Особливості фізичного і психічного розвитку дитини з важкими порушеннями зору

На першому році життя психічний і фізичний розвиток дитини проходить швидкими темпами. За 12 місяців відбувається біологічне пристосування дитини до навколишнього світу, формуються емоційно забарвлені стосунки з найближчим оточенням. Саме від того, наскільки сприятливі умови для дитини створюються в родині, залежить її здоров¢я, розвиток, якість життя в подальшому. Забезпечення максимально сприятливого розвивального середовища для дитини з проблемами зору потребує спеціальних знань про особливості її розвитку на кожному з етапів.

Звичайно, всі діти різні, і кожна розвивається суто індивідуально. Але доцільно часом порівнювати досягнення своєї дитини з середніми показниками розвитку дітей, зіставляти свої дії з рекомендаціями фахівців. Для цього у відповідних графах „Норми розвитку зрячої дитини” та „Рекомендації для батьків дитини з важкими порушеннями зору” подається відповідна інформація.

У перші місяці життя поведінка дитини з важкими порушеннями зору мало чим відрізнятиметься від поведінки нормальнозорої дитини. Важливо, щоб батьки більше часу приділяли близькому контакту з дитиною, тримали на руках, розмовляли з нею.

Особливо важливим у перші місяці життя дитини з вадами зору є подразнення коркових центрів мозку різними стимулами. Для незрячого малюка це будуть, насамперед, моторні, тактильні, слухові стимули.

Формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора, залишкового зору, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів тощо.

Розвинені навички дрібної моторики дитини допомагають:

· дослідити, порівняти та класифікувати речі, що її оточують;

· досягти самостійності;

· виразити себе творчо – за допомогою гри, лілення;

· стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення;

· сприяють формуванню самоусвідомлення та соціальних навичок шляхом участі в грі зі своїми однолітками.

Практикою доведено, що сенсомоторний розвиток дитини з тяжкими порушеннями зору відбувається нерівномірно, зі значним відставанням від норми. Але якщо створити необхідні умови, то поступово це відставання долається.

Щоб рости і розвиватися, незрячій дитині потрібна сенсорна стимуляція, стимуляція всіх органів чуття. Вона пізнає світ, коли слухає і чує, торкається предметів і відчуває, відчуває запах предметів. Важливо приділити увагу розвитку відчутів: вестибулярного (відчуття руху і рівноваги) і пропріорецептивного (внутрішнє усвідомлення того, як в просторі розташовано тіло і всі його частини). Всі ці відчуття дуже потрібні для розвитку життєво важливих навичок.

Основою загального розумового розвитку дитини також є її сенсорний розвиток. Адже пізнання починається зі сприймання предметів і явищ, а далі формується на основі сприйнятих образів, стає результатом їх перетворення. У ранньому віці системи закономірно побудованих рядів форм, кольорів, розмірів та інших якостей речей отримують своє мовленнєве позначення. Оволодіваючи цими системами, дитина засвоює своєрідний набір еталонів, з якими вона може зіставити будь-яку сприйняту річ, характеризувати її, знаходити їй місце серед інших.

Через дотик, слух, нюх, смак і, можливо, залишок зору дитина з тяжким порушенням зору пізнає навколишній світ. Відчуття від цих систем потрапляють у мозок дитини. Якщо одна з систем ушкоджена, інші повинні взяти її функцію на себе. Тому їх необхідно теж одночасно, поступово і послідовно розвивати. Якщо у незрячої дитини належно розвинутий інтелект, то вона виявляє неабияку здатність шукати, знаходити, фіксувати, аналізувати, інтерпретувати велику кількість інформації про світ і себе. Чим вищий у неї сенсорний розвиток, тим більше фактів і явищ потрапляє у сферу її сприймання. Формування, спрямування і коригування цих умінь є метою сенсорного виховання.

До головних завдань сенсорного виховання у ранньому віці належать:

· формування у дітей системи перцептивних (обстежувальних) дій;

· формування системи сенсорних еталонів;

· розвиток уміння самостійно використовувати сенсорні еталони у власній діяльності.

Вже після народження найбільше значення в життєдіяльності дитини мають сенсорні аналізатори (тактильний, смаковий, нюховий, температурний, вестибулярний) і відповідні їм форми чутливості. Незрячим немовлятам притаманна більшість людських відчуттів. Вони чують, відчувають біль, дотик, відчувають рухи, у них може бути світловідчуття чи залишковий зір. На звукові подразники новонароджені реагують легким тремтінням повік, незначною зміною пульсу та дихання. Звуки людського голосу викликають більш жваву реакцію.

Потреба у спілкуванні з іншими є однією з основних потреб людини, тому, напевне, жодному з батьків не варто пояснювати, наскільки необхідним для їхньої дитини є опанування комунікативними навичками. Необхідно зазначити, що до комунікативних навичок належить не лише мовлення, а й спілкування за допомогою жестів, міміки, рухів тіла.

З перших днів новонароджена дитина потребує від дорослого ласкавої, привітної уваги, лагідного ставлення до неї. Починаючи з двотижневого віку дитини, потрібно дбати про розвиток у неї позитивних емоцій, слуху, залишкового зору. Для цього під час гігієнічного догляду, підготовки до годування і активного неспання слід лагідно розмовляти з дитиною, проговорювати всі свої дії, називати речі, предмети, але не надто емоційно. Лагідне ставлення до дитини – головна умова формування позитивних емоцій з перших тижнів життя. Малюк ще не усвідомлює, але відчуває свою значущість для близьких, а це і є основа його активності.

У віці до року виникає один парадокс – у дитини з'являється прагнення до спілкування, але для цього ще недостатньо розвинена знакова система. Буває важко зрозуміти, чого саме хоче малюк, хоча він і намагається звуками, рухами тіла донести власні бажання та потреби.

Процес спілкування за допомогою мовлення передбачає:

• Сприйняття мовлення на слух і його розуміння.

• Реакцію на мовлення оточуючих.

Здатність до цього вже можна спостерігати у немовлят і малюків, яким ще досить далеко до вміння розмовляти.

Для незрячого малюка, який розвивається за “своїм“ графіком, виявлення своїх потреб і бажань, використання допомоги і участь у спілкуванні відкриває досить широкі можливості. Дитина отримує змогу краще пізнавати навколишній світ та спілкуватися (взаємодіяти).