Приєднання - фокус уваги та калібрування

Щоб краще підлаштуватися до спілкування з людиною, засвоїти її „комунікативний діалект",

слід уважно спостерігати за тим, що вона переживає та як це проявляється в її фізіологічних

реакціях і поведінці.

Калібрування - це процес, за допомогою якого консультант здійснює підстройку до

несловесних сигналів клієнта, котрі свідчать про особливості його актуального стану. Точне

калібрування вимагає сенсорної чутливості, тобто здатності помічати зміни (навіть дуже

дрібні і, на перший погляд, несуттєві) в таких елементах, як: положення тіла, повороти

голови та інших частин тіла, жести та вираз обличчя, мімічні рухи, дрібні рухи очей, зміни

величини зіниць та вологості очей, характерні рухи губ та брів, колір шкіри, дихання,

гучність та інші якості голосу, наголоси і темп мовлення тощо. Крім названого, потрібно ще

зауважити мову тілесного симптому та вслухатися в глибинну структуру мовлення. Щоб отримати цілісну картину стану клієнта, консультанту недостатньо бути

спостережливим, треба вміти розфокусовувати увагу.

Розфокусування передбачає:

1)сприймання людини або події цілком, начебто периферійним зором, ні до чого не

прив'язуючись конкретно;

2) не коментувати і не оцінювати, а просто помічати;

3) одночасно сприймати і зовнішні (від навколишнього світу), і внутрішні (свої тілесні відчуття) сигнали. концентрована увага, передбачає чітке утримання фокус

сприймання на якомусь певному предметі та його оцінку з власного досвіду. А консолідація

досвіду вимагає багато енергії і веде до втрати великої кількості інформації, збіднюючи

сприйняття того, що актуально відбувається.

Розфокусування уваги як процесс забезпечує напрямок, орієнтацію в ситуації, зосередження уваги - продуктивність.

За А.Айві основними патернами для калібрування на початку інтерв'ю виступають:

•контакт очей (розширення зіниць - реакція зацікавлення, і навпаки);

•мова тіла (поза, темп дихання, вираз обличчя, рух очей, жести рук, рух голови, положення

кінцівок, швидкість і ритм рухів, постукування руками або ногами тощо);

•характеристики мовлення (висота голосу, швидкість та ритм мовлення), використання

певних слів, говорить конкретно чи абстрактно, про можливості чи про необхідність

(повинен, змушений, потрібно), про себе чи про інших;

•дотримання теми (простежується чи ні?), кількість основних змін теми (чи була вибіркова

увага до якогось певного аспекту?).