Жанр фортепіанного концерту в творчості С.Рахманінова

Після Бетховена сформувалося 2 типи концерту:

1. віртуозний,

2. симфонізований.

Пізніше велике розповсюдження одержали симфонізовані концерти з віртуозною партією соліста. Це концерти Чайковського, Ліста, Глазунова, Рахманінова. 4 концерти С.Рахманінова займають тривке місце в репертуарі піаністів, особливо 2 і 3 концерти. С.Рахманінов насичує симфонічний концерт елементами ліричної поемності, монологічними рисами, це нібито лірична сповідь героя. Партії соліста та оркестру зближуються, це нібито одне обличчя.

Концерт № 2 для фортепіано з оркестром c-moll, 1901. Займає особливе місце: перший твір після творчої кризи, радісний, світлий.

Тема: оспівування краси і радості життя, становлення особистості.

Жанр: наближується до симфонізованої ліричної поеми. Принцип змагання соліста з оркестром відсутній. Форма – синтез класичної тричастинної форми та романтичного поемного принципу (наскрізний розвиток). 3 частини концерту об’єднуються:

1. модулюючими зв’язками,

2. єдністю тематичного матеріалу,

3. інтонаційними перекличками між частинами.

Все це – відображення симфонічності мислення С.Рахманінова. Тональний план c-E-c (C)

І ч. Moderato c-moll, сонатне allegro. Риси епічного та драматичного симфонізму. Вступ на рр у соліста; на crechendo дзвони на субдомінантових гармоніях, закінчуються 4-звучним мотивом.

Головна партія: ff, c-moll, у струнних та кларнета – широка наспівна тема з рисами пісні і маршу, на тлі пасажів solo, широко розвивається.

Сполучена партія: “un poco pin mosso” – наростання темпу, пасажі у соліста в супроводі оркестру. Наприкінці – “рублений каданс” – секундова інтон. з головної партії.

Побічна партія: Es dur (мелодичний dur) у соліста – лірична, широка, розвивається. У двочастинній репризній формі.

Заключна партія: “un poco pin mosso” – має затухаючий характер, знов звучить жорсткий акорд у оркестра (материіал з вступу).

Розробка – стисла, з поступовим нарощуванням темпу. Вступний розділ – в оркестрі насторожено звучать інтонації гол.п., котра супроводжується токатним мотивом з вступу.

І розділ розробки ц 8 – розвиток цих мотивів.

ІІ розділ ц 9 – зростає динамика. Тема п.п. – в оркестрі, а у фортепіано – токатний мотив. Alegro – тема п.п. – пристрасна, поетична.

Реприза Maestro, Alla marcia – кульмінація всієї частини.

Головна партія: як урочистий марш, цей характер підсилюється токатним мотивом з вступу.

Побічна партія: скорочена, As dur, solo валторни на рр у збільшенні. Знов темп Мoderato.

Заключна партія: ц 15 – тиха кульмінація. Арпеджірований аккорд у соліста. Кода: ц 16 – рухливого характеру, стверджується мотив з “рубленим” кадансом.

ІІ ч. Adagio sostenuto E dur. Проста 3-частинна форма з розвинутою серединою. Образ поетичний, ліричний.

Вступ – модуляція з c-moll у E dur, потім – триольні фігурації у соліста. Основна тема – в оркестрі, лірична, світла. Складається з двох елементів двох елементів: 1) у флейти, близький до п.п. І ч. 2) у кларнета, багаторазове оспівування терціевого тону, створює ефект паріння. Потім тема – у соліста.

Середній розділ “un pоco piu animato” на 2-му елементі – y fis-moll схвильовано, темп прискорюється, у соліста – кульмінація.

Каденція у соліста – величезний пассаж по тризвуку Cis-dur та акордові дзвони нагадують вступ І ч.

Реприза скорочена, тема у скрипок. Кода має світлий характер, зміна мажора та мінора.

ІІІ ч. Allegro scherzando c-moll, сонатне allegro.

Вступ – модуляція з E-dur y c-moll. Потім вступає соліст – бурхливі пасажі на тлі грізного звучання оркестру. Головна партія у соліста, риси скерцо та маршу, c-moll. Побічна партія B-dur лірична, томлива, має східний відтінок, елементи з гол.п. І ч. Тема у стурнних, духових, друге проведення – у соліста. Заключна партія. – затихаючого характеру. у соліста триольні фігурації, в оркестрі – початкові інтонації основної теми ІІ ч. Розробка стисла, має 2 розділи.

І розділ – на матеріалі головної партії фіналу, грізний характер,

ІІ розділ – фугато на т.гол.п. Реприза – гол.п. в оркестрі грізна, п.п. – Des dur, в оркестрі, потім у соліста зп – затихаюча. Перехідний розділ до коди:

1) фугато

2) в оркестра нова співуча тема

3) токатний мотив на інт. гол.п. І ч. в оркестрі потім – каденція у соліста.

Кода C-dur fff Maestos, підсумок – гімн-славлення величі людини, його краси. П.п. – у збільшенні в оркестрі, а у соліста – інтонації головної партії, завершується токатним мотивом.

Підсумок: використовується 2 типи ліричних тем:

1) широкі, з довгим під’ємом та спадом – тема-хвиля (гол.п. та п.п І ч., п.п. ІІІ ч.)

2) мелодія плавна, з оспівуванням стійких ступенів, споглядального характеру – тема, яка парить (тема ІІ ч.).

Концерт №3 для фортепіано з оркестром d-moll, op.30 (1909).

Тема: це натхненна поема про Вітчизну.

Жанрові риси: пісенність та симфонічність, ліричність та епічність.

