Цитата як різновид прямої мови

Цитата — дослівний уривок з чийогось тексту або висловлення для підтвердження якоїсь думки: Недарма Михайло Коцюбинський називав себе в листах вогне- і сонцепоклонником, а в новелі «Іпtегтегго» писав: «Сонце! Я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий засів - хто знає, що вийде з того насіння. Може, вогні?» (Н. Калениченко).

Коли цитата оформлюється як пряма мова, тобто супроводжується словами автора, то вживаються розділові знаки, як і при прямій мові: Іван Драч пише про Пабло Неруду: «Цікаво стежити за цим мислителем і витівником, за цим континентом образності...» (Д. Павличко).

Цитати беруться в лапки. Якщо цитата є частиною речення, то вона пишеться з малої літери: Вільгельм фон Гумбольдт наголошував, що «в мові -- дух нації» (3 підручника).

Якщо цитата наводиться неповністю, то на місці пропуску ставиться три крапки: Слово для Лесі Українки — це «гострий, безжалісний меч... що здійма вражі голови з плеч» (3 підручника).

Коли цитують віршований текст, то його в лапки не беруть, а коли пишуть суцільним рядком, то оформляють як звичайну прозову цитату:

Мотив збройного повстання за краще життя звучить у рядках:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте (3 підручника).

ЗАВДАННЯ

Виконайте тестування

Правильно поставлено розділові знаки в реченні

А «Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

Б «Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

В Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Г Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу».

Д «О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку».

Правильно поставлено розділові знаки в реченні

А «Христе, тікаймо!», — твердо й рішуче прошепотіла до неї Олеся.

Б «Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав», — жалівся дід.

В Тоді громада загула прелюто: — «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!»

Г «Це я, ваш Пірат, впізнаєте? — гавкав він крізь сльози — О, який я щасливий!»

Д Як ударив вдруге — вона й попросилась — «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила».