Умови продажу товарів

Залежно від форми оплати товару, обсягу його закупівлі, надання на нього гарантії, замовлення доставки та монтажу, купівлі супутніх товарів та витратиних матеріалів, купівлі комплектів товарів, а також часу доби і дня тижня споживачам можуть встановлюватись знижки (але інколи і надбавки) до ціни товару. Таким чином торговельна фірма хоча і дозволяє споживачам обрати ті умови закупівлі, які зручні для них, але водночас стимулює споживачів до купівлі товарів на тих умовах, які найзручніші для самої фірми.

Цікавою особливістю цінової політики в торгівлі є встановлення знижок для вирівнювання попиту. Такі знижки встановлюються в певні години доби або дні тижня, коли потік покупців найменший. Це дозволяє підвищити ритмічність роботи торговельної точки і уникнути надмірних черг, а також перевантаження та недовантаження торговельного персоналу.

Також досить часто в торговельній мережы застосовуються психологічні ціни, які детально були розглянуті вище.

Особливості ціноутворення в АПК.

Агропромисловий комплекс (АПК) - найбільший міжгалузевий комплекс, що об'єднує більше 10 галузей економіки, спрямований на отримання і переробку сільськогосподарської сировини. Агропромисловий комплекс - це система (сукупність) взаємозв'язаних галузей промисловості і сільського господарства, завданням якої є виробництво, переробка, зберігання сільськогосподарської продукції і доведення її до споживача.

АПК включає чотири сфери діяльності:

- сільське господарство - ядро АПК, яке включає підприємства галузі рослинництва і тваринництва, що за організаційно-правовими формами поділяються на сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, особисті підсобні господарства і т. д.;

- галузі і служби, що забезпечують сільське господарство засобами виробництва і матеріальними ресурсами: тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив, хімікатів та ін.;

- галузі, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини: харчова промисловість, галузі по первинній переробці сировини для легкої промисловості;

- інфраструктурний блок - виробництва, які займаються заготівлею сільськогосподарської сировини, транспортуванням, зберіганням, торгівля споживчими товарами, підготовка кадрів для сільського господарства, будівництво в галузях АПК.

З урахуванням особливостей діяльності підприємств сільського господарства, важливе значення мають ціни, що формуються у агропродовольчому підкомплексі: закупівельні, розрахункові, ціни міжгоспо-дарських взаємовідносин, оптово-посередницькі ціни, роздрібні ціни, ціни на послуги, біржові ціни на продукцію АПК.

Закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію колективних господарств, фермерських та особистих підсобних господарств, приватних підприємств та ін. використовуються у процесі державних закупівель продукції для власних потреб, експорту сировини, на промислову переробку та ін.;

За внутрішньогосподарськими розрахунковими цінами на продукцію землеробства та тваринництва сільськогосподарські підприємства розраховуються з промисловими переробниками продукції.

За цінами міжгосподарських взаємовідносин продукція сільського господарства обертається між підприємствами, що пов’язані відносинами кооперування або конкуренції;

За оптово-посередницькими цінами заготівельні підприємства закуповують сільськогосподарську продукцію у підприємств-виробників на комерційний основі у великих обсягах з метою подальшого перепродажу роздрібним торговцям.

Рис. 7.1. Класифікація цін в агропромисловому комплексі.

Роздрібні ціни використовуються у процесі продажу продукції безпосередньо населенню в роздрібній торговельній мережі.

Оптові ціни можуть встановлювати на сільськогосподарську техніку, матеріали, мінеральні добрива, комбікорми тощо.

Сезонні ціни – це ціни, що змінюються залежно від періоду часу.

Ціни "врожаю на корені" – це ціни, коли за домовленістю між виробниками та покупцями здійснюється продаж врожаю ще до його збирання;

За біржовими цінами здійснюється продаж сільськогосподарської продукції на біржових торгах.

