Основний і додатковий тексти

Традиційно, основний текст розміщується на всю площу книжкової полоси, найчастіше, однією колонкою. Проте, коли виникає потреба створення коротшого читабельнішого рядка, видання текст може бути зверстаний у дві чи три колонки. При цьому приймається до уваги не лише формат, але і кегль шрифта. Зокрема, при шрифті кг. 10 двоколонна будова полоси використовується у широкоформатних виданнях (напр. мистецьких альбомах), в той же час, при шрифті кг. 8 вона доцільна навіть у виданнях середнього формату (довідниках, навчальних посібниках). В широкоформатних виданнях при шрифті кг. 7 виправдана верстка в три колонки (енциклопедичні видання, довідники). Двоколонне розміщення доцільне для паралельних текстів на двох мовах (розмовники, переклади).

До додаткових текстів належать передмови, вступні статті, примітки, коментарі, методичні вказівки тощо. Вони містять необхідні читачу відомості, але не передають основний зміст книги, отже читач працює над ними по-іншому. Це зумовлює особливості верстки різних видів додаткового тексту.

Передмову та матеріали «Від автора», «Від упорядника» тощо доцільно виділити відповідно до характеру оформлення: 1.курсивом такого ж кеглю, що й основний текст (для короткої передмови, оскільки курсив читається гірше прямого шрифта); 2. зниженим кеглем (при кг.10 основного тексту – кг.9, кг.8 для додаткового) на шпонах; 3. набором на вужчий формат.

Примітки можуть бути розміщені в основному тексті, винесені в низ полоси (зноски), розміщені в кінці книги чи розділу. Внутрішні текстові примітки набирають з нового рядка з абзацним відступом, виділяючи їх шрифтом пониженого кеглю, втяжкою або з застосуванням обох прийомів. Слово «Примітки» виділяють шрифтом (напівжирним, курсивом тощо) або розрядкою.

У вигляді зносок примітки розміщуються, якщо вони потрібні читачу в процесі читання, проте менше пов’язані з основним текстом. Вони виносяться вниз, набираються дрібним шрифтом (при основному корпусі - петитом), також відділяються від основного тексту пробілом і лінійкою. Зноски (короткі) можуть бути винесені за межу полоси набору – вниз, на бокове поле, зверстані в оборку.

Для вказівки, до якого місця належать зноски, користуються особливими знаками: ¹, ², ³, *, **, ***, ¹⁾, ²⁾, ³⁾, *⁾,**⁾, ***⁾. В формульному тексті цифри в якості ознаки зноски не використовуються; астерікси не підходять при великій кількості зносок на сторінці.

Зазвичай зноски нумеруються пополосно, дозволена також наскрізна нумерація в межах статті, розділу, книги.

Наявність в основному тексті числельних цифрових позначок заважає швидкому читанню. Щоб цього уникнути, в виданнях художньої літератури позатекстові примітки не пов’язують з основним текстом, а виносять в кінець книги (розділу), де перед кожною групою приміток вказують, до якого твору воно належить, а на початку кожної примітки – до якої вона сторінки.

Коментаріверстають так само як і позатекстові примітки. В шкільних підручниках зустрічаються специфічні види додаткових текстів – методичні матеріали (питання для самоперевірки, завдання для самостійної роботи тощо). Ці види тексту повинні бути легко розпізнані (завдяки набору тексту без шпон (основний текст в шкільних підручниках згідно СанПіН набирається на шпонах), набору зниженим кеглем або іншою гарнітурою). В наукових виданнях для материалів такого типу, використовується шрифт зниженого кеглю. Додатки набираються зниженим кеглем з нової полоси. Додатки-таблиці набираються шрифтом основного кеглю.