double arrow

Структура підрозділів комерційного банку.


Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

1. Основи організації діяльності комерційних банків

Банк — це установа, призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і їх розміщення від власного імені на умовах повернення, строковості і платності. Сучасні банки виконують багато функцій, які, дещо узагальнивши, можна звести до такого:

- акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів;

- надання позики тим, хто має в ній потребу;

- організація розрахунків між господарюючими суб’єктами;

- створення кредитних засобів обігу.

Перша функція пов’язана з тим, що банк акумулює кошти, які в процесі їх кругообігу тимчасово вивільнюються. Ці кошти банк залучає під видачу їх власникові боргових зобов’язань (депозити, ощадні сертифікати тощо). Економічний інтерес з боку вкладника полягає в тому, що за залучені до банку кошти він отримує плату у вигляді відсотка. До того ж найрізноманітніші умови угоди про залучення таких коштів дають змогу індивіду чи юридичній особі вибрати найбільш бажану форму повернення грошей у разі такої потреби. Економічний інтерес банку полягає в тому, щоб якомога ефективніше з погляду отримання прибутку розмістити залучені кошти серед тих, хто в них відчуває тимчасову потребу.

Слід зауважити, що ця функція банків прямо обумовлена самим процесом суспільного відтворення, в ході якого весь час звільняються кошти і весь час виникає потреба в їх використанні на основі повернення цих коштів власнику. Але ця функція має ту особливість, що дозволяє суспільству сконцентрувати значні ресурси і використати їх як додатковий потенціал розвитку суспільного виробництва.

Функція комерційного банку, пов’язана з видачею кредиту, є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансового посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує протиріччя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає, але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Зрозуміло, що це протиріччя може бути вирішено і за рахунок безпосереднього кредитування власниками коштів тих, хто потребує таких коштів. Але цей кредит є обмеженим як за напрямом (від постачальника до замовника), так і за розмірами (залежить від розмірів резервного фонду підприємця-кредитора). До того ж він, як правило, є товаром. Що ж до кредиту грошима, особливо у значних розмірах, то власникові тимчасово вільних коштів безпосередньо надати їх у позику дуже непросто. Ця форма витратна і не може бути дуже поширеною, бо обумовлюється складнощами у визначенні платоспроможності і відповідальності позичальника. У побутових відносинах ми з цим постійно стикаємося і добре знаємо, що зовсім незнайома людина навряд чи позичить нам навіть гривню. Банк же має можливості з меншими витратами визначити платоспроможність і надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економічний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово вільні кошти.




Третя функція банку полягає у забезпеченні взаємних розрахунків між усіма учасниками суспільного виробництва, і перш за все між господарюючими суб’єктами. Переказуючи гроші з рахунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зменшуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпечують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.

Остання функція банку полягає в тому, що в процесі депозитно-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засоби, що помітно підвищують здатність грошової системи реагувати на зміни в суспільному виробництві, які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше складаються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозитно-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.



Перелічені вище функції комерційного банку мають загальний характер. На практиці комерційний банк надає величезну кількість послуг. Це можуть бути, наприклад, операції з цінними паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій і багато інших. У країнах з розвинутою банківською системою таких послуг налічують до 200, а в Японії фахівці налічують до 300 операцій, які може надавати комерційний банк своїм клієнтам. Для порівняння зазначимо, що один із найбільших у нашій державі банк — Ощадбанк виконує для своїх клієнтів усього близько 70 операцій і послуг.

Комерційні банки мають певну типологію, яка визначається залежно від ознаки, покладеної в основу групування. Найчастіше банки групують за видами тих операцій, які вони здійснюють. Виділяють банки універсальні і банки спеціалізовані. Універсальні надають клієнтам різноманітні послуги. Якщо ж банк зосереджується на якихось окремих операціях, то він спеціалізований.

На даний час у світі має місце тенденція до спеціалізації банківських установ. Але в Україні поки що немає спеціалізованих банків, окрім Ощадбанку. Проте в новій редакції Закону України »Про банки та банківську діяльність» така спеціалізація передбачена. Це будуть ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові банки, хоча в законі ще навіть визначення останніх трьох банків немає.

Окрім класифікації за видами операцій, банки групують за територіальною та галузевою ознакою, за формою власності та розмірами. Для нашої держави з цих ознак найбільш практично значущою є ознака територіальності. Щодо цього в законі передбачаються місцеві кооперативні, регіональні і міжрегіональні банки, куди будуть входити і центральні кооперативні банки.

