Загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків 29 страница

Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення.

У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.

Розділ VIII. Виконання судових рішень

Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.

До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість.

1. Звернення судового рішення до виконання - це діяльність суду, яка полягає у видачі розпорядження про виконання судового рішення, що набрало законної сили, для того, щоб довести до відома уповноважених органів, яке саме рішення і які його положення підлягають виконанню.

Примусове виконання судових рішень у кримінальному провадженні покладене на органи і установи виконання покарань, зазначені у статтях 11-19 КВК.

2. Суд, який ухвалив рішення, зобов'язаний протягом трьох днів з дня набрання ним законної сили або повернення провадження з апеляційної чи касаційної інстанції направити органу чи установі виконання покарань:

- розпорядження про виконання судового рішення;

- копії судового рішення;

- копії ухвал апеляційної, касаційної інстанції, якщо рішення було змінено.

Розпорядження про виконання судового рішення підписується головуючим суддею

або головою суду й секретарем, а також скріплюється гербовою печаткою суду. У розпорядженні вказується:

- найменування органу, зобов'язаного привести рішення у виконання;

- найменування суду, який ухвалив рішення;

- час і місце постановлення рішення;

- прізвище, ім'я, по батькові обвинуваченого (засудженого);

- дата набрання судовим рішенням законної сили;

- вказівка про приведення рішення до виконання;

- необхідність повідомлення суду, який ухвалив рішення, про час приведення його у виконання.

Якщо засудженого позбавлено волі, у розпорядженні про виконання вироку вказується на необхідність повідомлення органом чи установою виконання покарань одного з членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого про прибуття останнього до місця відбування покарання (ст. 20 КВК).

Розпорядження про виконання вироку разом з іншими документами надсилається:

- при засудженні до позбавлення волі, якщо засуджений утримується під вартою, - адміністрації місця попереднього ув'язнення, а якщо він знаходиться на волі - Державній пенітенціарній службі України;

- у випадку звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 104 КК - кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання засудженого, а щодо неповнолітніх - також службі у справах дітей, щодо військовослужбовців - командирам військових частин, які здійснюють контроль за поведінкою таких засуджених;

- при засудженні до тримання в дисциплінарному батальйоні - Міністерству оборони України (ч. 2 ст. 71 КВК);

Стаття 527

- при засудженні до виправних чи громадських робіт - органу внутрішніх справ і кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання засудженого;

- при засудженні до покарання у виді обмеження волі - адміністрації виправного центру;

- при засудженні до арешту - адміністрації арештного дому, а в разі засудження військовослужбовця - командуванню військової частини, де він проходить службу, а також начальнику органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (ст. 55 КВК);

- у випадку позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - адміністрації підприємства, установи, організації, де працює засуджений, та кримінально-виконавчій інспекції за місцем його проживання.

У провадженнях про кримінальні правопорушення, вчинені декількома особами, кількість копій рішень судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій повинна дорівнювати кількості обвинувачених (засуджених).

Копія виправдувального вироку після набрання ним законної сили може бути направлена судом за місцем роботи, навчання або проживання виправданого на його прохання. Якщо у виправданого або особи, щодо якої закрито кримінальне провадження, вилучені документи, цінності або інші предмети, арештовано майно, то копія відповідного судового рішення має бути направлена відповідним органам, де зберігаються документи, цінності для їх повернення власнику або зняття арешту з майна.

3. За потреби конфіскації майна, стягнення завданих кримінальним правопорушенням збитків та інших майнових стягнень суд повинен виписати виконавчі листи, які передати органу Державної виконавчої служби України за місцем проживання, роботи боржника або перебування його майна разом з копіями вироку та опису майна. Порядок проведення таких стягнень встановлений ЗУ «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.

4. Про виконання судового рішення органи чи установи, які його виконують, повинні негайно письмово повідомити суд, що ухвалив рішення.

5. Якщо засуджений перебуває під вартою, до набрання обвинувальним вироком законної сили його ніхто не має права перевести в місця позбавлення волі, розташовані в іншій місцевості.

Стаття 536

Відстрочка виконання вироку

1. Виконання вироку про засудження особи до виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі може бути відстрочено у разі:

1) тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, - до його видужання;

2) вагітності засудженої або за наявності у неї малолітньої дитини - на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким;

Розділ VIII. Виконання судових рішень

3) якщо негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї тощо) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.

2. Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.

