Сутність підлаштування

Приєднання або синхронізація - це встановлення і підтримання ра­порту з клієнтом упродовж певного проміжку часу шляхом вживання в його реальність, через його невербальні прояви, емоції, думки, по­бажання. Технологічно це виглядає як акуратне, ненав'язливе, часто завуальоване, приховане повторення основних поведінкових патернів співрозмовника. Вперше про "приєднання до клієнта" заговорив К. Роджерс, коли підкреслював значення конгруентності в психоте­рапії (Роджерс К., 1994). З погляду гуманістичного підходу безумовне прийняття, порозуміння партнерів формується скоріше на основі їх­ньої схожості, ніж на їх контрасті.

Чому так важливо "приєднатися" до партнера за позою, жестом, інтонацією голосу, темпом і т.д.? Справа в тому, що взаємодія людей в комунікації визначається не стільки словами (зміст сказаного гара­нтує лише 7 % від переданої інформації), скільки невербальним впли­вом (інтеракція, зараження, навіювання). У живому спілкуванні ми передаємо один одному своє бачення навколишньої дійсності в усьо­му багатстві відтінків та переживань, які вона в нас пробуджує. Ця інформація в більшості має першосигнальну природу, тобто форму­ється не стільки через знак (слово), скільки завдяки роботі сенсорних каналів, через відчуття та сприймання. По суті, це та первинна інфо­рмація про світ, яка накопичується в "тілі" і компонується правопів- кульною діяльністю людини. Передаючи свої враження, людина "ма­лює" всіма можливими для неї невербальними засобами образи того, про що говорить, і щоб розуміти її, розмовляти з нею однією мовою, консультант, образно кажучи, повинен перейти на її "правопівкуль- ний діалект". Таким чином, "засвоївши діалект" клієнта, тобто підла- штувавшись до нього, консультант має більше шансів відчути його емоції, почути сказане і, відповідно, бути почутим.

Коли люди не збігаються в позі, жестах, характеристиках голосу, ритмічності проявів, вони порушують комунікацію. Інколи в цьому є потреба, зокрема, якщо спілкування небажане, або доцільно кардина­льним чином змінити його хід. Однак основне завдання консультатив­ної практики - налагодити взаємодію, і тому консультант не чекає, поки почнеться спонтанна синхронізація, а, не гаючи часу, ініціює щдлаїшу- вання до клієнта. Беручи ініціативу на себе, він дозволяє своєму партне- ру залишатися самим собою, таким чином суттєво полегшуючи початок бесіди. Синхронізація з партнером, тобто підлаїшування під його "пара­метри" спілкування, дає кілька позитивних результатів. З одного боку, партнер сприймає таку поведінку як крок назустріч ("ми схожі"). З іншо­го боку, він несвідомо починає сприймати консультанта як своє "відо­браження", а собі людина довіряє більше, ніж будь-кому.

Консультант спочатку "підстроюється, а потім веде" комунікацію. Ефект досягається завдяки ледь поміт­ним змінам пози, жестів, темпу, характеристик голо­су, за якими, знаходячись в хорошому рапорті, несвідо­мо йде клієнт.

У симетричній поведінці консультанта можна виділити "відзерка- лення", тобто процес повернення клієнтові аспектів його власної неве­рбально! поведінки, і "відображення" - процес повернення клієнтові його почуттів, які він часто не зауважує в собі. Ці процеси допомага­ють не тільки подолати бар'єри прийняття й порозуміння, але й дають цінну інформацію, з якою можна конструктивно працювати далі.

Віддзеркалення партнера набуває особливо важливого значення в ті моменти бесіди, коли клієнт поглядає на консультанта, розповідаю­чи про себе. Адже завдяки синхронізації складається єдина система з двох елементів, і незабаром, відповідно до закону систем, для збере­ження цілісності при зміні котрогось із елементів системи повинні змінитися й інші її елементи. Тому якщо на певному етапі ведення консультант змінює що-небудь у своїй поведінці, то для збереження синхронізації співрозмовник змушений наслідувати його. У такий спосіб можна вести свого партнера у вибраному напрямку, заспоко­ювати і врівноважувати, пропонувати новий ракурс бачення його проблем так, щоб це не викликало суперечок.

Синхронізація та "віддзеркалення" повинні бути непо­мітними для клієнта.

Краще підлаштовуватися до найбільш несвідомих патернів поведі­нки партнера (дихання, кліпання очима, тілесний ритм) або модифі­кувати його рухи (краще дрібні рухи рук, міміки) таким чином, щоб це не виглядало як мавпування. Наприклад: 1) повторювати в іншій половині тіла, 2) здрібнювати-укрупнювати — замість руху рукою, ру­хати пальцями чи корпусом, 3) повторювати подібні жести через не­великий проміжок часу тощо. Засновники нейро-лінгвістичного про грамування не радять користуватися прямим відображенням під час приєднання до клієнтів, що переживають важкі душевні стани. По­трібно вибрати, як правильно здійснити відображення: безпосередньо чи перехресно. Гриндер Д. та Бзндлер Р. зауважують "Якщо хтось дихає нормально, приєднуйтеся за допомогою дихання. З астматиком кра­ще використовуйте руки чи щось іще".

Приєднання до несвідомих потернів поведінки клієнта створюють у нього відчуття емоційного комфорту, підлаштування до ментального рівня - гарантують під­тримку і взаєморозуміння.

Якщо елементарні приєднання роблять контакт гармонійнішим (емо­ційна оцінка), то щоб досягти глибокого рапорту потрібно підлашто- вуватися не тільки тілесно, але й на вищих рівнях, наприклад, приєд­нуватися до інтересів, переконань і цінностей клієнта. Це гарантує відчуття більш якісного порозуміння (ментальна оиінка).

Підлаштування до самого себе полягає в тому, щоб узяти до ува­ги власний внутрішній досвід, не намагаючись відразу ж змінити чи оцінити його.