Отже, ціни в сільському господарстві відіграють велике значення в системі ціноутворення загалом. Вони є вихідними для системи цін на споживчі товари, що виробляються із сільськогосподарської сировини. За вище перерахованими цінами сільськогосподарська продукція реалізується підприємствами, фермерськими господарствами заготівельним, переробним підприємствам усіх форм власності і безпосередньо споживачам. Такі ціни мають вплив на кінцеві роздрібні ціни, темпи розвитку сільського господарства, рівень оплати працівників галузі.

Ціноутворення на продукцію підприємств АПК має особливості, а саме залежність від таких чинників:

Рис.7.2. Основні чинники впливу на ціноутворення на продукцію АПК.

Специфіка сільського господарства відбивається і на розвитку цінових відносин у часі у зв’язку із різним рівнем ціни. Окремі види продукції рослинництва характеризуються різними попитом і пропозицією у відповідні періоди часу. Вплив цих факторів відображається на витратах підприємств агропромислового комплексу та враховується у розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції. Розподіл цін у галузях агропромислового комплексу охоплює всі стадії процесу відтворення.

Так, ціни, що формуються на підприємствах АПК, впливають на рівень роздрібних цін на споживчі товари, тому що переважна більшість останніх складається з продукції сільськогосподарського виробництва. У роздрібній ціні, як правило, більшу частку становить ціна закупівлі, тобто ціна підприємства АПК. Ціни на продукцію АПК, у свою чергу, залежать від цін на паливно-мастильні матеріали, добрива, засоби захисту, продукцію важкої промисловості, будівельного комплексу та підприємств, що здійснюють ремонтні роботи, від тарифів на вантажні перевезення.

ПРОЦЕСИ

ЦІНОУТВОРЕННЯ

Рис.7.3 Структура цін в галузях АПК.

До основних принципів ціноутворення в АПК належать:

- відображення витрат усіх ресурсів;

- урахування в ціні дії природних чинників;

- урахування в собівартості особливостей галузей АПК;

- взаємозв’язок рівня цін і співвідношення цін за галузями;

- стимулювання виробництва якіснішої продукції.

Перший принцип означає, що ціни на продукцію АПК мають відображати витрати всіх ресурсів на виробництво сільськогосподарської сировини та інших продовольчих товарів.

По-друге, необхідно враховувати при формуванні цін на сільськогосподарську продукцію природні чинники, кліматичні умови тощо. Це призводить до значної диференціації та істотних коливань рівня витрат у господарствах, регіонах за взаємозамінними виробами, сезонами та роками.

По-третє, важливим є урахування в собівартості продукції особливостей галузей АПК. Це відображується в окремих видах витрат. Так, у собівартості не в повному обсязі відбиваються витрати на відтворення природних ресурсів, матеріальні витрати, витрати на відтворення трудових ресурсів, що пояснюється низьким рівнем механізації праці.

По-четверте, взаємозв’язок рівня цін і співвідношення цін за галузями, що входить до АПК. Ціни на засоби виробництва, мінеральні добрива, комбікорми мають бути пов’язані із закупівельними цінами, вільними цінами, за якими реалізується кінцева продукція сільського-сподарських виробників.

П’ятий принцип - урахування в ціні сільськогосподарської продукції її якості та стимулювання виробництва якіснішої та кориснішої продукції.

Загалом слід зазначити, що сільськогосподарські підприємства не надають належної уваги процесам ціноутворення, недостатньо гнучко та виважено підходять до встановлення та корегування цін на свою продукцію, відмовляються від якісно-цінового позиціонування та брендингу, які б дозволили їм більш вільно маніпулювати цінами на свою продукцію. Водночас вказані можливості активно використовують переробні підприємства. Тому для реалізації гнучкої цінової політики в АПК мають створюватись вертикальні маркетингові системи, що забезпечуватимуть не тільки виробництво, але і переробку і збут сільськогосподарської продукції, і зможуть вести активну маркетингову діяльність і реалізовувати виважену, стратегічно спрямовану цінову політику.

