Література

Алешникова В. И. Использование услуг профессиональных кон­сультантов. — М., 1999.

Моисеев В. А. Паблик рилейшнз — средство социальной комму­никации. (Теория и практика). — К., 2002.

Орбан-Лембрик Л. Чутки як соціально-психологічне явище // Со­ціальна психологія. — 2004. — № 3 (5).

Политическое консультирование. — 2-е изд. — М., 2002.

Поляков Л. В. Основы политического консультирования: теория и практика: Уч.-метод, пособ. — М., 2004.

Пушкарева Г. В. Политический менеджмент: Уч. пособ. — М., 2002.

Моделювання політичних процесів 453

Ребкало В. А., Валевський О. Л., Кальниш Ю. Г. Політична аналі­тика та прогнозування: Навч. посіб. — К., 2002.

Соловьев А. И. Политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов. — М., 2003.

Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. — К., 2001.

Теорія і практика політичного аналізу: Навч. посіб. /Зазаг. ред. О. Л. Валевського, В. А. Ребкала. — К., 2003.

Управленческий консалтинг. Путеводитель по рынку профессио­нальных услуг. — М., 2002.

3.5. Моделювання політичних процесів

За нечіткої прогнозованості результатів політичних процесів неабияке теоретичне і практичне значення має політичне моделювання, яке методологічно спирається на формальні математичні моделі опису політичних феноме­нів. Застосування формальних математичних моделей у прикладній політології зумовлене передбачуваністю ба­гатьох подій політичного життя, оскільки формальна мо­дель допомагає уникнути довільного формулювання при­пущень неформальної моделі, сприяє виробленню більш-менш точного, піддатливого перевірці прогнозу. Крім того, моделювання сприяє визначенню механізмів розвит­ку політичного процесу, встановленню зв'язків між його елементами. За допомогою математичного моделювання політичних ситуацій можна отримати знання про стратегії поведінки головних політичних акторів.

Сутність математичного моделювання політичних процесів

Моделювання полягає в побудові ідеальних, уявних об'єктів, ситуацій (моделей), для яких характерні відноси­ни та елементи, подібні на відносини та елементи реальних процесів, у т. ч. політичних.

Модель — сукупність логічних, математичних або інших співвідно­шень, які відображають із необхідним або досяжним ступенем по­дібності певний фрагмент політичної реальності, істотні властиво­сті досліджуваного політичного процесу.

Математичним моделям притаманний найвищий сту­пінь формалізації опису, їх застосовують там, де закономір-

454 Прикладні політичні дослідження

ності перебігу політичних процесів є достатньо вивченими. Використання математичного моделювання забезпечує отримання фундаментальних результатів та інваріантних залежностей, які можуть поширюватись на різні випадки використання модельованої системи, а також на інші си­стеми.

Для математичного моделювання будь-якої структури, об'єкта або процесу формується система понять, а зв'язки в моделі описують складанням схеми розподілу потоків ін­формації. Внаслідок цього будь-яка значуща сторона об'єкта дослідження або його параметри набувають аб­страктного виразу.

При дослідженні політичних процесів застосовують різ­ні математичні моделі залежно від завдання, мети, об'єкта і предмета дослідження, наявних емпіричних даних та ін­ших чинників. Об'єктами дослідження в конкретній полі­тичній ситуації можуть бути великі суспільні чи соціальні групи, політичні інститути, політична комунікація, полі­тичні сили та їх лідери, щодо яких застосовують специфіч­ний дослідницький інструментарій і методи моделювання.

Математичні моделі політичних процесів поділяють на такі взаємозв'язані групи:

1) детерміновані моделі, які представлені, як правило,
у формі рівнянь і нерівностей, що описують поведінку до­
сліджуваної системи;

2) моделі оптимізації, в яких потрібно досягти макси­муму чи мінімуму для сформованих дослідником певних функцій при заданих обмеженнях;

3) ймовірнісні моделі, в яких характеристики полі­тичних процесів мають ймовірнісний сенс, а пошук рі­шення заснований на максимізації середнього значення корисності.

