2015-07-14
2220
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.
З поділу системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації випливає поняття цивільної юрисдикції, під якою розуміється компетенція суду щодо вирішення справ у порядку цивільного судочинства.
Статтею 15 ЦПК визначено компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ. У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ провадиться за правилами іншого судочинства. Оскільки згідно із ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, суди не розглядають у порядку цивільного судочинства лише ті спори, вирішення яких віднесене Конституцією та законами до компетенції КСУ або господарських чи адміністративних судів і здійснюється за правилами судочинства, встановленими, відповідно, Законом України "Про Конституційний Суд України", ГПК і КАС.
|
|
|
Законом передбачено й винятки із загальних правил визначення цивільної юрисдикції. Як зазначалось, спори, що виникають із трудових відносин, розглядаються місцевими загальними судами у порядку цивільного судочинства. Разом з тим, у п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з неї. Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. З КАС публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба тощо. Отже, зазначені спори є винятком і не відносяться до цивільної юрисдикції судів.
Виняток із загального правила щодо адміністративної юрисдикції та підсудності адміністративних справ передбачений також у ч. 2 ст. 21 КАС. Так, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Якщо ж вимогу про відшкодування шкоди заявлено окремо від адміністративного позову (наприклад, якщо вже є рішення адміністративного суду про протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень), то така вимога розглядатиметься місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства, якщо позивачем є фізична особа, або місцевим господарським судом, - якщо позивачем є юридична особа.
|
|
|
Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦПК законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Наприклад, у разі подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішень іноземних судів або визнання тих рішень, що не підлягають примусовому виконанню (розд. VIII ЦПК); заяви про відновлення втраченого судового провадження (розд. IX ЦПК); скарги на постанову чи ухвалу у кримінальній справі щодо відшкодування шкоди, у випадках, визначених ст. 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"; виконання судових доручень іноземних судів (ст. 415 ЦПК).
Справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу також відносяться до компетенції місцевих загальних судів (ч. 4 ст. 15 ЦПК).
Отже, вирішуючи питання щодо розгляду справи в порядку цивільного судочинства, суд повинен перевірити дотримання таких умов:
1) наявність між сторонами відносин, врегульованих ЦК, СК, ЗК, ЖК, КЗпП, іншими актами цивільного законодавства;
2) наявність спору про право, що виникає із зазначених відносин;
3) відсутність у законі норми, що прямо передбачає вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Якщо суд, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, з'ясує, що заяву подано з порушенням зазначених вище умов, він постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК). У разі виявлення порушення цивільної юрисдикції суду на наступних стадіях процесу - ухвалу про закриття провадження у справі. Постановлення відповідних ухвал виключає можливість повторного звернення до суду з таким самим позовом.
У зв'язку з тим, що розгляд і вирішення цивільних справ віднесені до компетенції не лише суду, а й інших органів держави, змішаних органів (комісій по трудових спорах), третейських судів, цивільна юрисдикція поділяється на виключну і численну, залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних юрисдикційних органів або до компетенції декількох.
За виключною юрисдикцією розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції суду (справи про позбавлення батьківських прав, справи про усиновлення тощо).
Численна юрисдикція передбачає можливість захисту цивільних прав органами державної влади, місцевого самоврядування, нотаріусом, третейським судом тощо.