На найбільшу увагу заслуговує саме ціноутворення та формування маркетингової цінової політики саме в сільському господарстві, оскільки воно має ряд істотних відмінностей від інших галузей економіки:

1. Попит на переважну більшість видів сільськогосподарської продукції в короткостроковому та середньостроковому періодах є незмінним і малоеластичним за ціною. Виходячи з цього ключовим фактором ціноутворення на даному ринку є пропозиція.

2. Собівартість сільськогосподарської продукції не завжди є фактором формування її кінцевої ціни. Це зумовлено тим, що обсяги виробництва та собівартість продукції складно точно визначити до моменту завершення виробництва, тому вони суттєво коливаються з року в рік, і відповідно різко коливаються ціни на аграрну продукцію.

3. Значний вплив на ціни сільськогосподарської продукції має держава, яка з одного боку, підтримує мінімальні ціни на сільгоспродукцію, а з іншого – обмежує максимальні з метою соціального захисту населення.

4. Значний вплив на на ціни сільськогосподарської продукції мають біржові товарні ринки, на яких формуються світові ціни на сільскьгосподарську продукцію. Завдяки цьому внутрішні ціни в умовах відсутності експортно-імпортних обмежень не можуть істотно відрізнятись від світових, оскільки будь-які значні відхилення цін швидко ліквідуються імпортом або експортом відповідного виду сільськогосподарської продукції.

Ціноутворення на ринках землі та нерухомості.

Ринок землі – ринок природних ресурсів, що включає в себе сільськогосподарські угіддя, родовища корисних копалин, ділянки під забудову тощо.

Пропозиція на ринку землі більш-менш стабільна. Вона залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох.

1. Якість або родючість землі.

2. Місцезнаходження ділянки землі.

Якість землі залежить від природно-кліматичних умов, структури ґрунту, умов господарювання та ін.

Фіксований (у конкретний час) характер пропозиції землі визначає криву попиту на землю як абсолютно нееластичну. Тобто пропозиція землі не може бути збільшена навіть в умовах значного підвищення ціни на землю (рис. 32).

Рис. 32. Пропозиція землі:

Q – розмір земельних угідь (га); Р – ціна 1 га;

ST ( Supply Terra) – пропозиція землі

Крива пропозиції на землю абсолютно нееластична, і тому вона є паралельною до осі ординат.

Для визначення орендної оцінки землі на ринку необхідно пропозицію зіставити з попитом на землю. Форма кривої попиту на землю залежить від технологій у галузях, які використовують землю, обсягу залучення інших факторів виробництва, а також від попиту на кінцеву продукцію.

Збільшення попиту, наприклад, на сільгосппродукцію приводить до зростання граничної доходності землі, яка дорівнює граничному продукту землі, помноженому на ціну продукції. Зростання граничної доходності приводить до зростання попиту на землю при будь-якій орендній ставці
(рис. 33).

Рис. 33. Ринок послуг землі:

Q – величина земельних угідь (га); Р – орендна плата.

Пропозиція землі (ST) фіксована, а крива попиту на землю DT показує граничну цінність землі для економічних суб’єктів. При зростанні цін на сільськогосподарську продукцію гранична дохідність землі збільшується, що призводить до зрушення кривої попиту з положення DT, до положення DT2), що, в свою чергу, викликає зростання ставки земельної ренти. Тобто земельна рента збільшується зі збільшенням цін на блага, що забезпечує земля, а не навпаки. У свою чергу ціна землі визначається земельною рентою, яку має намір одержати власник землі у майбутньому при наданні земельної ділянки в оренду, або граничною дохідністю землі при самостійному використанні земельної ділянки (при цьому мається на увазі будь-яке її використання, як господарське, так і для задоволення особистих потреб).

Ціноутворення на ринку праці.

