Музична культура періоду кінця ХІХ - початку ХХ століття

Від автора

Для формування професіоналізму майбутніх музикантів велике значення має вивчення світової музичної літератури.

В загальній системі музично-професійного виховання світова музична література IV року навчання є одним з найбільш об'ємних за кількістю матеріалу розділів. Розуміння історичних шляхів розвитку світової музичної культури, вивчення зразків світової класики, життєвого і творчого шляху видатних композиторів, а також ознайомлення із сучасними досягненнями світової музики - конкретні завдання курсу. Велике значення має усвідомлення взаємодії національно-культурних традицій з процесом музичного розвитку кожної національної культури.

Курс побудовано за історико-монографічним принципом. Вибір музичних творів, що включені до програми, зумовлений їх історичним значенням, яскравістю художньо-образного змісту та стильових властивостей.

Програма для VІІ та VІІІ семестру охоплює велику кількість тем. Існує дефіцит підручників, посібників, складених у відповідності з діючою програмою.

В існуючих підручниках є тільки окремі теми, тобто їх можна використовувати дуже обмежено.

Мета даної методичної роботи – зібрати роздрібнений по різних підручниках, допоміжній літературі матеріал до одного посібника та переробити його, надав більш сучасний тип викладення.

Велику увагу приділено особливостям драматургії, формі твору, тональному плану. Поглиблений аналітичний підхід до програмного матеріалу дозволяє вийти на більш високий рівень узагальнення мовних та стильових рис як конкретної епохи, так і творчої особистості композитора.

Кожна тема подається таким чином: спочатку викладається теоретичний матеріал за основними пунктами, після чого надано план самостійної роботи, список літератури за темою, а далі пропонується завдання – письмове або усне, для самостійного закріплення та поглиблення знань – з метою більшої забезпеченості предмету, для оволодіння матеріалом студентами й активізації його засвоєння, оптимізації навчального процесу.

Вважається необхідним, звичайно, вивчення музичного матеріалу, слухання й знання художніх творів в повному обсязі, визначення на слух їх фрагментів і основних номерів, розділів, частин, тем та лейтмотивів, для чого призначена Хрестоматія музичних тем а також різні форми опитування, передбачені в практичних заняттях.

Робота призначена для музичних і мистецьких навчальних закладів.

Музична культура періоду кінця ХІХ - початку ХХ століття

Музична культура цього періоду відмічена боротьбою різних напрямків та появою нових художніх течій.

Поступово закінчують свій творчий шлях Вагнер, Лист, Брамс, Верді, Григ, Дворжак, Чайковський, Римський-Корсаков. З’являються представники нових музичних течій: Р.Штраус в Німеччині, Малер в Австрії, Пуччіні в Італії, Сібеліус у Фінляндії, Скрябін та Рахманінов в Росії.

У 90-ті роки ще були сильними позиції романтизму. У той же час з’являлися у музиці нові напрямки. З початку 80-х років в Італії, розвивається літературний напрямок, близький до французького натуралізму, під впливом якого виникає оперний верізм.

Верізм

Верізм – це ведучий напрямок оперної музики на зламі ХІХ-ХХ століть. Особливо яскраво верізм втілився в італійській оперній музиці. Суть цього напрямку – у правдивому та реалістичному відображенні життя (з італійської vero – правдивий). Зародився верізм наприкінці 70-х років ХІХ століття в італійській літературі. Засновник літературного верізму – Джованні Верга.

В художньому розвитку Італії верізм був прогресивним явищем, він сприяв демократичності образів, сюжетів, музичної мови. У цьому він протистояв бездуховності футуризму та декадансу, які вели до ствердження фашистських ідей. Риси соціального викривання, картини жорстокого, суворого побуту – все це споріднює верізм з французьким натуралізмом, який представлений творчістю Еміля Золя та інших французьких письменників.

Італійський оперний верізм був мистецтвом правди життя та поетизації реальної дійсності. В творчості верістів – П.Масканьї, Р.Леонкавалло, Дж.Пуччіні – знайшли свій подальший розвиток традиції французької ліричної опери, в першу чергу Бізе та італійського оперного реалізму, особливо пізнього Верді. Але на відміну від великої романтичної опери, верісти віддавали перевагу одноактній опері-новеллі, де героями були звичайні, “маленькі” люди, а замість великої історичної трагедії розгорталася напружена повсякденна драма.