Сутність процесу моделювання полягає у здійсненні певних операцій над отриманими та введеними символіч­ними виразами.

Математичне моделювання — заміщення реального об'єкта по­літичної дійсності штучно створеним об'єктом (моделлю), який повторює найвагоміші сторони реального досліджуваного об'єкта.

Завданням математичного моделювання політичних процесів є аналіз широкого класу політичних процесів і зведення їх до порівняно невеликої кількості математич­них моделей та формування сукупності сценаріїв імовірно­го розвитку політичних подій, а також розроблення спосо­бів вибору оптимальних політичних рішень.

Моделювання політичних процесів 455

Важливими інструментами моделювання політичних процесів є теорії ігор, оптимізації та прийняття рішень.

Теорія ігор є математичним описом процесів узгоджен­ня інтересів між політичними суб'єктами, способом опти­мізації комунікацій між ними для моделювання, прийнят­тя політичних рішень. Політичні сили мають узагальнену назву політичних гравців чи політичних агентів. Завдан­ням теорії ігор є розроблення політичних механізмів і тех­нологій для узгодження інтересів політичних гравців та прийняття оптимальних політичних рішень.

Теорія оптимізації формує такі політичні моделі, які забезпечують політика описом механізмів і технологій, до­сягнення поставлених ним цілей за умови врахування існуючих обмежень. Теорія оптимізації ґрунтується на за­стосуванні математичного апарату для визначення екстре­муму — максимуму чи мінімуму — функцій, які назива­ють цільовими.

Одним із напрямів математичного моделювання полі­тичних процесів є знаходження явного виразу для цільової функції, а також її верифікація — перевірка відповідності даному класу політичних процесів.

Теорія прийняття політичних рішень ґрунтується на гіпотезі про раціональну поведінку політичного гравця. Сутність цієї гіпотези полягає в тому, що політичний гра­вець вибирає саме те рішення, яке відповідає максимуму його цільової функції, тобто є виграшним.

У сучасних математичних моделях політичних проце­сів теорія оптимізації та теорія прийняття рішень відігра­ють підпорядковану роль: вони є своєрідними етапами при використанні теорії ігор як базової моделі.

Теорія ігор та її місце в практичній політології

Теорія ігор розглядає широке коло питань узгодження інтересів між політичними гравцями, кожен з яких намага­ється шляхом вибору ефективної стратегії максимізувати власний виграш, тобто отримати певний політичний ресурс.

У межах теорії ігор розглядають набір можливих рі­шень, які відповідають процедурі узгодження інтересів між політичними гравцями (тобто тій чи іншій концепції розв'язання гри). Внаслідок цього теорія ігор є потужним механізмом побудови політичних прогнозів та сценаріїв розвитку подій.

456 Прикладні політичні дослідження

Функції теорії ігор полягають в забезпеченні політич­ного аналітика, політтехнолога механізмами і технологія­ми узгодження інтересів різних політичних сил; розроб­ленні сценаріїв розвитку політичної ситуації відповідно до конкретної стратегії.

Структуру будь-якої гри описують сукупністю страте­гій учасників, їх цілями, рівнем інформованості про полі­тичну ситуацію.

Ігри можуть бути такими, що повторюються або відбу­ваються лише один раз; дискретними або неперервними; статичними (з одночасними ходами гравців) і динамічни­ми (враховується послідовність ходів гравців).

За співвідношенням цілей учасників ігри поділяють на антагоністичні (ігри двох учасників, коли сума виграшів гравців у кожному фіналі дорівнює нулю) і неантагоні­стичні (ігри, в яких сума виграшів гравців може відрізня­тися від нуля). За інформаційною структурою розрізня­ють: ігри з досконалою чи недосконалою раціональністю; ігри з повною та неповною інформованістю про різні їх па­раметри.