Однією з ключових рис ринку праці є його надзвичайно висока сегментованість. Сегменти ринку праці можна розрізнити не тільки за професійною, але і за кваліфікаційною ознакою, а також за додатковими характеристиками кадрів (вік, стать, сімейний стан, місце реєстрації, наявність власного автомобіля, тощо). Зокрема, не можна вважати, що юристи з досвідом роботи та випускники юридичних вузів пропонують свої послуги праці в одному сегменті, оскільки для роботодавців ці категорії кадрів не є взаємозамінними. Крім цього, оскільки територіальна мобільність шукачів роботи є за нормальних економічних умов досить низькою, то для більшості професій насправді існують лише місцеві та регіональні ринки праці, а національні ринки праці є лише умовністю.

Загалом ринок праці можна вважати двостороннім ринком, на якому кожен учасник є одночасно і продавцем, і покупцем. Так роботодавець купує послуги праці на постійній і тимчасовій основі, і водночас продає шукачам роботи робочі місця, які будуть задовольняти їх потреби у необхідних благах. Відповідно, на ринку праці будуть залишатись як непрацевлаштовані робітники, так і незаповнені робочі місця, які є непривабливими для населення. При цьому непрацевлаштовані робітники будуть у надлишкових секторах ринку праці, де пропозиція послуг праці значно перевищує попит, а незаповнені робочі місця – в дефіцитних сегментах.

Складна сегментація ринку праці ускладнює його державне регулювання. Завдяки їй ринок праці у жодному своєму сегменті практично ніколи не буває збалансованим. Так висококваліфіковані фахівці будь-якої професії майже завжди в дефіциті, водночас кількість випускників навчальних закладів будь-якого напряму підготовки майже завжди перевищує кількість призначених для них роботодавцями робочих місць.

Слід зазначити, що незбалансовані сегменти ринку праці, зазвичай, залишаються такими досить довго, і можуть збалансовуватись тільки в довгостроковому періоді.

Причини, чому у надлишкових і дефіцитних сегментах ринку праці не встановлюється ціна рівноваги, є різними.

У дефіцитних секторах ринку праці поточна ціна послуг праці є нижчою за рівноважну, тобто для встановлення рівноваги у цьому сегменті ціна послуг праці має зрости. Відсутність збалансування цих секторів ринку праці викликана такими причинами.

1. Ціна послуг праці дефіцитних висококваліфікованих працівників не може зрости вище розміру граничного доходу підприємства, отриманого від праці цих працівників.

На практиці, для залучення дефіцитних працівників їм у контрактах може бути запропоновано зависоку зарплату, однак в такому випадку роботодавці будуть шукати причини не платити зарплату в повному обсязі.

Класичним прикладом такої ситуації є так званий „лок-аут”, коли, наприклад, в північно-американській хокейній лізі клуби спочатку укладають із зірковими гравцями багатомільйонні контракти, а потім перед початком наступного сезону умовляють зірок погодитись на зниження зарплати, оскільки в контрактному розмірі вони її платити не в змозі. Гравці не погоджуються на зниження зарплати, а роботодавці припиняють взагалі видавати зарплату, доки гравці не погодяться на її зниження. І доки гравці не дійдуть певного компромісу із власниками клубів, новий сезон не починається.

2. Значні витрати часу та коштів на підготовку дефіцитних спеціалістів, завдяки чому пропозиція їх праці не може зрости в короткостроковому періоді навіть при збільшенні ціни праці.

На надлишкових секторах ринку праці поточна ціна послуг праці є вищою за рівноважну, тобто для встановлення рівноваги у цьому сегменті ціна послуг праці має знизитись. Однак збалансування не відбувається з таких причин.

1. Ціна праці не може встановитись досить низько, щоб попит врівноважився з пропозицією.

Це відбувається завдяки законодавчому обмеженню мінімальної зарплати, та відсутності у працівників економічних стимулів працювати за дуже низьку зарплату.

2. Попит на ринку праці є малоеластичним за ціною в короткостроковому періоді.

