Робота з опором та переносом

Опір, за З.Фрейдом, - це сила, що створює бар'єр несвідомому на шляху до свідомості. Він

виникає як спроба уразливої людини уберегти себе від психологічного болю (того, що вона

хотіла б приховати від себе), і долається за допомогою опрацювання та інтерпретацій. Класичними ознаками опору є запізнення, забування, заяви про те, що нічого вартого уваги не спадає на думку. Часто опір виражається в раціональності суджень та відсутності афективних переживань, в атмосфері нудьги та низькій енергетизованості зустрічі, в непродуктивному мовчанні, або в повній згоді, в уникненні обговорення важливих тем і переживань, в неясному формулюванні своїх симптомів, в зведенні на жарт серйозних моментів бесіди. Помітивши подібні прояви, важливо відразу показати, що в людини є мало усвідомлені нею внутрішні сили, які протидіють розгортанню процесу.

Серед консультативних стратегій подолання опору можна виділити такі:

· концентрація уваги: віддзеркалення консультантом реакцій клієнта таким чином, щоб

він помітив і прояснив те, що відбувається. Наприклад: „ Ви знову почуваєте себе

зніяковіло", „Ви помітили, що ще раз змінили тему?", „Ну ось, ми знову відхилилися

від внутрішньої роботи";

· підсилення: загострення деяких моментів так, щоб показати їх абсурдність або

шкідливість;

· знехтування: психолог, помітивши опір клієнта, переключає його увагу на інші

питання, щоб не втрачати темпу і контакту, накопичити достатньо аргументів для

переконливої демонстрації опору та роботи з ним;

· роз'яснення ефектів опору: клієнт помічає свій опір, але консультант поки що вказує

лише на безпосередній ефект, що обмежується даним моментом, наприклад, втрата

глибини емоційного переживання в умовах неможливості говорити про мотиви цього

явища;

· роз'яснення не випадковості опору: коли клієнт пересвідчиться в наявності опору,

можна перейти до пояснення, наприклад, показати, що це не просто погана

мовленнєва звичка, а вмотивована дія;

· демонстрація альтернатив типовим патернам поведінки: наприклад, клієнтці, у якої

зніяковіння блокувало самозаглиблення, рекомендують затриматись на зніяковінні,

побути в ньому, в такий спосіб добиваючись ефекту самозаглиблення;

· роз'яснення функцій опору - аргументація користі, яку приносить опір;

· вивільнення і переміщення: зрозумівши цінність набутого досвіду, клієнт починає

відкривати в собі нові блоки;

· розуміння глибинної цілі опору: сприймаючи в ході роботи опір як частину себе,

клієнт набуває здатності бачити свої вибори.

п'ять форм опору:

1.опір-витіснення імпульсів, згадок, відчуттів, щоб не зазнати повторного травмування;

2.опір-перенесення як боротьба з інфантильними імпульсами та створення ситуації

заміщення з включенням консультанта в якості ідеалізованої фігури;

3.опір - вторинна вигода: прагнення якнайдовше залишатися предметом турботи та опіки;

4.ід-опір - опір інстинктивних імпульсів будь-яким змінам у способах їх прояву;

5.опір Супер-его, що випливає з почуття провини або потреби в покаранні.

кілька етапів роботи з опором:

1) фаза розпізнавання (опір помічає поки що лише консультант);

2) фаза демонстрації (консультант, дочекавшись слушної миті, вказує на існування опору, не

аналізуючи його змісту та джерел виникнення);

3) фаза прояснення важливих нюансів виникнення опору (якщо клієнт не хоче визнати свого опору, можна вдатися до конфронтації).

Трансфер, або перенесення - це переміщення почуттів чи уявлень клієнта на психотерапевта та наділення його значущістю іншої людини, з якою він мав стосунки в минулому. Таким чином клієнт ставиться до терапевта як до об'єкта зі свого минулого, вимагаючи від нього специфічного ставлення. В розширеному значенні трансфером позначають будь-яке емоційне ставлення, яке виникає в клієнта до консультанта. А контр-трансфером, відповідно, вважають емоції, які формуються у консультанта по відношенню до клієнта. З точки зору психоаналітиків опрацювання трансферних стосунків сприяє побудові хорошого робочого альянсу, а контр-трансфер може стати перешкодою в розгортанні психотерапевтичного процесу.