками судового провадження, якими є: сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених КПК, здійснюється судове провадження.
Близькі родичі обвинуваченого, відповідно до положень коментованої статті, мають право подати заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження лише у випадку, коли він помер, і лише якщо це необхідно для його реабілітації (більш детальне тлумачення поняття «близькі родичі» див. у коментарі до ст. З КПК).
Так, п. «а» ч. 1 ст. З КПК окремо не виділяє близьких родичів та членів сім'ї, визначаючи, що такими особами є: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Слід зауважити, що відповідно до ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 р. № 2398-VT державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:
документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою;
рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Так, пп. 1.1-1.3 Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про
смерть, затвердженої наказом МОЗ від 8 серпня 2006 р. № 545, передбачено, що для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану закладом охорони здоров'я видається лікарське свідоцтво про смерть.
Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
Лікарське свідоцтво про смерть видають такі заклади охорони здоров'я: лікарні, амбулаторно-поліклінічні заклади, диспансери, пологові будинки, санаторії, патолого- анатомічні бюро, бюро судово-медичної експертизи.
У містах, селищах міського типу, населених пунктах сільської місцевості в закладах охорони здоров'я, у яких працюють не менше двох лікарів, видають тільки лікарські свідоцтва про смерть. У сільських населених пунктах у закладах охорони здоров'я, де працює тільки один лікар, у разі його відсутності (хвороба, відпустка тощо) фельдшер видає фельдшерську довідку про смерть.
Згідно зі ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин унаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха-рактеру.
Порядок оголошення фізичної особи померлою врегульовано ЦПК.
Коментована стаття встановлює, що з метою реабілітації обвинуваченого його близькі родичі мають право подати заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.
Зауважимо, що реабілітація має на меті відновлення честі і репутації особи. Як зазначено в юридичній енциклопедичній літературі, реабілітація (пізньолатинське rehabilitation - відновлення, від ге... - префікс, що означає поновлення або повторення, та habilitare - робити спроможним) - поновлення у правах і відновлення репутації осіб, які безвинно зазнали репресій або були неправомірно притягнені до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Реабілітація поєднується з компенсацією (відшкодуванням) завданих цим особам матеріальних і моральних збитків.
Статтею 2 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», наприклад, визначається, що реабілітації не підлягають особи, щодо яких у матеріалах кримінальних справ є сукупність доказів, які підтверджують обгрунтованість притягнення їх до відповідальності за:
- зраду батьківщини, шпигунство, диверсії, шкідництво, саботаж, терористичні акти;
- злочини проти людства і людяності, каральні акції щодо мирного населення, вбивства, мордування громадян і пособництво в цьому окупантам у період Великої Вітчизняної війни;
- збройні вторгнення на територію України, організацію збройних формувань, які чинили вбивства, розбої, грабежі й інші насильства, та особисту участь у вчиненні цих злочинів....
Не підлягають реабілітації також особи, засуджені за злочини проти правосуддя, пов'язані із застосуванням репресій, навіть якщо вони самі згодом зазнали репресій.
Стаття 527
Підсудність заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
1. Заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження подається до суду, який ухвалив вирок.
1. Відповідно до частин 1-3 ст. 17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) ВСУ.
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є ВСУ.
З огляду на положення коментованої статті заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження подається виключно до того суду, який ухвалив вирок.
Коментований КПК виділяє два види підсудності: територіальну та інстан- ційну.
Так, згідно зі ст. 32 КПК кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі, якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
Відповідно до ст. 33 КПК кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють місцеві (районні, міські, районні у містах, міськрайонні) суди.
Кримінальне провадження в апеляційній інстанції здійснюють Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя.
Кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює ВССУ
Судові рішення переглядаються ВСУ з питань неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону стосовно подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами здійснює суд, який ухвалив рішення, що переглядається.
За результатами судового розгляду суд першої інстанції своє рішення, у якому вирішує обвинувачення по суті, викладає у формі вироку (ч. 1 ст. 369 КПК).
Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
Відповідно до ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити вирок або ухвалу без змін;
2) змінити вирок або ухвалу;
3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;
5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;
6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди
суд апеляційної інстанції, крім рішень, передбачених пп. 1-5 ч. 1 ст. 407 КПК, має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
1) до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
2) до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
(Докладніше інформацію щодо підсудності див. у коментарі до § 1 гл. З КПК.) Стаття 527
Зміст заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
1. У заяві повинно бути зазначено, про відновлення яких саме матеріалів просить заявник, чи був ухвалений вирок, в якому процесуальному статусі перебував заявник, хто конкретно і в якості кого брав участь у судовому розгляді, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про обставини втрати матеріалів кримінального провадження, про місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення.