Навіть якщо ціна послуг праці знизиться, то попит роботодавців на ці послуги практично не буде зростати, оскільки в короткостроковому періоді зайві працівники підприємству не потрібні. Тому попит на працю може зрости за умови зниження її ціни тільки в довгостроковому періоді завдяки розширенню існуючих підприємств та появі нових, зазвичай іноземних виробників, яких низька ціна праці стимулюватиме до перенесення виробництва в дану країну (регіон).

3. Вплив на пропозицію послуг праці на мінімальну ціну профспілок.

Для забезпечення належного рівня життя своїх членів професійні об'єднання намагаються впливати і на пропозицію трудових ресурсів. Залежно від специфіки трудових послуг може застосовуватися тактика замкнутого (або цехового) чи відкритого тред-юніонізму. Замкнутий тред-юніонізм застосовується тоді, коли формальні чи неформальні професійні об'єднання можуть обмежувати кількість осіб певної професії чи кваліфікації, знижуючи цим пропозицію послуг їх праці (рис. 29).

Рис. 29. Замкнутий тред-юніонізм

До відкритого тред-юніонізму профспілки вдаються тоді, коли не можна жорстко регулювати приплив нових працівників відповідної професійної чи кваліфікаційної групи. Тоді через укладання галузевих тарифних угод чи іншим шляхом установлюється певний мінімальний рівень заробітної плати, який відсікає ту ділянку кривої пропозиції трудових послуг, що лежить нижче від цього рівня. Крива пропозиції набуває ламаного характеру (рис. 30).

Рис. 30. Відкритий тред-юніонізм

Таким чином, ринок праці є одним із найскладніших ринків, у функціонування якого втручаються держава, роботодавці, профспілки, і який, завдяки дуже високій сегментованості, у жодному своєму сегменті майже ніколи не буває збалансованим. Щоб ринок праці функціонував успішно, необхідно виконати 4 ключові умови:

1. Розвивати інфраструктуру ринку праці.

2. Адаптувати кількісні та якісні характеристики підготовки фахівців в системі освіти до вимог роботодавців.

3. Зниження вимог роботодавців до шукачів роботи.

4. Покращення характеристик непривабливих робочих місць.

Ціноутворення на ринках сировинних ресурсів.

Ринки сировинних ресурсів в сучасній економіці існують у формі системи товарних бірж регіонального, національного та світового значення. Ці біржі відіграють значну роль як у ціноутворенні на ключові для людства сировинні товари (commodities), так і у реалізації значних обсягів цих товарів.

До таких товарів належать:

1. Нафта.

2. Дорогоцінні метали (золото, срібло, платина, палладій).

3. Деякі види кольорових металів (алюміній, алюмінієві сплави, мідь, свинець, нікель, олово, цинк).

4. Деякі види сільськогосподарської продукції (какао, хлопок, кофе, цукор, пшениця, овес, соя, сойове борошно, сойова олія тощо).

Ми розглянемо особливості ціноутворення на біржових товарних ринках на прикладі ринку нафти, який є одним з найбільш розвинених та найважливішим серед усіх біржових товарних ринків з точки зору впливу на світову економіку ринку та за обсягом торгів.

Як і інші біржові ринки, ринок нафти передбачає укладання трьох типів біржових контрактів:

1. Контракти «спот» - поточні біржові контракти, які передбачають виконання укладених біржових угод протягом найближчого часу (зазвичай – протягом 5 робочих днів).

Нафту на умовах «спот» у виробників купують нафтопереробники, оптові постачальники нафти, уряди окремих країн, тобто ті, хто реально хоче і може отримати нафту відповідно до укладених контрактів в повному обсязі та в найближчий час.