Банк, як і будь-яка установа, має свою організаційну структуру. До неї належать два основних елементи, а саме: органи управління банком і його функціональні підрозділи. Кожен банк має свою особливу структуру управління, але оскільки в системі комерційних банків переважають акціонерні банки (в Україні їх частка становить близько 90 %), то можна виділити і найбільш типову схему організації управління.

Структурні підрозділи представлені тими елементами, які забезпечують організацію і управління окремою сукупністю або окремою операцією. До найбільш типових структурних підрозділів належать: кредитне управління, валютне управління, управління депозитних операцій, управління розрахунково-касового обслуговування, управління маркетингу, управління аналізу і статистики та деякі інші. Крім управлінь, у системі структурних підрозділів можна виділити також підрозділи або служби, які забезпечують функціонування самої установи. До них належать бухгалтерський відділ, відділ охорони, відділ транспорту і багато інших. За певних обставин підрозділи і відділи в певних межах можуть об’єднуватись. Це залежить від призначення, розмірів, спеціалізації та інших характеристик банку. Значну роль може відігравати етап розвитку, на якому знаходиться банк. Скажімо, в умовах становлення банку і залучення клієнтів особливе значення має робота відділу маркетингових досліджень.

Таким чином, організаційна структура комерційного банку може бути виділена як типова тільки з огляду на необхідність мати загальне уявлення про організацію управління комерційним банком. У дійсності організаційна структура може суттєво відрізнятись від типової. При цьому перший елемент — органи управління — за структурою і будовою більш детерміновані існуючим законодавством (наприклад, Закон України »Про господарські товариства» чітко регламентує структуру і функції акціонерного товариства), а структурні підрозділи (управління і служби) за організацією, а часто і за функціями, більшою мірою визначаються самим банком.

Утворення комерційних банків в Україні почалося ще наприкінці 1980-х pp., коли наша країна входила до складу Радянського Союзу. Уже тоді, з початком перетворення планової економіки на ринкову виникла необхідність створення мережі комерційних банків.

Першим кроком на цьому шляху стало перетворення спеціалізованих державних банків, що існували в умовах централізовано-планової економіки, на комерційні. Суттєвим імпульсом прискорення цього процесу було прагнення підприємств за допомогою комерційних банків задовольнити свої індивідуальні або групові інтереси. Цей чинник створення банківської системи був посилений глибокою кризою виробництва і всієї банківської системи, яка не була пристосована до нових ринкових відносин, що вже зароджувались у суспільстві.

Формування ж власної системи комерційних банків України як незалежної і суверенної держави почалося з 1990-х pp. Правову основу утворення і функціонування всієї банківської системи нашої держави було закладено в Законі України »Про банки та банківську діяльність» (1991 p.).

Відповідно до цього закону комерційний банк створювався у формі акціонерного товариства (відкритого або закритого типу) або у вигляді товариства, заснованого на пайовій участі.

Акціонерний банк створює власний капітал способом розміщення своїх акцій. Оскільки акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх коштів, то це посилює позиції банку, підвищує його надійність. Цим акціонерні банки відрізняються від банків, заснованих у вигляді пайових товариств, у яких внесок учасника повертається йому при виході з нього.

Особливу перевагу над товариствами з пайовою участю мають банки, створені у формі відкритого акціонерного товариства. Ця перевага полягає в тому, що за необхідності збільшення свого статутного фонду (а мінімальний рівень капіталу центральний банк постійно змінює в напрямі підвищення) такий банк може без особливих труднощів випустити нові акції і залучити кошти інших інвесторів. У той же час закрите акціонерне товариство, як і товариство з пайовою участю, обмежене потенційними ресурсами засновників цих товариств.

Створення комерційного банку — це досить складний процес, який завершується внесенням його у відповідний реєстр Національного банку України. При цьому однією з найважливіших умов реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо розміру мінімального статутного фонду. Цей розмір Національний банк України періодично підвищує з метою зміцнення і розвитку банківської системи. Якщо на початок 1992 р. розмір мінімального статутного фонду дорівнював 5 млн крб., то на 1999 р. він піднявся вже до 1 млн екю. З 2002 р. НБУ вводить категорію регулятивного капіталу, який складається з основного й додаткового і встановлює мінімальний розмір регулятивного капіталу. Для діючих банків, які, до речі, поділені на місцеві кооперативні, регіональні та міжрегіональні, мінімальний розмір регулятивного капіталу повинен дорівнювати у 2003 р. відповідно 1,3 і 5 млн євро. На 2005 р. — уже 1,3; 4,0 і 6 млн євро, а на початок 2007 р. місцеві банки повинні мати регулятивний капітал 1,5 млн євро, регіональні — 5 млн євро, а міжрегіональні — 8 млн євро.