Для аналізу умови гри зазвичай її представляють в роз­горнутій формі (опис послідовності можливих ходів), стра­тегічній (опис стратегій) або характеристичній (опис зна­чення виграшів кожної коаліції).

Апарат теорії ігор поділяють на некооперативну части­ну (суб'єктом прийняття рішень є індивід) і кооперативну (суб'єктом прийняття рішень є група індивідів, коаліція гравців, які шукають компроміс, об'єднують ресурси).

У більшості ігрових моделей гравці обирають свої стра­тегії діяльності одночасно. Для опису поведінки гравців (політиків), які входять у багатоелементну політичну си­стему, недостатньо визначити їхні переваги і відповідності раціонального індивідуального вибору кожного з них окремо, а необхідно описати модель їхньої поведінки у взаємодії.

Переваги гравців задані цільовими функціями, пода­ними у числовому виразі. Цільова функція f(y) є функціо­нальною залежністю «виграшу» гравця від обраної ним стратегії у.

Гіпотеза раціональної індивідуальної поведінки гравця вимагає, щоб вибором своєї стратегії та своєї дії він макси-мізував значення своєї цільової функції. Для цього він по­винен знайти максимум функції f(y), що записують як max і (у).

Моделювання політичних процесів 457

За наявності кількох гравців необхідно враховувати їх взаємний вплив один на одного. Саме за таких умов і вини­кає гра.

За гіпотезою раціональної поведінки кожен гравець прагне вибором своєї стратегії максимізувати власну ці­льову функцію. Якщо у грі задіяно кілька гравців, індиві­дуальна раціональна стратегія кожного залежатиме від стратегій, обраних іншими гравцями. Набір таких раціо­нальних стратегій (стратегій, обраних всіма гравцями) на­зивається рішенням, (рівновагою) гри.

При моделюванні політичних процесів найчастіше ви­користовуються концепції рішень ігор. Сценарії поведінки гравців, завдяки яким вони вирішують важливі для себе цілі, такі:

1. Максимінна рівновага. Відповідно до принципу мак­
симального гарантованого результату гарантоване значен­
ня цільової функції і-го гравця визначається наступним
чином: гравець знаходить максимум своєї цільової функ­
ції (виграшу) за умови, що всі інші гравці обиратимуть
такі стратегії (виконуватимуть дії), які є найгіршими для
нього (приносять йому мінімальний виграш). Це рішення
означає розуміння гравцем того, що внаслідок гри реалізу­
ється найгірша для нього ситуація, і вибором своєї страте­
гії він максимізує гарантоване значення цільової функції.
Таке рішення обумовлює виграш, менше якого гравець не
може отримати в принципі за умови, що його можна
вважати «раціональним». При розгляді політичних си­
туацій наявність достатнього максимального гарантова­
ного результату забезпечує впевненість політика чи полі­
тичної сили.

Стратегії, які передбачають максимально гарантовані результати для всіх гравців, називають гаранту вальними стратегіями даної гри, вони і відповідають максимінній рівновазі для певної гри. Використання принципу макси­мального гарантованого результату дає політичному грав­цю песимістичну оцінку результату гри, що не завжди до­цільно використовувати на практиці.

Відповідно до концепції рівноваги суб'єкт вважає, що всі навколо нього — вороги, які свідомо прагнуть зробити йому якнайгірше. Так сприймає навколишній світ людина у грі, в якій вона може розраховувати тільки на максимін-ну рівновагу.

2. Рівновага Неша. Однією із найчастіше використову­
ваних в політології концепцій рішення гри є рівновага
(точка) Неша — сукупність стратегій гравців, за якої об-

458 Прикладні політичні дослідження

рана гравцем стратегія обіцяє максимальний виграш, якщо всі інші гравці дотримуватимуться стратегій із цієї сукупності.

