Образ осені в «Осінніх піснях»

Природа для поета - не самоціль, а засіб пізнати внутрішній світ людини. Не можна не згадати ще одну поезію раннього П. Тичини - «Ой не крийся, природо…». Ця лірична мініатюра присвячена осені. Але яку гаму людськиххвилювань вона викликає! [17, c. 76]

«Ой не крийся, природо…»:

Ой не крийся, природо, не крийся.
Що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш… А чогось так сичі
Розридалися в лузі.

Твої коси від смутку, від суму
Вкрила прозолоть, ой ще й кривава.
Певно й серце твоє взолотила печаль,
Що така ти ласкава.

А була ж ти — як буря Із громом!
А була ж ти —як ніч на Купала…
Безгоміння і сум. Безгоміння і сон. —
Тільки зірка упала…[15, c. 56]

Як відомо, в народній поезії ця пора року уособлює зрілість і втрату сил буяння, розквіту, молодості; щедрість - і поступове згасання, відмирання усього живого, переходу в інший світ. П. Тичина використовує ці контрасти, коли протиставляє осінь і літо з його бурями, громами, купальськими ночами. А потім - безгоміння, сон, сум, осінній смуток, кривава позолота дерев, тумани, які породжують тугу. [17, c. 45]

«Осінь на землю тихенько спускється…»:

Осінь на землю тихенько спускається,
В небі летить, наче птах.
Крилами-хмарами небо вкривається.
Пухом тумани із крил її падають,
Стеляться в вільних степах.
Літо зелене і радісне згадують.
Стріпує крилами осінь широкими,
Роси спадають у млі,
Ллються крізь неї дощами-потоками.
Літо веселе, співоче минається,
Спокій стає на землі...
Тиха, задумлива осінь спускається.[15, c. 78]