Особливості Формулярного процесу

У другій половині періоду республіки Рим перетворився в могутню державу.

Легісакційний процес із своїм формалізмом уже не задовольняв потреб

економічної практики. Вимагалися радикальні зміни За повідомленням Гая,

законом Ебуція між 149 і 126 рр і двома законами Юлія (час прийняття

невідомий) до цивільного судочинства були внесені істотні зміни, які

грунтовно змінили легісакційний процес. Вони в основному зводилися до того,

що позивач звільнявся від неухильного обов'язку формулювати свої вимоги в

чітко встановленій формі Обов'язок юридичне грамотно, відповідно до закону

формулювати позовні вимоги перекладався на претора. Позивач мав тепер право

викладати претору свої позовні вимоги вільно. без дотримання формальностей

і ритуалів. Вислухавши пояснення сторін, їхні докази й заперечення претор

самостійно формулював юридичну сутність позову. Зміст спору він викладав в

спеціальній записці судді, яку почали називати формулою, звідси і назва

нового порядку судочинства. Формулярний процес, як і легісакційні.й.

поділявся на дві стадії. Він не тільки реформував застаріло римське

судочинство, а й закріпився у другій половині періоду республіки настільки,

що внаслідок своїх безсумнівних переваг виявився здатним обслуговувати

рабовласницький стан весь наступний період — принципат — до встановлення

абсолютної монархії. Саме формулярний процес дав змогу перетворити

застаріле цивільне право з вузьконаціонального у всесвітньо визнане,

абстраговане від своє; основи приватне право. У формулі містилося

формулювання юридичної сутності виниклого майнового спору. Послідовно йшли:

а) інтенція — викладення вимог позивача, сутності спору; б) кондемнація —

доручення судді звинуватити чи виправдати відповідача залежно від

підтвердження чи спростування інтенції.

У складніших випадках необхідно було стисло викласти в формулі факти й

обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; тоді на початку формули

перед інтенцією вставлялась демонстрація чи проскрипція, що конкретизували

її зміст. Окрім звичайних складових частин формули до неї інколи вводилися

додаткові: ексцепція — заперечення відповідача проти вимог позивача тощо.

Їх мета — специфікація окремих позовів.