2. Контракти «форвард» - передбачають відстрочку постачання товарів, зазвичай терміном до 1 року. Як і контракти типу «спот», вони мають чітко визначені сторони, не передбачають анулювання, і закінчуються реальним постачанням товару. На нафтовому ринку використовуються у випадках, коли реальні покупці товару передбачають подорожчання нафти, і закуповують її вже зараз із відстрочкою постачання (тобто для хеджування цінових ризиків).

3. Контракти «ф’ючерс» - передбачають продаж не самої нафти, а стандартизованих біржових контрактів на її постачання.

Ціноутворення на кредитному ринку.

Кредитний ринок включає ринок грошей та ринок позичкових капіталів. Різницею між ними є термін кредитування та походження грошей, за рахунок яких надається кредит.

На ринку грошей позичальник

Ціною кредиту є позичковий відсоток, тобто ціна, що сплачується за використання грошей. Найчастіше він розглядається не в абсолютному значенні (як кількість грошей), а у відносному — як відсоток від суми позичених грошей. Для зручності ставку позичкового відсотка, як правило, дають у перерахуванні на річну, навіть у тих випадках, коли термін кредитування менше 1 року.

Оскільки надання кредиту та повернення грошей розірвані у часі, то виникає проблема втрати грошима їх купівельної спроможності через інфляцію. Тоді частина плати за користування грошима піде на покриття втрати їх купівельної спроможності, а частина дійсно буде винагородою власника.

Слід розрізняти номінальну та реальну ставки позичкового відсотка.

Номінальна ставка позичкового відсотка — це відсоткова ставка, виражена у грошових одиницях за поточним грошовим курсом.

Реальна ставка позичкового відсотка — це відсоткова ставка, виражена у незмінних грошах або скоригована з урахуванням інфляції.

Ставка позичкового відсотка формується залежно від співвідношення попиту на гроші та їх пропозиції. Разом з тим, не існує єдиної для всіх випадків відсоткової ставки. Надання кредиту може диференціюватися залежно від умов повернення, державного регулювання цього процесу, особливостей позичальника тощо. Отже, доцільно розглянути фактори, які впливають на відсоткові ставки.

Надання кредиту — це ризик з боку кредитора, оскільки позичальник за певних умов може не повернути отримані гроші. Тому найпершим фактором, який буде зумовлювати конкретний рівень відсотка по конкретній позиції, є ступінь ризику — ймовірність втрати грошей кредитором. Тут залежність пряма: чим більша ймовірність неповернення грошей, тим більший буде відсоток, оскільки він має компенсувати за рахунок сумлінних позичальників кредити, що не повернуті несумлінними позичальниками та внаслідок форс-мажорних обставин. Разом з тим, загроза втрати грошей може досягати такого рівня, що вона взагалі не компенсується збільшенням відсотка. За цих умов кредит не надається.

Певний вплив на відсоткову ставку справляє розмір кредиту. За інших рівних умов кредитор віддає перевагу більшим кредитам, оскільки це зменшує його витрати на вивчення економічного стано­вища позичальника, на обслуговування кредиту тощо. Отже, креди­тор погоджується надавати більші суми під менші відсотки.

По-іншому впливає на відсоткову ставку термін надання кредиту. Оскільки у довготривалому періоді ймовірність непередбачуваних подій більша, то для перестрахування втрат від них відсоток по кредитах також буде більшим.

Впливає на відсоткові ставки також державна політика оподаткування. Якщо відсотки, отримані від надання кредиту не оподатковуються чи оподатковуються на пільгових умовах, то вартість отримання кредиту буде меншою. Водночас кредитні пільги для позичальників (які діють в Україні наприклад для іпотечних кредитів) можуть збільшити попит на кредити, і відповідно – підвищити їх вартість.

Ціноутворення на валютному ринку.

Валютний ринок – передбачає здійснення валюто обмінних операцій реальними учасниками та спекулянтами. Аналогічно до фондового та сировинного ринків, спекулянти на валютному ринку відіграють значну роль і можуть призводити до істотного коливання цін.

До фундаментальних факторів на валютному ринку можна віднести: