Суть інноваційних проектів і їх зміст

Тема 6: Управління інноваційними проектами

Суть інноваційних проектів і їх зміст

Розробка концепції інноваційного проекту

Суть інноваційних проектів і їх зміст

В економіку сучасної України інтенсивно входить відносно нова для неї концепція управління проектами (Project Management). Осно­ву цієї концепції складає погляд на проект як на цілеспрямовану зміну вихідного стану кожної (не обов'язково соціотехнічної) систе­ми, пов'язану з витратою часу і засобів. А процес цих змін, здійсню­ваних за заздалегідь розробленими правилами у рамках бюджету і тимчасових обмежень, — це управління проектами. До даного часу управління проектами стало визнаною у всіх розвинутих країнах ме­тодологією інвестиційної діяльності, частиною якої є і нововведення.

Поняття "інноваційний проект" може розглядатися як:

• форма цільового управління інноваційною діяльністю;

• комплект документів.

Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємообумовлених і взаємопов'язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (завдань) на пріоритет­них напрямках розвитку науки і техніки. Як процес здійснення інно­вацій — це сукупність виконуваних у визначеній послідовності на­укових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і ко­мерційних заходів, що приводять до інновацій. У той же час інно­ваційний проект — це комплект технічної, організаційно-планової і розрахунково-фінансової документації, необхідної для реалізації цілей проекту (на Заході для позначення цього аспекту проекту вико­ристовується термін "Design"). Найбільш повно і комплексно суть інноваційного проекту виявляється в його першому аспекті. З огляду на всі три аспекти поняття "інноваційний проект" можна дати на­ступне його визначення.

Інноваційний проект — це система взаємопов'язаних цілей і про­грам їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином ор­ганізованих, оформлених комплектом проектної документації і які забез­печують ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації.

До основних елементів інноваційного проекту відносяться:

• однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають ос­новне призначення проекту;

• комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної про­блеми і реалізації поставлених цілей;

• організація виконання проектних заходів, тобто ув'язування їх з ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмеже­ний період часу й у рамках заданої вартості і якості;

• основні показники проекту (від цільових – з проекту в цілому, до часткових – з окремих завдань, тем, етапів, заходів, виконавців), у тому числі показники, що характеризують його ефективність.

Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямків (за­вдань, розділів) програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Формування інноваційних проектів для вирішення найваж­ливіших науково-технічних проблем (завдань) забезпечує:

• комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдан­ня (мети науково-технічного розвитку);

• кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і строге відображення кінцевих цілей і результатів проекту в уп­равлінні інноваціями;

• безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, виробництва і споживання інновацій;

• обґрунтований вибір шляхів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;

• збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційно­го проекту;

• міжвідомчу координацію й ефективне управління складним ком­плексом робіт із проекту.

Замовник — майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

Інвестор — фізичні чи юридичні особи, що вкладають засоби в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту. Інвесторами в Україні можуть бути:

• органи, уповноважені управляти державним і муніципальним майном;

• організації і підприємства, підприємницькі об’єднання, гро­мадські організації й інші юридичні особи усіх форм власності;

• міжнародні організації, іноземні юридичні особи;

• фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни.

Одним з основних інвесторів, що забезпечує фінансування про­екту, є банк.

Проектувальник — спеціалізовані проектні організації, що роз­робляють проектно-кошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником. За рубежем її найчастіше представляють архітектор чи інженер.

Постачальник — організації, що забезпечують матеріально-тех­нічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання). Виконавець (організація-виконавець, підрядчик, субпідрядник) — юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) — провідні спеціалісти з тематич­них напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник проекту (у прийнятій на Заході термінології, проект-ме­неджер) — юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і коорди­нація робіт учасників проекту.

Для виконання частини своїх функцій розроблювач може залуча­ти спеціалізовані організації, а також підтримуючі структури проек­ту — це організації різних форм власності, що сприяють основним учасникам проекту у виконанні завдань проекту й утворюють разом з ними інфраструктуру інноваційного підприємництва. До підтриму­ючих структур відносяться:

• інноваційні центри;

• фонди підтримки програм, проектів;

• консалтингові фірми:

• органи незалежної експертизи;

• патентно-ліцензійні фірми;

• аудиторські фірми;

• виставочні центри і т.п.

У залежності від часу, затрачуваного на реалізацію проекту і до­сягнення його цілей, інноваційні проекти можуть бути розділені на:

• довгострокові (більше 5 років),

• середньострокові (від 3 до 5 років),

• короткострокові (менше 3-х років).

Класифікація інноваційних проектів за типом інновацій допу­скає розподіл їх на:

• введення нового (радикального) чи удосконаленого (інкрементального) продукту;

• введення нового чи удосконаленого методу виробництва;

• створення нового ринку;

• освоєння нового джерела постачання сировини чи напівфабрикатів;

• реорганізація структури управління.

Інноваційний проект, розглянутий як процес, що відбувається в часі, охоплює наступні етапи.

• Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцін­ка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявля­ються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об’єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

• Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінце­вої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресур­сами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту. На цьому етапі:

• здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту і вибір найбільш життєздатного (ефективного) для реалізації;

• розробляється план реалізації інноваційного проекту;

• зважуються питання спеціальної організації для роботи над про­ектом (команди проекту);

• виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

• Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації постав­лених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль вико­нання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виник­лих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

• Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замов­нику і закриття контрактів (договорів). Цим завершується жит­тєвий цикл інноваційного проекту.