Слід зазначити, що поряд з вітчизняними банками в Україні можуть існувати і банки з участю іноземного капіталу, а також банки, капітал яких цілком належить іноземному власнику. їх реєстрація і порядок видачі ліцензій на окремі види діяльності мають ряд особливостей порівняно з вітчизняними банками. Ці особливості стосуються насамперед розміру мінімального статутного фонду. Так, для відкриття банку з іноземною участю (у випадку, якщо частина іноземного капіталу в статутному фонді становить менше 50 %) розмір статутного капіталу повинен бути не менше суми, еквівалентної 5 млн екю. У тих же випадках, коли частка іноземного капіталу вище 50 %, необхідна для утворення такого банку сума повинна бути не менше 10 млн екю на день підписання установчого договору. Розрахунок суми статутного фонду в гривнях здійснюється за офіційним курсом Національного банку України.

Банки, що не виконують даного нормативу, позбавляються можливості виконувати окремі банківські операції, на які видаються ліцензії Національним банком України.

Реєстрація комерційного банку дає йому можливість приступити до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей. Головним призначенням банку є забезпечення ролі посередника в організації руху тимчасово вільних коштів. Комерційний банк акумулює ці кошти і на умовах терміновості, платності і повернення дає їх тим, у кого виникає тимчасова потреба в коштах. Крім того, банки надають своїм клієнтам різноманітні послуги, їхній спектр постійно розширюється й удосконалюється.

Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей стимул виступає вирішальним як для організації його діяльності, так і для забезпечення її ефективності.

Загальна організація функціонування банків грунтується на певних принципах. Найважливіші з них такі:

По-перше, комерційний банк повинен здійснювати свою діяльність у межах тих ресурсів, які він реально має. До складу цих ресурсів, які називають банківським капіталом, належать як власний капітал комерційного банку, так і тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб, залучені ним для подальшого їх розміщення. Реалізація даного принципу вимагає певного кількісного співвідношення між залученими банком ресурсами і наданими ним кредитами. При цьому важливим моментом є досягнення певного взаємозв’язку між характером і термінами залучених ресурсів та особливостями (за термінами, спрямованістю і т. ін.) кредитів, наданих комерційним банком.

По-друге, банк повинен бути економічно самостійним. Іншими словами, він повинен бути вільним як у мобілізації грошових ресурсів, так і у використанні залучених ресурсів. Таку ж свободу повинен мати банк і щодо свого прибутку, за винятком тієї його частини, яка відповідно до чинного законодавства підлягає вилученню в бюджет у формі встановлених податків і платежів. Економічна самостійність банку є неодмінною умовою його відповідальності за результати своєї діяльності перед усіма клієнтами і вкладниками.

По-третє, комерційний банк усю сукупність своїх взаємовідносин з господарюючими суб’єктами може будувати тільки на ринкових умовах. Залучаючи тимчасово вільні ресурси, розміщуючи їх і надаючи клієнтам банку різні банківські послуги, комерційний банк повинен постійно керуватися прагненням отримати прибуток і зменшити ризики, пов’язані з його діяльністю.

По-четверте, діяльність банку в системі регульованої ринкової економіки може направлятися з боку держави переважно економічними методами. Будь-яке адміністративне втручання в діяльність комерційного банку, як правило, призводить до негативних наслідків. Цей принцип особливо важливо враховувати в умовах нашої країни, де в силу специфіки перехідного періоду (від командної економіки до ринкової) адміністративні методи регулювання банківської діяльності дуже поширені.

Становлення банківської системи України відбувається не так швидко як, наприклад, в інших постсоціалістичних країнах, які багаті на сировинні ресурси і нагромадили кошти від їх продажу. У нашій країні немає таких джерел для утворення великого капіталу і тому немає особливо сприятливих умов для швидкого становлення потужної банківської системи.

На 1 січня 1999 р. в Україні зареєстровано 214 банків. У їх числі 2 державних банки і 14 банків з іноземним капіталом. Частина банківського капіталу, представленого іноземним капіталом, становила 4,1 % при нормативі 15 %. На кінець 2002 р. кількість банків становила 185. При цьому вже було зареєстровано 31 банк за участю іноземного капіталу, в тому числі 7 зі 100 %-м іноземним капіталом. На початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 182 банки.

Банки виконують роль посередника в процесі обігу тимчасово вільних коштів. Ця місія посередника дуже важлива, бо дає змогу уникнути суперечності, яка існує між термінами й обсягами, пропонованих безпосереднім кредитором позик, і термінами, обсягами та прибутковістю тих позик, які хоче взяти безпосередній позичальник.

Заказать ✍️ написание учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Сейчас читают про: