2015-07-04
346
«Цъфтят цветенца в моята градина...»:
Цъфтят цветенца в моята градина:
и шибой горд, и кичеста върбина,
и момини сълзи, и син синчец,
И надвечер, когато ги поливам,
и призори, кога при тях отивам.
Щоб зрозуміти цей образ, треба пам’ятати, шо стояти, чи ходити, значить залицятися, любити; пускати гілля, розвиватися — виходити заміж, ходити в барвіночку та в васильочку, себто в вінку — бути дівчиною, — в пісні, в дуже гарній символічній формі висловлено дівчині пораду не виходити замуж, бо те замужество принесе горе й хворобу, а залишатися далі в вінку дівчиною. Зустрічається символіка верби—дівчини і без забарвлення сумом.[29,с.25]
«Сухи, жълти листица...»
Сухи, жълти листица
брули вятъра есенни —
аз ги тъпча и отминвам,
листицата осланени.
Що си шепнат, кой ги знай,
листицата осланени!
Зна ща ги — и мен когато
брулне вятъра есенни. [28, c. 13]
Тут присутній образ осені яка символізує — щедрий врожай й статки. Зображувався у вигляді вершника на коні з плодами в руках та в мішку. Але також осінь вікликає смуток, пустоту в душі. [29,с.32]
|
|
|
Ще один вірш присвячений осені
«Есен…»:
Веч времето хладно диша,
в къра няма песен,
дъжд плющи, есенна кища,
значи, веч е есен.[26, c. 48]
«На листовцете на моминската сълза...»:
На листовцете на моминската сълза
родените в зори две капчици роса
огрея слънцето с вълшебния си лик —
и двенките в едно се сляха те за миг.
Не сляха ли се тъй и нашите сърца,
като онез две капчици роса?
Ти помниш? — в ясните зори на младостта,
кога ни слънцето огря на любовта![27, c.42]
Мабуть, усі народи в давнину вважали сонце святим. Сонце — головне джерело світла й тепла, від нього залежить усе у природі, а отже, й сама людина. Зоря в міфах багатьох народів — це жінка. Дружина або сестра сонця, чи коханка місяця. Саме такими образами автор змальовує нам цей вірш.