1. Відстрочка виконання вироку означає відкладення у випадках, передбачених законом, початку виконання вироку на певний строк. Закон допускає відстрочку виконання вироку, за яким призначено покарання у виді виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі. Відповідно до ч. 4 ст. 53 КК може бути розстрочена також сплата штрафу з урахуванням майнового стану засудженого, але не більше як на три роки.

Розглядаючи питання про відстрочку виконання вироку, суд повинен з'ясувати:

- чи допускає закон таке рішення для даного виду покарання;

- чи є для цього підстави, передбачені законом;

- чи не належить засуджений до визначеного кола осіб, щодо яких відстрочка не допускається (ч. 2 коментованої статті).

Рішення про відстрочку виконання вироку приймається тим судом, який ухвалив вирок, лише після набрання останнім чинності.

Наявність у засудженого хвороби, що перешкоджає йому відбувати покарання, має бути підтверджена довідкою з лікувального закладу або висновком судово-медичної експертизи. При вирішенні питання про те, чи перешкоджає зазначена хвороба відбувати покарання засудженому, необхідно керуватися Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженим спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МОЗ від 18 січня 2000 р. № 3/6.

Після прийняття рішення про відстрочку виконання вироку суд повинен періодично перевіряти через лікувальний заклад стан здоров'я засудженого і у випадку його повного одужання або зміни стану здоров'я до такого, який не перешкоджатиме відбуванню покарання, вжити заходів для звернення вироку до виконання.

Вагітність засудженої також має бути підтверджена медичною документацією.

За змістом п. 2 ч. 1 коментованої статті відстрочка засудженій, яка має кількох малолітніх дітей, надається до досягнення трирічного віку найменшою дитиною. Вирішуючи це питання, суд повинен з'ясувати, чи перебувають малолітні діти у неї на утриманні і вихованні, оскільки застосування відстрочки виконання вироку є правом, а не обов'язком суду.

Перелік виняткових обставин, передбачених п. З ч. 1 коментованої статті, не є вичерпним. Суд може визнати підставами для відстрочки виконання вироку й інші обставини, які свідчать про те, що негайне відбування покарання може спричинити виключно тяжкі наслідки для засудженого та його сім'ї.

Стаття 527

Від розглянутої відстрочки виконання вироку необхідно відрізняти звільнення ві; відбування покарання жінок унаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьо: років, передбачене ст. 83 КК, що застосовується до жінок, які завагітніли або народи ли дітей під час відбування покарання (див. коментар до ст. 537 КПК).

2. Частина друга коментованої статті передбачає випадки, коли відстрочка вико нання вироку не допускається. Зокрема вона не може бути застосована щодо осіб засуджених за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої ціє статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.

Стаття 537

Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків

1. Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 53 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мают дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбу вання покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох рокі

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбу вання покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закін чення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, частин третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Криміналь ного кодексу України;

11) про застосування покарання при наявності декількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведен ня засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді;

13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;

14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

1. Про підстави та порядок застосування відстрочки виконання вироку див. коментар до ст. 536 КПК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можуть бути застосовані суддею місцевого суду, в межах

Розділ VIII. Виконання судових рішень

територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, за спільним клопотанням органу чи установи виконання покарань і спостережної комісії або служби у справах дітей. Зазначені рішення щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні в Збройних Силах України, можуть бути застосовані судом за клопотанням командування цієї військової частини. Категорії осіб, до яких може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна не- відбутої частини покарання більш м'яким, правові підстави застосування зазначеного інституту передбачені статтями 81, 82 КК. Окремі положення щодо процесуального порядку вирішення таких питань роз'яснені ПВСУ в постанові від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким». Положення щодо порядку дострокового звільнення від відбування покарання містять також ч. З ст. 154 КВК й Інструкція про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затверджена наказом МЮ від 8 червня 2012 р. №847/5.

Вирішуючи питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини більш м'яким, суд повинен перевірити:

- чи відбув засуджений установлену статтями 81, 82 КК частину покарання;

- чи довів засуджений своє виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

Вирішення таких питань можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого.

Відповідно до ст. 83 КК суд може звільнити від відбування покарання жінок, засуджених до обмеження або позбавлення волі, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання. Жінка може бути звільнена від відбування покарання в межах строку, на який відповідно до закону вона підлягає звільненню від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Приводом до розгляду такого питання є спільне клопотання органу чи установи виконання покарань і спостережної комісії. У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, відповідне клопотання до суду має право внести кримінально-виконавча інспекція (ч. 9 ст. 154 КВК). Факт вагітності і пологів має бути підтверджений належними медичними документами. За наявності підстав, передбачених частинами 4, 5 ст. 83 КК, суддя місцевого суду за клопотанням органу кримінально-виконавчої системи розглядає питання про скасування звільнення засудженої від відбування покарання і направлення її для відбування покарання, призначеного вироком. Разом з клопотанням до суду повинні бути направлені матеріали, які підтверджують обставини, про які йдеться в ньому.