Управління інноваційними проектами можна розглядати з трьох позицій:

• як систему функцій;

• як процес прийняття управлінських рішень;

• як організаційну систему.

З позицій функціонального підходу до управління інноваційними проектами процес управління полягає в реалізації функцій. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається із серії взаємозалежних дій. Процес управління реалізу­ється за допомогою всіх десяти функцій менеджменту.

Як процес прийняття управлінських рішень управління інно­ваційними проектами являє собою виконання визначеної послідов­ності взаємозалежних етапів. При всій розмаїтості підходів до структуризації зазначеного процесу бачиться доцільним виділити наступні основні етапи процесу прийняття рішень:

• визначення цілей;

• формулювання обмежень і критеріїв ухвалення рішення;

• розробка альтернатив (пошук рішень);

• оцінка і вибір альтернативи;

• реалізація рішення.

Істотною особливістю процесу ухвалення рішення є виконання на кожнім етапі цього процесу інших етапів у різних сполученнях. Це пов'язане з тим, що кожен етап цього процесу ухвалення рішен­ня, в свою чергу, являє собою процес (мікропроцес) прийняття рі­шень, що вимагає визначення мети, пошуку рішень і т.д. і застосуван­ня відповідних методів обґрунтування і вибору рішень (принцип "ко­леса в колесі"). Як організаційна система, управління інноваційни­ми проектами характеризується організаційною структурою, що включає склад і взаємозв'язок органів управління, регламентацію їхніх функцій, обов’язків, прав і відповідальності, технологію уп­равління і побудованої таким чином, що всі органи управління забез­печують досягнення кінцевої мети проекту.

Управління інноваційним проектом — це процес прийняття і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з визначенням цілей, організаційної структури, плануванням заходів і контролем над ходом їхнього виконання, спрямованих на ре­алізацію інноваційної ідеї.

Управління інноваційними проектами повинно ґрунтуватися на сукупності науково обґрунтованих і перевірених практикою прин­ципів. До числа основних принципів відносяться:

• Принцип селективного управління. Суть принципу полягає в під­тримці проектів за пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки й адресній підтримці інноваторів — авторів комплексних проектів.

• Принцип цільової орієнтації проектів на забезпечення кінцевих цілей. Цей принцип допускає встановлення взаємозв'язків між потре­бами в створенні інновацій і можливостями їхнього здійснення. При цьому кінцеві цілі конкретних проектів орієнтуються на потребі, а проміжні — на кінцеві цілі цих проектів.

• Принцип повноти циклу управління проектами. Цей принцип до­пускає замкнуту упорядкованість складових частин проектів як систем. Повний цикл процесу управління допускає всю сукупність рішень: від виявлення потреб до управління передачею отриманих результатів.

• Принцип етапності інноваційних процесів і процесів управління проектами. Даний принцип допускає опис повного циклу кожного етапу формування і реалізації проекту. Принцип етапності відобра­жає властивість послідовного нагромадження інформації при вико­нанні етапів і стрибкоподібний, якісний перехід у новий стан при за­доволенні зовнішніх вимог до завершення даного стану.

• Принцип ієрархічності організації інноваційних процесів і про­цесів управління ними допускає їхнє подання з різним ступенем діяльності, що відповідає визначеному рівню ієрархії. Усі рівні діяль­ності погодяться один з одним так, що нижчестоящий рівень підко­ряється вищестоящому, а стани (прийняті рішення, мета, проміжні і кінцеві результати) процесу на вищестоящому рівні обов'язкові при визначенні станів на нижчестоящому.

• Принцип багатоваріантності при виробленні управлінських рішень. Інноваційні процеси протікають під сильним впливом невизначених факторів, які необхідно враховувати в процесі управління.

• Принцип системності, що полягає в розробці сукупності захо­дів, необхідних для реалізації проекту (організаційно-економічних, законодавчих, адміністративних, технологічних і т.д.), у взаємозв'яз­ку з концепцією розвитку країни в цілому.

• Принцип комплексності. Тут мається на увазі, що розробка окре­мих пов'язаних між собою елементів проектної структури, що забез­печують досягнення підцілей. повинна здійснюватися відповідно до генеральної (загальної) мети того чи іншого проекту.

• Принцип забезпеченості {збалансованості), який полягає, в тім, що всі заходи, передбачені в проекті, повинні бути забезпечені різни­ми видами необхідних для його реалізації ресурсів: фінансових, інформаційних, матеріальних, трудових.

Узагальнено цикл управління можна представити двома стадіями:

• розробка інноваційного проекту;

• управління реалізацією інноваційного проекту.

На першій стадії визначається мета проекту й очікувані кінцеві ре­зультати, дається оцінка конкурентоспроможності і перспективності ре­зультатів проекту, можливого ефекту, формується склад завдань і ком­плекс заходів проекту, здійснюється планування проекту й оформлення його. Найважливішою на цій стадії є оцінка реалізованості проекту.

На другій стадії вибираються організаційні форми управління, зважуються завдання виміру, прогнозування й оцінки оперативної ситуації, що склалася, після досягнення результатів, витрат часу, ре­сурсів і фінансів, аналізу й усуненню причин відхилення від розроб­леного плану, корекція плану.