Історіографія як навчальна дисципліна

Дидактичний аспект історіографії в ос­танні роки став спеціальним предметом обговорення¹. Що таке «історіографічний цикл дисциплін», «структура історіографіч­ної підготовки студента-історика», який зміст та функції істо­ріографії як навчальної дисципліни? З’ясування цих питань сприятиме розмежуванню навчальної та наукової історіографії.

Історіографія мобілізує активну розумову діяльність у процесі викладання. Оволодіння предметами історіографічного циклу має вплив на формування професійної культури історика, зміст якої становить вільне володіння історичними текстами. Рівень фахової культури історика зумовлюється вмінням здобути необ­хідну історичну інформацію та її інтерпретувати. Своєрідними орієнтирами у безмежному інформаційному просторі історії є істо­ріографічні образи, репутації, стереотипи та характеристики.

Історіографія як навчальна дисципліна виконує важливу світоглядну функцію. Знайомство з історією історичної науки в цілому, окремою проблемою чи біографією історика - все це певною мірою збагачує кругозір майбутнього вчителя або до­слідника. Знання історичних подій і того, як саме ці події ви­вчалися, - це дві крайні точки наукового кругозору історика, між якими великий проміжок знань з історії культури, освіти, науки, літератури, філософії, психології, лінгвістики, етнології, демографії, статистики тощо. Отже, за своїм змістом історіо­графія втілює ідею міждисциплінарності знання.

Історіографія, на нашу думку, - це не стільки система знань з історії науки, скільки засіб мислення історика. Це вміння вийти за межі предмета, що вивчається, і подивитися на нього з

¹ Див.: СанцевичА.В. Историография в системе исторических дисциплин // Историографическая культура студента-историка: зтапьі формирования, содержание, значение: Сб.науч.тр. - Калинин, 1989;Дербов ЛА. К вопросу о развитии историографической культури студента-историка // Там само; БолебрухА.Г., Ковальский Н.П., Колесник Й.Й., Чернов Е А. О перестройке преподавания историографии в вузах // Там само.

різних боків (як цей предмет виник, якими засобами досліджу­вався, які прогалини залишилися, що цей предмет може дати для подальшого розвитку історичної науки). Історіографічний по­гляд на предмет дослідження сприятиме самостійності думки, незалежності мислення від застарілих стереотипів, спрямова­ності до критичного аналізу та історичного синтезу, розбудові нових знань та методів. Іншими словами, історіографія формує стиль мислення та науковий смак майбутнього історика.

Історіографія як навчальна дисципліна обіймає низку курсів, цикл дисциплін історіографічного характеру. Оволодіння студен­тами дисциплінами цього циклу має певну послідовність і свою структуру. Першопочатки історіографічних знань студенти от­римують при студіюванні загальних курсів вітчизняної та світо­вої історії. Знайомство з працями відомих істориків у процесі навчання сприятиме формуванню історіографічного почуття.

Наступний крок - це спеціальні курси та спецсемінари з ок­ремих проблем історіографії, які доповнюють один одного і роз­ташовані у порядку ускладнення історіографічних матеріалів. До цього ряду належать курси з історії історичної науки у різних країнах, регіонах, присвячені біографіям видатних істориків. Обов’язковими в системі фахової підготовки історика, на наш погляд, мають бути курси з історії історіографії та національної історіографії. У системі вищої історичної освіти в нашій країні чільне місце посідає курс української історіографії. Курс націо­нальної історіографії відіграє провідну роль у формуванні про­фесійної та масової історичної свідомості, ідеології, наукового світогляду. Безсумнівно, курс вітчизняної історіографії є природ­ною складовою загальної картини народження та еволюції істо­ричного знання. Будь-який локальний, національний історіо­графічний процес являє собою сплав національних та наднаціо­нальних культурно-громадських традицій, зовнішніх наукових і філософських впливів. Ще академік В. Вернадський застерігав від однобічного підходу, з національної точки зору, до історії на­уки: «Для меня ясно, что исторический процесе развития науки представляется нам в логическом виде в значительной мере вследствие узкого национализма историков й, можно так сказать, новежества многих из них, так как в своих исследованиях они шли все время в шорах, забывая о существовании источников Інкшания прошлого, необычных, забытых й непривычных для них й для поколений ученых-исследователей, работавших на том же поприще до них, на плечах которых они стояли» ¹.

ПІ'рпадский В.И. Избранньїе трудьі по истории науки. - М., 1981. - С. 227. зо Втім, заключний етап у процесі історіографічної підготовки студента становить викладання загального курсу з історії істо­ричної науки. Усвідомлення загального історіографічного про­цесу є необхідною умовою якнайглибшого засвоєння змісту та специфіки історії національної історичної науки, спільних рис з інтелектуальною історією інших народів. Предмет історії історич­ної науки дещо ширший за предмет національної історіографії, і зміст його визначає зміна стилів історичного мислення: від міфо­логічного у період античності до провіденціалістського у добу середньовіччя, через раціоналізм Просвітництва, романтизм та позитивізм XIX ст. до методологізму сучасної епохи.

Загальний курс історії історичної науки підсумовує накопи­чені знання, базується на попередніх уявленнях студентів у сфері таких дисциплін, як історія філософії, історія культури, літератури, соціологія, історія громадських рухів та суспільної думки. Як неможлива загальна картина історії математики, фізики або природознавства на підставі окремо взятої країни, представники якої зробили вагомий внесок у розвиток цих наук, так і історія історичної науки - це не сукупність локальних історіографій, а реконструкція загального історіографічного про­цесу у його конкретно-історичному вияві.

Актуальною залишається проблема систематизації матері­алів курсу, методики викладання дисциплін історіографічного циклу. Використання країнознавчого та біографічного прин­ципів щодо викладання історії історичної науки не виправдо­вує себе, бо переобтяжує курс другорядними подробицями та дрібними деталями. На сучасному етапі перевагу слід віддава­ти соціокультурному, проблемному, компаративному принци­пам систематизації матеріалів з історії науки.

Справа в тому, що викладання курсів з інтелектуальної історії, в тому числі з історіографії ставить особливі вимоги перед вик­ладачами та студентами. Не можна не погодитись із спостере­женнями відомого історика та культуролога Г. Федотова, що ідеал людської духовності, культури має бути високим і складним, щоб постійно збуджувати усі духовні сили та розумовий потенціал. Засвоєння предметів історіографічного профілю потребує інте­лектуального напруження, певних розумових зусиль, культур­ного діалогу між викладачем та слухачами.

Окрім лекцій, складовою університетського блоку історіографіч­них дисциплін є семінарські заняття, колоквіуми, індивідуальні співбесіди. На семінарах та інших видах занять студенти поглиб­люють конкретні та теоретичні уявлення про перебіг історіографіч­ного процесу, набувають певних навичок історіографічного аналізу, а також отримують досвід роботи з історіографічним джерелом.