Правові підстави звільнення засудженого від покарання за хворобою передбачені ст. 84 КК. Захворювання засудженого на психічну хворобу має бути встановлене висновком спеціальної психіатричної експертної комісії, а на іншу тяжку хворобу - висновком медичної чи лікарсько-трудової експертної комісії. Перелік захворювань, що є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджений спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МОЗ від 18 січня 2000 р. № 3/6 (наприклад,

Стаття 527

тяжкі форми туберкульозу, ВІЛЛСНІД, лепра, променева хвороба). Клопотання про звільнення від покарання через хворобу вносить начальник установи, де засуджений відбуває покарання. Одночасно з клопотанням до суду направляються висновок відповідної комісії і особова справа засудженого (ст. 154 КВК). При вирішенні цього питання суд повинен врахувати тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про звільнення засудженого від покарання. Суд має право також у разі необхідності одночасно зі звільненням від покарання застосувати до засудженого відповідно до статей 92-95 КК примусові заходи медичного характеру.

Якщо на психічну або іншу тяжку хворобу занедужала особа, засуджена до виправних чи громадських робіт або штрафу, вона підлягає звільненню від подальшого відбування покарання у будь-якому випадку.

Щодо застосування до засуджених примусового лікування та його припинення див. коментар до ст. 514 КПК.

Підставою для скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є невиконання покладених на нього обов'язків, систематичні вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78 КК). Приводом для вирішення судом цього питання є клопотання органу виконання покарань, щодо неповнолітнього - спільне клопотання органу відбування покарань і служби у справах дітей, військовослужбовця - командира військової частини. Суддя, вирішуючи це питання, повинен з'ясувати, чи мав засуджений реальні можливості виконати покладені на нього обов'язки, у чому полягали правопорушення, чи відбувалися вони систематично, які стягнення були покладені на засудженого, чи можна розглядати викладені в поданні факти як свідчення про небажання засудженого стати на шлях виправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КК після закінчення іспитового строку засуджений, який виконував покладені на нього обов'язки і не вчинив нового кримінального правопорушення, має бути звільнений судом від покарання. Приводом для вирішення цього питання є заява засудженого або клопотання органу відбування покарань.

У частині 5 ст. 53 КК передбачено, що суд може замінити несплачену суму штрафу громадськими або виправними роботами. При цьому має бути дотримане співвідношення: а) десять годин громадських робіт за один встановлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян; б) один місяць виправних робіт за чотири встановлені законом неоподатковувані мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років, тобто не більше максимального строку виправних робіт як виду покарання. Неможливість сплатити штраф, що пояснюється об'єктивними умовами життя засудженого, необхідно відмежовувати від умисного ухилення його від виконання цього покарання, що є злочином проти правосуддя, передбаченим ч. 1 ст. 389 КК. Порядок виконання покарання у виді штрафу передбачений гл. 5 КВК.

ЗУ «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів» від 4 листопада 2010 р. з переліку повноважень

Розділ VIII. Виконання судових рішень

Державної виконавчої служби України виключено примусове виконання покарання у виді штрафу. Наведені повноваження не покладено на жоден інший орган. Разом з тим згідно зі ст. 2, п. 8 ч. З ст. 11, п. 2 ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. органи Державної виконавчої служби зобов'язані виконувати судові рішення у кримінальних справах, у тому числі й у частині примусового стягнення штрафу, та уповноважені звертатися до суду про зміну порядку і способу виконання його рішення (заміну штрафу іншим видом покарання).

На підставі ч. З ст. 57 КК, якщо особа стала непрацездатною, тобто інвалідом І або II групи, після постановлення вироку, її звільняють від відбування виправних робіт або ж суд може замінити їх штрафом із розрахунку: три неоподатковувані мінімуми доходів громадян за один місяць виправних робіт. Особа, яка до повного відбуття виправних робіт досягла пенсійного віку, а також жінка, яка стала в цей час вагітною, має бути звільнена від покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 КК суд у порядку виконання вироку може прийняти рішення про призначення службових обмежень для військовослужбовців на строк від шести місяців до двох років (крім військовослужбовців строкової служби) замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років, з урахуванням обставин справи та особи засудженого. Стосовно військовослужбовців строкової служби суд вправі, враховуючи ті самі обставини, замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ч. 1 ст. 62 КК). Роз'яснення щодо порядку застосування зазначених положень містить ППВСУ від 28 грудня 1996 р. № 15 «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні».

