ФВА структури посівних площ

Важливим фактором підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є структура посівних площ. Вплив структури посівів на ефективність виробництва пов’язаний із її функцією. Функцією структури посівів є регулювання обсягів і асортименту виробництва продукції, затрат праці і коштів. З підвищенням у структурі посівів частки певної культури валовий збір її продукції за інших рівних умов (незмінні загальна посівна площа, врожайність) зростає. Однак залежно від продуктивності даної культури порівняно з іншими, це може викликати як позитивний, так і негативний загальний результат виробництва продукції рослинництва. Тим більше, вирощування окремих сільськогосподарських культур здійснюється з різними трудовими і матеріальними затратами на одиницю продукції і 1 га посіву. Тому зміна структури посівних площ викликає і різні зміни собівартості валової продукції та умовного прибутку. Цим зумовлюється необхідність розробки і оцінки ефективності різних варіантів структури посівів з метою вибору кращого із них.

Розробка варіантів структури посівів може проводитись з охопленням різної сукупності культур:

1) по групі однорідних культур – зернових і зернобобових, овочевих, кормових;

2) по групі товарних культур – продовольчих, технічних;

3) по всій сукупності культур.

При зміні структури посівних площ зміна обсягів виробництва продукції рослинництва та витрат може бути різною за величиною і спрямованістю і відбуватись у різних комбінаціях:

- обсяг виробництва збільшується, витрати зменшуються;

- обсяг виробництва збільшується, витрати збільшуються;

- обсяг виробництва зменшується, витрати зменшуються;

- обсяг виробництва зменшується, витрати збільшуються.

Через це основний показник, який має бути прийнятий для оцінки ефективності структури посівів, повинен відображати і обсяги виробництва продукції, і її собівартість. Таким показником є умовний прибуток. Він обчислюється різницею між вартістю валової продукції в цінах реалізації і виробничими витратами. Валове виробництво продукції визначається виходячи із передбаченої у варіанті площі посіву та врожайності культур, спроектованої із урахуванням обумовленої технології вирощування та забезпеченості ресурсами. Оцінка продукції здійснюється за реально можливими цінами її реалізації.

При вирощуванні продовольчих і технічних культур (зернових, цукрових буряків) поряд з основною одержують і побічну продукцію (солому, полову, гичку), яку, переважно, використовують на корм худобі. Для врахування побічної продукції її вихід можна обчислити в умовних кормопротеїнових одиницях і оцінити за ціною однієї кормопротеїнової одиниці фуражного зерна. Так само може оцінюватись продукція вирощування кормових культур. Підрахунок виходу кормів у кормопротеїнових одиницях здійснюють за формулою

, (6.1)

де – кількість кормопротеїнових одиниць;

– валовий збір кормів у натурі;

– вміст кормових одиниць в одиниці корму;

– вміст протеїну в одиниці корму.

З допомогою структури посівів може регулюватись потреба в трудових ресурсах та матеріальних засобах. Насичення посівів менш трудомісткими і матеріаломісткими культурами дозволяє зменшити затрати праці і матеріальних засобів на 1 грн валової продукції. Це особливо важливо враховувати при недостатній забезпеченості робочою силою і оборотними засобами. Тому середні затрати праці і виробничі витрати (на 1 га посіву) є важливими допоміжними показниками оцінки ефективності структури посівів.

При оцінці ефективності структури посівів певне застосування може мати і показник рівня використання землі – вартість валової продукції на 1 га площі посіву.

Визначення оціночних показників по варіантах структури посівів проводиться в такий спосіб:

де і – середні величини вартості валової продукції чи затрат праці, виробничих витрат, умовного прибутку на 1 га посівної площі у різних варіантах;

і – посівні площі окремих культур у різних варіантах;

– прийняті в розрахунок вартість продукції чи затрати праці, виробничі витрати, умовний прибуток на 1 га посіву окремої культури.

Різниця між визначеними оціночними показниками ( і ) відобразить ефективність розроблених варіантів структури посівних площ. Кращим із варіантів буде той, за якого досягатиметься збільшення умовного прибутку при зменшенні трудових і виробничих витрат на 1 га. Проте часто одержання такого результату малоймовірне, оскільки умовний прибуток з 1 га посівної площі у переважний більшості випадків зростає при насиченні посівів інтенсивними культурами. А це супроводжується збільшенням затрат праці та коштів у середньому на одиницю площі. Тому важливо, щоб при збільшенні умовного прибутку на 1 га темпи його росту не були нижчими за темпи росту затрат праці і виробничих витрат на співрозмірну площу. Лише у такому випадку досягатиметься відносне зниження собівартості валової продукції і підвищення рівня рентабельності виробництва.

Розрахунок допоміжних оціночних показників проводять за витратами, спроектованими із урахуванням резервів їх скорочення та необхідності проведення додаткових заходів, спрямованих на використання резервів підвищення врожайності культур.

Основою для розробки варіантів структури посівних площ є результати вивчення економічної ефективності вирощування окремих сільськогосподарських культур, яке проводять за системою показників: виробничі витрати, затрати праці на 1 га, на 1 грн. валової продукції, умовний прибуток з 1 га посіву, окупність виробничих витрат умовним прибутком. Основним серед них є умовний прибуток з 1 га. Важливе значення при проведенні оцінки має і окупність виробничих витрат. В розрахунках вартість продукції визначають так само, як і при обчисленні показників ефективності структури посівних площ. В той же спосіб розробляють і показники врожайності культур, виробничих витрат, затрат праці на 1 га посіву.

Оцінка економічної ефективності вирощування культур має проводитись в межах їх груп за призначенням продукції, а саме по групі товарних і кормових культур (в останню включають і зернофуражні).

У складі кормових культур вивчення проводять окремо по культурах, продукція яких є взаємозамінною (наприклад, ячмінь, соя і кукурудза на зерно; однорічні і багаторічні трави; конюшина і люцерна). Після такого вивчення з’ясовують можливості розширення посівів найефективнішими культурами за рахунок менш ефективних з дотриманням агротехнічних вимог сівозмін. При цьому враховують потребу підприємства в продукції для внутрішньогосподарського споживання, наприклад, в овочах, картоплі – для громадського харчування, в однорічних травах – для організації зеленого конвеєра, у зерні озимого жита – для сівби озимих на зелений корм. Посіви таких культур у мінімальному розмірі передбачають незалежно від їх ефективності.

У процесі оцінки ефективності структури посівів і прийнятті рішень досить важливим є врахування забезпеченості підприємства (проекту) трудовими ресурсами і засобами виробництва. При визначенні забезпеченості трудовими ресурсами можна обмежитись вивченням достатності джерел праці для виконання робіт в найнапруженіші періоди і, в першу чергу, ручних робіт.

У розрахунок запасу праці в такі періоди беруть і працівників, які тимчасово можуть бути залучені для виконання робіт у рослинництві з інших галузей та видів діяльності підприємства, зі сторони, а також непрацюючі постійно пенсіонери. Якщо трудових ресурсів у підприємстві не вистачає і покриття дефіциту в робочій силі неможливе, то в проекті передбачають варіанти структури посівів з часткою в ній менш трудомістких, але достатньо ефективних культур.

Так само, для найбільш напружених періодів виконання робіт, може бути вирішене питання про забезпеченість проекту основними засобами в необхідному обсязі. При нестачі окремих засобів з’ясовують можливості їх поповнення або вишукують інший варіант структури посівів.

Іншими обмежуючими факторами при обґрунтуванні структури посівів є місткість ринків збуту продукції та потреба тваринництва в кормах (загальна і по видах кормів).