2 образні сфери:

1) дійова

2) споглядальна, яка переростає у гімнічну.

І ч. сонатне allеgro. Тема головної партії d-moll – пісенна тема, близька до знаменного співу, споглядальна “мелодія – далечінь”. Наскрізний варіантний розвиток призводить до кульмінації. Оркестровий супровід – в акордовому складі. Сполучена партія – з 2-х тем: мотив вольової сторожкості та наспівна фанфара. Потім – невелика каденція соліста та друга тема – застереження. Побічна партія B-dur – з двох розділів:

1) діалог соліста та оркестра

2) тема близька до теми з ІІ ч. другого концерту (оспівування терцієвого тону), лірична. У варіантно-строфічній формі.

Розробка починається з мотиву вольової сторожкості. Тема головної партії вступає з ним у боротьбу. В кульмінації – зрив. Головна тема трагично розпадається. Реприза нетрадиційна. У великій віртуозній каденції соліста тема головної партії d-moll звучить то скерцозно, то патетично. Тема застереження, потім – невелика каденція соліста на темі побічної партії у Es dur. Кода – епілог І ч. Головна тема поступово уноситься вдалечінь.

ІІ ч. Intermezzo. Adagio d-moll Основна тема у гобоя – задумлива мелодія, протяжна, пісенна, як спомин про літо, картини російської природи. Основна тема розвивається в декількох вільних варіаціях. Ліричні образи відтінені мрійливим, граціозним вальсом (як спомин про вальси, які Рахманінов грав в Івановці в юності). З ним сплітаються основні теми allegro. Потім звучить оркестрове обрамлення - пейзаж. Бурні пассажі, які вторгаються у пасторальну музику intermezzo, призводять до фіналу.

ІІІ ч. Scherzando – картина народного свята. Тема головної партії d-moll, має риси хорової пісні, маршу, фарфарності.

Побічна партія – Pin mosso C-dur – радісна пісня, яка вільно ллється. Скерцозно-фантастичний епізод – замість розробки. В ньому розвиваються теми І ч., головним чином побічна партія. Вона стає то фантастичною, як танок ельфів у високому регістрі, то набуває демонічніх рис, то з’являєтся у звичайному вигляді. Звучить тема головної партії. І ч. Після репризи – кода – як і у другому концерті, фінал завершується могутнім гімном-апофеозом.

Опера “Алеко”

Лібрето В. Немировича-Данченка за поемою Пушкіна, найулюбленішого поета Рахманінова (1892).

Прем’єра відбулася у квітні 1893 р. у Великому театрі.

Це дипломна робота Рахманінова. Написана за 17 діб. З 3-х опер Рахманінова “Алеко” найбільш класична, близька до “Іоланти” - останньої, теж одноактної, опери Чайковського (1891).

Жанр – лірико-трагедійна опера.

Драматургія – класичного типу. Заснована на розвитку головної, лірико-психологічної лінії, яку відтіняють жанрово-побутові, пейзажні сцени та епізоди.

Основні форми – традиційні.

Починається опера інтродукцією. У флейт та кларнетів – награвання зі східним відтінком – тема циган. Потім – грізна тема Алеко декламаційного характеру в нижньому регістрі. Далі – драматичний епізод.

Тема Земфіри – на тлі пасажів у арфи – “співають” віолончелі. Світла, лагідна. Підіймається завісь.

Хор циган – (жіночий), потім вступають баси та тенори. Рухливий, світлий “Как вольность, весел наш ковчег”. Розповідь Цигана. Основна тема – стримана, сумна, зі східним відтінком. Речитативні епізоди – драматичного характеру. Ансамбль (Алеко, Земфіра, Молодий циган, Циган) – невеликий – загострюється конфлікт між Алеко та Земфірою. Танок молоді: “Жіночий танок” – вальсова ритмика, мелодія повна почуттів. “Чоловічий танок” – енергійна, стрімка, тема на початку повільна, потім – як вихор захоплює танцюючих. Рахманінов використовує циганську пісню “Потеряла я колечко”. У цей час Земфіра та Молодий циган, непомічені Алеко, зникають. Табір засинає.

Хор. Вогні, які погасли. У наступних трьох номерах опери жанрові сцени змінюються розвитком ліричної драми. Дуеттіно Земфири та Молодого цигана – ліричне, світле.

З’являється Алеко. Земфіра колихає колиску та співає циганську пісню “Старый муж, грозный муж”. Вона побудована на її лейтмотиві з інтродукції, який трансформується у тверду вольову мелодію декламаційного характеру, у супроводі диссонуючих гармоній. Коли мова йде про коханого, мелодія стає пластичною, пристрасною, сповненою почуттів (Con moto). Куплети чергуються з речитативами Алеко та Земфіри. Земфіра йде.

Каватина Алеко. І розділ – драматичний, інтонації з інтродукції. Перші речитативні фрази – спокійні. Картина табора, який спить. В центрі – аріозний епізод “Я без забот” – душевний підйом та визнання свого горя.

ІІ центральний розділ – сама каватина. Мелодія лірична, плавна, супровід – м’яке колихання. Її переривають речитативні фрази. Оркестр підхоплює мелодію каватини та доводить її до трагічної кульмінації.

Оркестрове інтермецо – у англійського рожка – пасторальна мелодія світанку, потім – у струнних, дерев’яних, валторн. Це лірична картина пробудженя природи.

Романс Молодого цигана – оспівує примхливу любов.

Алеко вбиває коханців. Звучить тема Алеко – грізна, трагична, як в інтродукції.

Опера завершується награванням циган – сумно та похмуро у кларнетів та фаготів.