Питання визначення порядку застосування покарання за наявності декількох вироків можуть вирішуватися в стадії виконання вироку у випадках, якщо:

- стосовно засудженого є не звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, і тому суд не призначив покарання за правилами ст. 71 КК (п. 25 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»);

- під час виконання покарання, призначеного на підставі ст. 71 КК, перший із них скасований касаційною інстанцією, внаслідок чого необхідно виключити призначену відповідно до нього міру покарання.

Визначаючи порядок застосування покарання засудженому, стосовно якого є не приведений у виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній вирок, суд зобов'язаний керуватися ст. 71 КК. Шляхом винесення ухвали про призначення покарання за наявності декількох вироків встановлюється загальний розмір покарання, що підлягає відбуванню. Однак вироки і після цього зберігають своє самостійне значення. Також після скасування одного з них інші залишаються в силі.

Можливість тимчасового залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення його з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора пов'язується з необхідністю участі засудженого у провадженні досудового розслідування або в судовому розгляді щодо інших осіб чи за фактом вчинення інших кримінальних правопорушень, за які зазначену особу не було засуджено.

Стаття 527

Відповідно до ст. 74 КК особа, засуджена за діяння, караність якого усунена законом, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання, а призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до мінімальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

Окремі роз'яснення щодо питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, зокрема щодо тлумачення сумнівів і протиріч, які виникають при виконанні вироку, містить ППВСУ від 21 грудня 1990 р. № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків».

Стаття 538

Питання, які вирішуються судом після виконання вироку

1. Після відбуття покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі суд, який ухвалив вирок, має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням.

1. Особа, засуджена за вчинення злочину, вважається судимою з дня набрання обвинувальним вироком законної сили до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення та в інших передбачених законом випадках. Вчинення злочину особою повторно і рецидив злочинів відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК визнаються обставинами, що обтяжують покарання.

Строки погашення судимості передбачені у статтях 89, 108 КК.

Відповідно до ст. 91 КК якщо особа після відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, суд може достроково зняти з неї судимість за умови, що минуло не менше половини передбаченого кримінальним законом строку.

Приводом для розгляду питання про зняття судимості є клопотання особи, яка відбула покарання. Роз'яснення порядку вирішення судом такого питання містить ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості».

Для правильного вирішення питання про зняття судимості у розпорядженні судді повинні бути характеристики з місць проживання, роботи, навчання чи від органів, які здійснювали нагляд за особою, що має судимість; копії вироків, судимість за якими не знята і не погашена; документи, що свідчать про підстави і час фактичного відбуття покарання, дані про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, тощо. Якщо суд дійде висновку, що особа не довела свого виправлення, він має право відмовити у знятті судимості.

Стаття 539

Порядок вирішення судом питань, пов'язаних із виконанням вироку

1. Питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Розділ VIII. Виконання судових рішень

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.

2. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2Л4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні) частини першої статті 537 цього Кодексу;

2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11,13 частини першої статті 537 цього Кодексу;

3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9 частини першої статті 537 цього Кодексу;

4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1,10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

3. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу.

4. У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності.

Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.

5. За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким зупиняє її виконання.

Стаття 527

6. У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням розгляд повторного клопотання з цього самого питання щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо зняття судимості розгляд повторного клопотання з цього ж питання може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову.

7. У разі задоволення клопотання про звільнення від подальшого відбування покарання засудженим, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 Кримінального кодексу України.

1. Приводом для вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку, є клопотання (подання) прокурора, засудженого, його захисника чи законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, прав та інтересів яких стосується ухвалене рішення.

2. Клопотання (подання) подається зазначеними вище особами до місцевих судів. Суд, що ухвалив вирок, вирішує питання про застосування відстрочки його виконання, заміну штрафу на громадські роботи, тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення його з установи виконання покарання до слідчого ізолятора у зв'язку з іншим судовим розглядом, зняття судимості. До компетенції суду, який ухвалив вирок, належить також вирішення будь-яких сумнівів і протиріч щодо виконання власного рішення. Зокрема, в порядку виконання вироку вирішуються, якщо судом першої інстанції вони не обговорювалися і не вирішені, питання про: