Опір, за З.Фрейдом, - це сила, що створює бар'єр несвідомому на шляху до свідомості. Він
виникає як спроба уразливої людини уберегти себе від психологічного болю (того, що вона
хотіла б приховати від себе), і долається за допомогою опрацювання та інтерпретацій. Класичними ознаками опору є запізнення, забування, заяви про те, що нічого вартого уваги не спадає на думку. Часто опір виражається в раціональності суджень та відсутності афективних переживань, в атмосфері нудьги та низькій енергетизованості зустрічі, в непродуктивному мовчанні, або в повній згоді, в уникненні обговорення важливих тем і переживань, в неясному формулюванні своїх симптомів, в зведенні на жарт серйозних моментів бесіди. Помітивши подібні прояви, важливо відразу показати, що в людини є мало усвідомлені нею внутрішні сили, які протидіють розгортанню процесу.
Серед консультативних стратегій подолання опору можна виділити такі:
· концентрація уваги: віддзеркалення консультантом реакцій клієнта таким чином, щоб
|
|
він помітив і прояснив те, що відбувається. Наприклад: „ Ви знову почуваєте себе
зніяковіло", „Ви помітили, що ще раз змінили тему?", „Ну ось, ми знову відхилилися
від внутрішньої роботи";
· підсилення: загострення деяких моментів так, щоб показати їх абсурдність або
шкідливість;
· знехтування: психолог, помітивши опір клієнта, переключає його увагу на інші
питання, щоб не втрачати темпу і контакту, накопичити достатньо аргументів для
переконливої демонстрації опору та роботи з ним;
· роз'яснення ефектів опору: клієнт помічає свій опір, але консультант поки що вказує
лише на безпосередній ефект, що обмежується даним моментом, наприклад, втрата
глибини емоційного переживання в умовах неможливості говорити про мотиви цього
явища;
· роз'яснення не випадковості опору: коли клієнт пересвідчиться в наявності опору,
можна перейти до пояснення, наприклад, показати, що це не просто погана
мовленнєва звичка, а вмотивована дія;
· демонстрація альтернатив типовим патернам поведінки: наприклад, клієнтці, у якої
зніяковіння блокувало самозаглиблення, рекомендують затриматись на зніяковінні,
побути в ньому, в такий спосіб добиваючись ефекту самозаглиблення;
· роз'яснення функцій опору - аргументація користі, яку приносить опір;
· вивільнення і переміщення: зрозумівши цінність набутого досвіду, клієнт починає
відкривати в собі нові блоки;
· розуміння глибинної цілі опору: сприймаючи в ході роботи опір як частину себе,
клієнт набуває здатності бачити свої вибори.
п'ять форм опору:
1.опір-витіснення імпульсів, згадок, відчуттів, щоб не зазнати повторного травмування;
|
|
2.опір-перенесення як боротьба з інфантильними імпульсами та створення ситуації
заміщення з включенням консультанта в якості ідеалізованої фігури;
3.опір - вторинна вигода: прагнення якнайдовше залишатися предметом турботи та опіки;
4.ід-опір - опір інстинктивних імпульсів будь-яким змінам у способах їх прояву;
5.опір Супер-его, що випливає з почуття провини або потреби в покаранні.
кілька етапів роботи з опором:
1) фаза розпізнавання (опір помічає поки що лише консультант);
2) фаза демонстрації (консультант, дочекавшись слушної миті, вказує на існування опору, не
аналізуючи його змісту та джерел виникнення);
3) фаза прояснення важливих нюансів виникнення опору (якщо клієнт не хоче визнати свого опору, можна вдатися до конфронтації).
Трансфер, або перенесення - це переміщення почуттів чи уявлень клієнта на психотерапевта та наділення його значущістю іншої людини, з якою він мав стосунки в минулому. Таким чином клієнт ставиться до терапевта як до об'єкта зі свого минулого, вимагаючи від нього специфічного ставлення. В розширеному значенні трансфером позначають будь-яке емоційне ставлення, яке виникає в клієнта до консультанта. А контр-трансфером, відповідно, вважають емоції, які формуються у консультанта по відношенню до клієнта. З точки зору психоаналітиків опрацювання трансферних стосунків сприяє побудові хорошого робочого альянсу, а контр-трансфер може стати перешкодою в розгортанні психотерапевтичного процесу.