Поняття історіографії

Що означає термін „історіографія”, звід­ки він походить, як змінювалось його розуміння протягом трива­лого часу? Перш ніж дати відповідь на ці запитання, треба звер­нутися до історії самого терміна. До її вивчення вперше підій­шов відомий російський історик О.С.Лаппо-Данилевський¹.

Слово „ історіограф” французького походження, у XIV ст. ним позначали митця, художника, який малював мініатюри на історичні сюжети. Починаючи з XVI ст. історіографом назива­ли придворного письменника (при особі, родині, династії), яко­му доручалося писати офіційну історію країни. Найчастіше цю посаду обіймали відомі літератори, поети, філософи, як-от: Буало, Расін, Вольтер. Посада офіційного історіографа існувала у Давньому Китаї, Римі, середньовічній Венеції, Флоренції доби Ренесансу тощо. У Росії першим офіційним історіографом при Петербурзькій Академії наук був Г. Міллер, пізніше обов’язки державного історіографа дуже короткий час виконував князь Михайло Щербатов. У 1803 р. посаду офіційного російського історіографа здобув відомий російський історик М. Карамзін. Звання офіційного історіографа не лише відчиняло перед дос­лідником двері імператорських архівів, але й до певної міри звільняло його від офіційної цензури, наголошуючи начебто на „внутрішній само цензурі” - високих моральних якостях та принципах історика.

Згодом терміни „історіограф”, „історіографія” почали по­ширюватися в європейській літературі і, зокрема із німецької, надійшли до Росії у XVIII ст. Первинне слова „історіограф” та „історіографія” вживалися як синоніми до понять „історик”, „історія”, „історична наука”. Ще у XIX ст. під історіографією ро­зуміли саме історію.

Сучасним науковим загалом термін „історіографія” вжи­вається досить широко. Поняття „проблемна історіографія” оз­начає сукупність літератури з конкретної проблеми, країни або історичного періоду: „історіографія історії визвольної війни ук­раїнського народу XVII ст.”, „історіографія історії Сибіру”, „су­часна історіографія історії Англії XVIII ст.” тощо.

Частіше під терміном „історіографія” розуміють стан історич­ної науки певної доби: „українська історіографія XIX ст.”, „істо­ріографія доби Ренесансу”, „сучасна французька історіографія” чи „американська історіографія 20-30-х років XX ст.”.

На практиці склалося так, що терміном „історіографія” ви­значають об’єктивний процес виникнення історичного знання, розвитку історичної науки, а також спеціальну дисципліну, що вивчає цей процес. Щодо розмежування цих двох аспектів істо­ріографії радянський дослідник А.М. Сахаров ще у 1970-х ро­ках запропонував для позначення процесу розвитку науки вжи­вати вислів „історія історичної науки”, а спеціальної дисциплі­ни - саме „історіографія”.

Багатозначність терміна поширюється і на поняття „україн­ська історіографія”. Під українською історіографією розу­міють водночас: 1) сукупність літератури з проблем історії України; 2) процес виникнення і розвитку історичної науки в Україні; 3) наукову дисципліну, яка вивчає стан та розвиток історичної науки в Україні.

Для розуміння концепції даного підручника з української іс­торіографії слід додати, що це не сукупність літератури із за­гальних чи окремих проблем історії України¹ або збірка біогра­фій українських істориків. Засаднича ідея підручника полягає не в тому, що зміст його становить історія ідей, думки, науки.

' Саме таке сприйняття української історіографії знайшло відображення І/ відомому виданні: Историография истории Украинской ССР. - К., 1987. 16