Таку можливість створює математична теорема, відпо­відно до якої для будь-якої гри завжди існує хоча б одна рівновага Неша. Ідеться про те, що гравцям, які перебува­ють у рівновазі Неша, невигідно змінювати свою стратегію за умови, що всі інші гравці також не змінюватимуть сво­їх стратегій.

Використання концепції рівноваги Неша вимагає до­тримання гіпотези, за якою гравці не можуть домовитися і піти із цієї точки спільно, тобто рівновага Неша припускає відсутність коаліцій гравців.

При рівновазі Неша прийняте гравцем рішення «по­вертається» до нього, тому, якщо він прийняв не те рішен­ня, до якого спонукала вимога рівноваги Неша, він отри­мує менше, тобто програє порівняно із рівновагою Неша. Це означає, що рівновага Неша спрямовує на гравця-«від­ступника» всі його невдалі рішення. Сформульована вона в термінах діяльності самого гравця, який, програвши, може спрямувати свій гнів на себе.

Рівновага Неша передбачає усвідомлення, що всі інші гравці — також розумні, добре знають і можуть вирахову­вати свою вигоду. Вона вимагає, щоб гравець, зрозумівши, як можна досягти такої рівноваги, негайно інформував ін­ших гравців про всі ті стратегії, яких вони повинні дотри­муватися, щоб збільшити їхній виграш (перейти до рівно­ваги Неша). У рівновазі Неша втілена технологія самоор­ганізації суспільства, яка забезпечує виграш всім.

Вона орієнтується на «егоїстичні» критерії гравця, ос­кільки в політиці всі дбають передусім про свої інтереси. При цьому важлива інформованість політичних сил про наявність рівноваг. Забезпечити їх знаннями про ті ви­грашні для всіх стратегії покликане математичне моделю­вання. Завдяки цьому виникає можливість для створення нових форматів політичних комунікацій, узгодження діяльності політичних сил. Оскільки часто для однієї гри існує декілька рівноваг Неша, математичне моделювання допомагає, прогнозуючи сценарій розвитку подій для кож­ної з них, обрати найвигіднішу для суспільства, політич­ної сили тощо.

Своєрідне використання теореми Неша ілюструє пове­дінка самураїв у бою. Кожен самурай під впливом здобутої освіти був налаштований на те, щоб під час бою кинутися у найнебезпечніше місце, жертвуючи собою. Інші самураї

Моделювання політичних процесів 459

теж прямували в найнебезпечніше місце на полі бою. Внаслідок цього в тому місці опинялося кілька самураїв, і воно переставало бути небезпечним. Отже, прагнучи смер­ті, вони всі виживали. При цьому їм не потрібні були ко­манди, вони приймали рішення самі. Так відбувалася само­організація суспільної діяльності. Отже, алгоритм рівно­ваги Неша — це алгоритм виживання.

3. Парето-оптимальні ситуації. Множина стратегій
гравців вважається. Парето-оптимальною (оптимальною
за Парето, Парето-ефективною) за відсутності іншої мно­
жини стратегій, у якій всі з них виграють не менше, а хоча
б один — більше. Ця концепція звертається до альтруї­
стичних чинників і мотивацій гравця, внаслідок чого він
повинен відмовитися від стратегії, яка принесе тільки
йому виграш, а інший отримає менше.

У теорії ігор математично доводиться, що досить часто рівновага Неша і оптимум за Парето збігаються, а концеп­ція Парето-оптимальності може допомогти обрати із кіль­кох рівноваг Неша ту, що відповідає інтересам суспільства.

З погляду гравця, який виграє (не програє) при пору­шенні оптимуму за Парето, становище не таке вже і пога­не. Гравець, у якого виграш став меншим, як правило, не він, а інша людина, яка є винною, бо потрібно було думати (працювати), оскільки політична гра — це змагання за максимум влади.

Гравець, який програв, вважає, що інші (конкретний інший), вигравши, позбавили його якихось благ, тому вони — «погані». Через це при виборі політичної стратегії він може перейти до застосування максимінної рівноваги.