П’єтро Масканьї (7.12.1863-1945) – автор першої верістської опери. Народився в Ліворно, закінчив Міланську консерваторію, працював капельмейстером. Опера “Сільська честь” була написана на конкурс однотактних опер, де посіла перше місце, випередивши сімдесят три оперних партитури. Оперу було поставлено у 1890 році у Римі і вона за один рік обійшла усі європейскі сцени. Так 26-річний музикант з провінції став знаменитим. Масканьї написав ще 14 опер та оперету, але вони не стали репертуарними, тому Масканьї часто називають “композитором однієї опери”.

В основі лібрето – одноіменна новела Джованні Вергі. Вдала постановка цієї п’єси з великою Елеонорою Дузе у головній ролі сприяла успіху опери.

Дія драми розгортається протягом одного святкового дня. Драматургія опери побудована на контрасних зіставленнях картин сільського свята та напружено-конфліктних сцен-дуетів, аріозо головних героїв.

Оркестрова прелюдія – це своєрідна експозиція майбутньої драми, де звучать найважливіші теми опери, у тому числі тема дуету Сантуцци і Турідду.

В середньому епізоді прелюдії композитор ввів вокальне соло – це сіціліана Турідду, яка звучить з-за сцени: “О Лола, жагучої ночі творіння”. Палкий Турідду зізнається в любові до “чужої жінки” – Лоли.

Мелодія сіціліани широкого дихання, повна палкого почуття. У супроводі – “гітарний” акомпанемент.

Дует Сантуцци та Турідду з І картини передає складні почуття героїв: гнівні репліки Турідду змінюються жалісними та трагичними інтонаціями покинутої їм дівчини (Сантуцца – сопрано, Турідду – тенор).

Друга верістська опера – “Паяци” Руджеро Леонкавалло (25.04.1858-1919). Народився майбутній композитор у Неаполі, де і закінчив консерваторію. Мав літературні здібності. У двадцять років здобув звання доктора літератури. Був неперевершеним піаністом-акомпаніатором. Написав 20 опер, оперети, балет, романси, фортепіанні п’єси, але найбільш відомим твором є його опера “Паяци”.

В основі опери – реальна історія, яку композитор чув ще в дитинстві: актор мандрівного театру вбив через ревнощі свою невірну дружину під час виступу на сцені.

Прем’єра “Паяців” (1892 р.) на сцені Міланського оперного театру пройшла з великим успіхом. Цьому сприяв високий професійний рівень виконавців, таких як тенор Енріко Карузо, диригент Артуро Тосканіні.

Типову для верізму драму ревнощів було доповнено мотивом трагічної долі комедіанта, вимушеного звеселяти публіку всупереч своїм стражданням.

Драматургія опери складається з трьох контрасних ліній. Перша – яскраві хорові сцени, які малюють веселе сільське свято. Другу лінію створює вишукана музика “комедії масок” – стилізація в дусі ХІІІ століття. Третя лінія містить лірико-психологічну драму Каніо, Недди, Тоніо і складається з напруженних та пристрасних сольних номерів та ансамблевих сцен.

В опері ІІ акти. Починається опера оркестровою інтродукцією, у яку композитор ввів вокальний номер – монолог Тоніо. У словах актора композитор виклав своє творче кредо – правдиве зображення на сцені переживань простих людей.

Основна тема інтродукції побудована на двох контрасних елементах: акорди в пунктирному ритмі у низькому регістрі та стрімкі пасажі у верхньому регістрі – це призивна тема театру.

В інтродукції проходять основні теми опери. Наприклад, тема любові Каніо – у вальсовому ритмі, з чутливими затриманнями.

Тема монологу Тоніо (баритон) – повільна, задумлива, нисхідна, тридольна (9/8). Спочатку лірична, поступово набуває драматизму.

Закінчує перший акт драматичне аріозо Каніо (тенор). Воно має кульмінаційне значення у розвитку драми.

Продовжуючи традиції італійської арії-ламенто, аріозо має типово верістські риси – чергування сумної речитації та драматичних, наспівних окликів. Кульмінаційна фраза цієї арії завершує оперу грізним оркестровим tutti.