Залежно від способу вибору юрисдикційного органу з декількох, до компетенції яких може бути віднесена справа, чи недопущення такого вибору, численна юрисдикція поділяється на:
- договірну юрисдикцію, згідно з якою компетенція з розгляду цивільних справ визначається за взаємною згодою сторін. Зокрема, до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виник між ними, за винятком справ, не віднесених ст. б Закону України "Про третейські суди" до їх підвідомчості (справи у спорах, що виникають із сімейних, трудових відносин; справи у спорах щодо нерухомого майна тощо). Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому ЦПК;
- альтернативну юрисдикцію, яка означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Наприклад, заборгованість за нотаріально посвідченим правочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису або шляхом звернення до суду;
|
|
|
- імперативну (умовну) юрисдикцію, за якою справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Зокрема, до органів, які розглядають трудові спори, відносяться комісії по трудових спорах, а також районні, районні у містах, міські чи міськрайонні суди (ст. 221 КЗпП). Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів,
що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222,232 КЗпП. У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду. Слід зазначити, що цей вид юрисдикції значною мірою втратив своє значення. Це пояснюється тим, що згідно конституційним положенням, відповідно до якого правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку (див. постанову Пленуму ВСУ "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9);
- змішану юрисдикцію, яка поєднує ознаки, властиві іншим видам, зокрема альтернативній юрисдикції. Так, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Таке звернення не позбавляє особу права на з
Судебные расходы
Понятие и виды судебных расходов. Судебный сбор
Судебные расходы — это расходы, которые несут стороны, третьи лица с самостоятельными требованиями в делах искового производства, заявители и заинтересованные лица в делах отдельного производства, взыскатель и должник в делах приказного производства, за совершение гражданских процессуальных действий, связанных с рассмотрением дела в порядке гражданского судопроизводства.
|
|
|
Статья 79 ГПК подразделяет судебные расходы на 2 группы: 1) судебный сбор; 2) расходы, связанные с рассмотрением дела. Судебные издержки, связанные с рассмотрением дела, стороны несут конкретного дела и в отдельных случаях — другие участники процесса.
Судебный сбор — это денежный сбор, который взимается (уплачивается) по месту рассмотрения и оформления документов и зачисляется в местный бюджет.
Размер судебного сбора, порядок его уплаты и освобождения от уплаты устанавливаются законом. В соответствии с п. 5 раздела XI "Заключительные и переходные положения" ГПК до вступления в силу законом, который регулирует порядок уплаты и размеры судебного сбора, судебный сбор при обращении в суд уплачивается в порядке и размерах, установленных законодательством для государственной пошлины.
Согласно Декрету Кабинета Министров Украины "О государственной пошлине" плательщиками государственной пошлины на территории Украины являются физические и юридические лица за совершение в их интересах действий и выдачу документов, имеющих юридическое значение, уполномоченными на то органами.
Размер судебного сбора определяется в соответствии со ст. Из Декрета с заявлений и жалоб, подаваемых в суд, и за выдачу судом копий документов:
а) с исковых заявлений — \% цены иска, но не менее необлагаемых минимумов доходов граждан и не более I00 необлагаемых минимумов походов граждан;
б) с жалоб за неправомерные действия органов государственного управления и должностных лиц, ущемляющие права граждан — 0,2 необлагаемого минимума доходов граждан;
в) с исковых заявлений о расторжении брака — 0,5 необлагаемого минимума доходов граждан; с исковых заявлений о расторжении повторного брака — 1 необлагаемый минимум доходов граждан; в случае разделения имущества при расторжении брака пошлина определяется в соответствии с ценой иска согласно подпункту "а";
г) с исковых заявлений о расторжении брака с лицами, признанными в установленном порядке безвестно отсутствующими или недееспособными, либо с лицами, осужденными к лишению свободы, — 0,2 необлагаемого минимума доходов граждан;
д) с исковых заявлений об изменении или расторжении договора найма жилых помещений, о продлении срока принятия наследства, об отмене ареста на имущество и с других исковых заявлений неимущественного характера (или таких, что не подлежат оценке) — 0,5 необлагаемого минимума доходов граждан;
е) с заявлений (жалоб) по делам особого производства — 0,5 необлагаемого минимума доходов граждан;
е) с исковых заявлений по преддоговорным спорам — 0,5 необлагаемого минимума доходов граждан;
ж) с исковых заявлений о рассмотрении вопросов защиты чести и достоинства:
— с исковых заявлений неимущественного характера — И необлагаемый минимум доходов граждан;
— из исковых заявлений о возмещении морального (неимущественного) вреда с ценой иска до 100 необлагаемых минимумов доходов граждан — 1% цены иска, но не меньше необлагаемого минимума доходов граждан;
— с исковых заявлений о возмещении морального (неимущественного) вреда с ценой иска от 100 до 10000 необлагаемых минимумов доходов граждан — 5% цены иска;
— из исковых заявлений о возмещении морального (неимущественного) вреда с ценой иска свыше 10 000 необлагаемых минимумов доходов граждан — 10% цены иска;
з) с апелляционных жалоб на решения судов и жалоб на решения, вступившие в законную силу, — 50% ставки, подлежащей уплате при подаче искового заявления, другого заявления и жалобы, а по имущественным спорам — ставки, исчисленной исходя из оспариваемой суммы;
и) за повторную выдачу копии судебного решения, приговора, определения и другого постановления суда — 0,03 необлагаемого минимума доходов граждан за каждый лист копии;
и) с исковых заявлений о защите прав граждан на земельную долю (пай) и имущественный пай — 0,1% цены иска.