Оптимум за Парето не спроможний узгодити виграш і програш одного і того самого гравця, він розділяє їх, уне­можливлює співпереживання, координацію та взаємодо­помогу.

4. Рівновага Штакельберга. Суть її полягає в тому, що
очікування гравців формуються на основі різних принци­
пів. Вона виникає у грі, в якій головний гравець ходить
першим, а всі інші обирають стратегії, знаючи його хід (ви­
бір стратегії).

При застосуванні її для рішення гри перший гравець орієнтується на індивідуально-оптимальні відповіді парт­нерів, знаючи їх переваги, а решта поводяться, як у рівно­вазі Неша: реагують на його хід і на ходи один одного.

Рівновага Штакельберга може виникнути, коли один із гравців здійснює свій вибір раніше за інших, знаючи їх цілі; коли один із гравців має політичну силу, яка дає змо-

460 Прикладні політичні дослідження

гу здійснити свій хід першим (з використанням цієї кон­цепції може бути змодельована політична ситуація засто­сування імпічменту).

Розв'язанням гри можна вважати будь-який опис того, як повинні поводитися гравці в конкретній ситуації. Ним не обов'язково має бути набір рекомендованих дій для кожного гравця. Наприклад, розв'язанням може бути і на­бір фіналів гри. Таке рішення можна інтерпретувати як набір ситуацій, раціональних відносно припущень про поведін­ку гравців. Тобто за раціональної поведінки гравці повин­ні реалізовувати тільки ситуації, що належать до отрима­ного набору рішень.

У теорії ігор не існує єдиної концепції рішення, при­датної для всіх класів ігор і для всіх практично важливих ситуацій, оскільки формальний опис гри є лише загаль­ною моделлю для надзвичайно складних політичних про­цесів, що відбуваються під час гри. Не можна виключити і можливість ірраціональної поведінки гравців, яка не під­дається формалізації. Головне в ній те, що, розглядаючи реальні ситуації, політик, політична сила відповідно до мети моделювання обирають саме ту концепцію, яка най­повніше відповідає їх потребам.

Способи застосування моделювання у практичній політології

Моделювання застосовується для опису конкретних політичних процесів. Одним із прикладів його можна вва­жати опис процесу лобіювання в ситуації, коли кількість депутатів у коаліції знаходиться близько точки біфурка­ції, тобто наближена до кількості голосів, що впливає на політико-економічну ситуацію. У Верховній Раді України це звичайна більшість (226 депутатів) або конституційна більшість (300 депутатів). Як відомо, взимку і весною 2007 року у Верховній Раді України виникла проблема навколо фінансового стимулювання переходу депутатів із однієї фракції в іншу, що не раз траплялося і раніше. Напри­клад, до 2006 р. кількість таких переходів перевищила кількість депутатів, тобто статистично кожен хоч один раз змінював свою належність до фракції.

Навесні 2007 р. значна кількість депутатів вийшла із опозиційних фракцій і вступила у фракції коаліційної більшості, представники якої заявляли, що створення фракції більшості в кількості 300 депутатів — завдання

Моделювання політичних процесів 461

кількох місяців. У тодішніх політичних умовах парла­ментська більшість, маючи 300 депутатів, отримувала такі нові можливості, як долання вето Президента, що давало змогу прийняти будь-який потрібний їй закон, змінити Конституцію України, закріпивши свої переваги на трива­лий час. Це створило можливості для перерозподілу на свою користь масштабних сум, на фоні яких виплати депу-татам-перебіжникам — мізер.

