2015-07-14
466
У 1918 р. виникла співдружність Рахманінова та Леопольда Стоковського (головний диригент Філадельфійського оркестру). З ним Рахманінов неодноразово грав свої Другий та Третій концерти та виконував вперше нові твори, Рахманінов вважав цей оркестр найкращим американським оркестром.
Третій концерт виконували: Е.Гіллельс, а на першому міжнародному конкурсі ім.Чайковського – Ван Кліберн. Твори Рахманінова виконували: Ріхтер, Зак, Керер, Нейгауз. Диригенти: Орманді, Зендерлінг, Свєтланов, Еліасберг.
Дзвони
(1913)
Жанр: епічна поема для великого оркестру, хору та співаків-солістів. На текст поеми Едгара По (1849) в перекладі Костянтина Бальмонта. Але якщо вірш По - песимістичний, у Рахманінова - віра в світле майбутнє.
Значення: вершина кантатно-ораторіального жанру в Росії. Відобразила передчуття наближення війни.; чотири частини - це чотири картини світлого (1 та 2) та трагічного змісту. В усіх частинах велику роль відіграють дзвони. Досягаються більш стилізацією, чим імітацією.
Трактовка хору: втілює образ народу, солісти - “голоси з хору”. Вони зв’язані з узагальненими образами: І ч. - світла юність – тенор, ІІ ч. - жіночність - сопрано, ІІІ ч. - образ народа у біді - хор, ІV ч. – скорботна мужність - баритон.
І ч. – образ далекої юності. Це російське скерцо As dur. Форма тричастинна з вступом. Вступ - розгорнутий, оркестровий. Початкова мелодія близька російським награванням, складається з декількох наспівок, які потім розвиваються. Основна тема - соло тенора - близька російським пісням. Середній розділ - контрасний, “Меnо mosso” - хор з закритим ротом. Ритм колискової, сумний характер. Реприза – знов біг, дзвони. Кода - просвітлений характер, хор без слів.
ІІ ч. Lento. D-dur. Форма: вступ та вільна чотирьохчастинна форма АВСД+coda. Весільні дзвони. Характер музики відрізняється від поетичного образу. Музика повна страждання, туги. Співає хор. Дві основні теми:
1 - інструментальна, у скрипок стримана “пісня дзвонів”
2 - скорботні нисхідні хроматичні стогони у хора, потім - у сопрано А ц. 31, В ц. 38, С ц. 41, Д ц. 46.
ІІΙ ч. Presto, f-moll - різкий контраст. Це драматичне, дійове, похмуре скерцо. Картина нічної пожежі. Форма близька до сонатного allegro. Тема головної партії (ц.57), тема побічної партії (ц.61) - близькі: набат, який скликає народ - передчуття пожежі Першої світової війни.
ІV ч. Фінал. Lento, cis-moll. Форма - варіантно-строфічна з вторгненням епізодів.
Початкова тема - траурний наспів англійського рожка у супроводі похоронних дзвонів.
Тема соло барітона інтонаційно близька до російських молодецьких пісень. В останній строфі скорботна тема переростає в світлу кантиленну мелодію (cis-moll змінюється на Des-dur). Просвітлене звучання основної теми близьке до теми ІІ ч. Третього фортепіанного концерту - образ рідних просторів.
В цьому трагічному фіналі Рахманінов розвинув традиції фіналу Шостої симфонії Чайковського. Він з’єднав ліричне, трагічне та епічне. Закінчення просвітлене, що відрізняє Дзвони від творів експресіоністів.
Дзвони - один з найбільш значних творів Рахманінова. Це трагична епопея життя людини від світлої юності до останнього часу. Це - характерний для ХХ ст. приклад мішаного жанру, який з’єднав елементи симфонії та ораторії.