Согласно ч. 2 ст. 119 ГПК цена иска относительно требований имущественного характера является обязательным реквизитом искового заявления, которое подается в суд.
Размер государственной пошлины по искам имущественного характера определяется исходя из цены иска. Цена иска характеризующий стоимостное денежное выражение предмета спора между истцом (третьим лицом, которое заявляет самостоятельные требования относительно предмета спора) и ответчиком.
Судебный сбор по искам имущественного характера может определяться исходя из цены иска. Цена иска определяется:
1) в исках о взыскании денежных средств -- суммой, которая взимается;
2) в исках о признании права собственности на имущество или его истребование — стоимостью имущества. Вопрос об определении стоимости имущества, которое взимается, в ряде случаев является спорным, поскольку единых правил определения такой стоимости законодательством не установлено. Стоимость имущества, взимается, определяется в таком случае на основании данных, которые известны истцу;
3) в исках о сроке алиментов — совокупностью всех выплат, но не более чем 6 месяцев;
4) в исках о срочных платежах и выдачах — совокупностью всех платежей или выдач, но не более чем за 3 года;
5) в исках о бессрочных или пожизненных платежах и выдачи — совокупностью платежей и выдач за 3 года;
6) в исках об уменьшении или увеличении платежей или выдач — суммой, на которую уменьшаются или увеличиваются платежи или выдачи, но не более чем за год;
7) в исках о прекращении платежей или выдач — совокупностью платежей или выдач, которые остались, но не более чем за 1 год;
8) в исках о разрыве договора найма (аренды) или договора найма (аренды) жилья — совокупностью платежей за пользование имуществом или жильем на протяжении срока, который остается до конца действия договора, но не более чем за 3 года;
9) в исках о праве собственности на недвижимое имущество, принадлежащее физическим лицам на праве частной собственности, — действительной стоимостью недвижимого имущества, а на недвижимое имущество, принадлежащее юридическим лицам, — не ниже его балансовой стоимости;
10) в исках, состоящих из нескольких самостоятельных требований, — общей суммой всех требований.
Объектом уплаты судебного сбора в судах гражданские процессуальные документы, к которым относятся: исковые заявления; встречные исковые заявления; заявления третьих лиц, заявляющих самостоятельные требования относительно предмета спора; апелляционные и кассационные жалобы на решения судов; заявления по делам особого и приказного производства; заявления о повторной выдаче копий судебного решения, определения.
Ст. 79 ГПК от 18.03.2004 № 1618-IV
1. Судебные расходы состоят из судебного сбора и расходов, связанных с рассмотрением дела.
2. Размер судебного сбора, порядок его уплаты и освобождения от уплаты устанавливаются законом.
3. К издержкам, связанным с рассмотрением судебного дела, принадлежат:
1) расходы на информационно-техническое обеспечение;
2) расходы на правовую помощь;
3) расходы сторон и их представителей, связанные с явкой в суд;
4) расходы, связанные с привлечением свидетелей, специалистов, переводчиков и проведением судебных экспертиз;
5) расходы, связанные с проведением осмотра доказательств по месту их нахождения и совершением других действий, необходимых для рассмотрения дела;
6) расходы, связанные с публикацией в прессе объявления о вызове ответчика. { Часть третья статьи 79 дополнена пунктом 6 согласно Закону N 2453-VI от 07.07.2010 - изменения относительно осуществления полномочий Верховного Суда Украины и Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел вводятся в действие после начала деятельности Высшего специализированного суда Украины из рассмотрения гражданских и криминальных дел - с 1 ноября 2010 года }
Подробнее: http://kodeksy.com.ua/tsivil_nij_protsesual_nij_kodeks_ukraini/statja-79.htm