Однак більшість не врахувала, що така перспектива оз­начала знищення меншості і тих фінансово-економічних ресурсів, які вона контролювала. Тобто більшість, очевид­но, не усвідомлювала, що з точки зору опозиції вона розпо­чала «війну на знищення». Однак опозиція володіла ще значним владним ресурсом. З цієї причини більшість нас­правді грала в динамічну гру, зображену на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Динамічна гра між коаліцією і опозицією

Стратегія опозиції «відсутність реакції» є заздале­гідь програшною, і тому не аналізується. З точки зору політичної логіки, опозиція має дві можливі стратегії: 1) розпустити парламент з імовірністю q; 2) не розпуска­ти парламент з імовірністю 1 - q. Закономірно, що ймо­вірність вибору стратегії опозицією залежатиме від дій коаліції, тому що q є умовною імовірністю. З огляду на перспективи опозиції, які планувала більшість, ймовір­ність розпуску парламенту наближатиметься до одини­ці, а кількість депутатів до 300. Із практичного погляду можна обмежитись числом, меншим 300, оскільки після його досягнення ситуація виходить з-під контролю опо­зиції.

За теорією ігор абсолютно зрозуміло, що мета (страте­гія) коаліційної більшості — «300 депутатів» — не може бути досягнута за таких умов. Розвиток подій засвідчив, що коаліційна більшість на той час не володіла необхідни­ми аналітичними структурами, які могли б адекватно змо-делювати ситуацію у Верховній Раді, описавши її з вико­ристанням моделі динамічної гри (рис. 3.1).

462 Прикладні політичні дослідження

Теорія ігор застосовується для розв'язання проблеми політичного вибору, коли певна кількість громадян повин­на здійснити спільний вибір. Вона передбачає врахування індивідуальних політичних уподобань виборця з метою їх використання для аналізу політичного вибору, коли інди­від із усіх можливих параметрів вибирає для себе один — «найкорисніший». Наприклад, на президентських вибо­рах переможцем може бути лише один учасник гри.

Так, під час президентських виборів 2004 р. в Україні склалась ситуація, коли було лише два основних кандида­ти на пост президента від різних політичних сил. Електо-рат поділився приблизно на рівні частини. Вирішальний голос належав виборцю, який не підтримував фаворитів цієї гри, тобто «медіанному» виборцю. Схематично це зо­бражено на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Електоральна перевага під час президентських виборів 2004 р.

А та В — основні політичні гравці;

Сі та Сг — інші політичні сили «міноритарного» характе­ру; qM — положення «медіанного виборця».

Слід враховувати, що медіанний виборець байдужий до специфічних особливостей політичних сил, вимагає виконання обіцянок від обох основних політичних грав­ців, зосереджений на об'єднавчих характеристиках та обіцянках. Ці особливості разом із звичайними повинна використати політична сила.

За голос медіанного виборця змагаються політичні опоненти, застосовуючи різноманітні технології. Цей під-

Моделювання політичних процесів 463

хід ґрунтується на «Теоремі про медіанного виборця», якою послуговуються при аналізі «прямої демократії» з відкритими списками. Згідно з цією технологією організа­ції виборів громадянин обирає один варіант із пар альтер­натив, порівнюючи їх та визначаючи найкращу пару.

Очевидно, що кожна політична сила прагне перемоги. Складається ситуація, коли вони реалізують дві альтерна­тивні політики. Будується політична гра, в якій викори­стовують стандартний математичний апарат теорії ігор.

Гра має такі стадії: дві політичні партії некооперативно (нескоординовано) обирають свої політичні платформи; ін­дивіди голосують за ту політичну партію, якій вони нада­ють перевагу; партія-переможниця отримує владу і впрова­джує ту політику, яку обіцяла на першій стадії. У такому разі, ґрунтуючись на теоремах теорії ігор, для завоювання голосу медіанного виборця необхідно використовувати тех­нології, які поєднують переваги кожної політичної сили. Наприклад, на дострокових виборах до Верховної Ради 2007 р. було наявне домінування програм кількох політич­них сил, відповідно до теореми Довнса: партійні програми, рекламні ролики, гасла та поведінка основних політичних гравців характеризувалися надзвичайною подібністю, ос­кільки орієнтувалися на один електоральний сегмент.