2. До заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника.
1. Коментована стаття не встановлює обов'язкових вимог до складових елементів заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження. Утім, враховуючи вимоги щодо змісту такої заяви та загальні вимоги до таких документів, заява повинна бути подана у письмовій формі із зазначенням:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) особи, яка подає заяву, а також її поштової адреси, номера засобу зв'язку, адреси електронної пошти, якщо такі є;
Стаття 527
3) обґрунтування необхідності відновлення матеріалів кримінального провадження;
4) мети відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, а також вимоги особи, яка подає заяву;
5) у разі необхідності - клопотання (про виклик певних осіб, витребування копій, долучення наданих матеріалів особою, яка звертається до суду, тощо);
6) поновлення яких саме матеріалів вимагає особа;
7) переліку матеріалів, які додаються.
Заяву підписує особа, яка її подає. Якщо заяву подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог КПК.
Норми коментованої статті зобов'язують заявника вказати місце проживання чи місцезнаходження осіб, які брали участь у судовому розгляді.
Так, відповідно до ст. З ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІУ місце проживання особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Стаття 29 ЦК визначає, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, у якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначає орган опіки та піклування або суд.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, у якому вон проживає.
Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Під місцем знаходження особи слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої перебуває особа у конкретний момент.
Норми коментованої статті покладають на заявника обов'язок зазначення місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них.
Так, документ - це матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному
Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
диску або іншому носієві (ст. 1 ЗУ «Про обов'язковий примірник документів» від 9 квітня 1999 р. № 595-ХІУ).
Під копією документа слід розуміти примірник документа, який містить точне знакове відтворення змісту чи документно!' інформації іншого документа, в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак і не має реквізитів, що надають йому юридичної сили.
Документи та їх копії можуть бути як у друкованому (паперовому), так і електронному вигляді.
2. Норми коментованої статті дозволяють додавати до заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження документи або їх копії як належно посвідчені, так і ті, що такими не є.
Так, відповідно до ст. 75 ЗУ «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.
Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.
Вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, посадовою особою органу місцевого самоврядування, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія видана підприємством, установою, організацією, що видала оригінал документа. В останньому випадку копія документа повинна бути викладена на бланку цього підприємства, установи, організації з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться на зазначеному підприємстві, в установі, організації (ст. 76 ЗУ «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ).
Крім того, згідно з п. 9 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. № 5076-УІ адвокати посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть, крім випадків, якщо законом установлений інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів.
Частиною 5 ст. 5 ЗУ «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 р. № 852-ІУ визначено, що у випадках, коли відповідно до законодавства необхідне засвідчення дійсності підпису на документах та відповідності копій документів оригіналам печаткою, на електронний документ накладається ще один електронний цифровий підпис юридичної особи, спеціально призначений для таких цілей.
Засвідчення вірності копій документів врегульовано й Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі та засвідчення підприємствами, установами, організаціями копій документів, що стосуються прав громадян» від 4 серпня 1983 р. № 9779-Х, який діє в Україні відповідно до ст. З ЗУ «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ як такий, що не суперечить національному законодавству.
Стаття 527
Так, наведеним Указом Президії Верховної Ради СРСР передбачається, що державні і громадські підприємства, установи й організації видають за заявами громадян
Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
копії документів, які виходять від цих підприємств, установ і організацій, якщо такі копії необхідні для вирішення питань, що стосуються прав і законних інтересів громадян, які звернулися до них. Копії документів видаються на бланках підприємств, установ і організацій.
У такому ж порядку підприємства, установи й організації можуть видавати копії наявних у них документів, що виходять від інших підприємств, установ і організацій, від яких одержати безпосередньо копії цих документів складно або неможливо. У випадках, коли документи були виконані на бланках, при виготовленні копій відтворюються реквізити бланків.
Підприємства, установи й організації висилають також копії наявних у них документів на запити інших підприємств, установ і організацій, якщо копії таких документів необхідні для вирішення питань, що стосуються прав і законних інтересів громадян, які звернулися до них.
Вірність копії документа засвідчується підписом керівника або уповноваженої на те службової особи і печаткою. На копії зазначають дату її видачі і роблять відмітку про те, що оригінал документа знаходиться в даному підприємстві, установі, організації.