Внаслідок наявності цієї теореми, а також «прохідного бар'єру» в 3% для входження до Верховної Ради «малі» партії змушені обирати політичні платформи, що обирали «великі» партії, але їх «впізнаваність» для електорату була незначною. Обираючи ті гасла, що й партії-лідери, малі партії розчинялися в інформаційному полі передви­борчої кампанії. Для здобуття перемоги політичній силі потрібно створити у «медіанного виборця» враження, що вона є «політично вищою», здатною залучити до спільної діяльності політичних конкурентів.

Запитання. Завдання

1. Наведіть приклади моделей, які використовуються в сучасній політології.

2. Що дає використання цільових функцій в політології?

3. Проаналізуйте застосування різних концепцій рішення гри.

4. Що таке «гіпотеза раціональної поведінки»? Чи завжди вона виконується? Наведіть приклади застосування цієї гіпотези при моде­люванні політичних процесів.

5. Обгрунтуйте доцільність застосування максимінної рівноваги для опису політичних процесів.

464 Прикладні політичні дослідження

6. Чому поняття рівноваги Неша має неабияку важливість для прикладної політології?

7. Що таке оптимум за Парето? Чому він використовується в тео­рії ігор?

8. Опишіть політичні ситуації, в яких може бути застосована кон­цепція визначення рівноваги за Штакельбергом.

Література

Айзеке Р. Дифференциальные игры. — М., 1967.

Вилкас Э. Й. Оптимальность в играх и решениях. — М., 1990.

Гермейер Ю. Б. Игры с непротивоположными интересами. — М., 1976.

Горелик В. А., Фомина Т. П. Элементы теории игр. — Липецк, 1999.

Губко М. В., Новиков Д. А. Теория игр в управлении организа­ционными системами. — М., 2005.

Краснощекое П. С, Петров А. А. Принципы построения моделей. — М., 2000.

Нейман Д., Моргенштерн О. Теория игр и экономическое поведе­ние. — М„ 1970.

Новиков Д. А., Шохина Т. Е. Механизмы управления динамиче­скими активными системами. — М., 2002.

Шиян А. А. Формирование иерархических социальных структур как способ проведения избирательных кампаний. Теория и результа­ты апробации. Анализ одной избирательной кампании по одноман­датному избирательному округу на выборах в государственную Думу России в 1999 году// Политический маркетинг. — 2000. — № 3.

Шиян А. А. Выборы в Украине: технологический тупик // Полити­ческий маркетинг. — 2006. — № 5.

Acemoglu, D., Robinson, J. A. Economic Origins of Dictatorship and Democracy. Cambridge. — Cambridge University Press, Cambridge. — 2006.

Acemoglu D. Constitutions, Politics and Economics: A Review Essay on Persson and Tabellini's The Economic Effects of Constitutions // Jour­nal of Econoimic Literature. — 2005. — V. 43.

Persson Т., Tabellini G. The Economic Effects of Constitutions: What Do the Data Say? — Cambridge: MIT Press, 2003.

Howard N. Theory of meta-games / General systems. 1966. № 11.

Myerson R. B. Game theory: analysis of conflict. — London: Harvard Univ. Press, 1991.

Fudenberg D., Tirole J. Game theory. — Cambridge: MIT Press, 1995.

Короткий термінологічний словник

Абсентеїзм (лат. absentia — відсутність) — байдуже ставлення до здійснення своїх політичних прав, ухилення від здійснення громадсь­ких обов'язків, у т. ч. від участі у виборах.

Авторитаризм (лат. auctoritas —- влада, вплив) — тип політично­го режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політич­них відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Адміністративно-командне управління — сукупність упра­влінських форм і методів, згідно з якими діяльність людей стимулю­ється переважно засобами адміністративного примусу, а всі фази управлінського циклу (прийняття рішення, організація виконання, контроль за виконанням) ініціюються і здійснюються засобами жор­сткого централізму, обмеженням самоврядування на всіх рівнях.

Адресні (франц. adresser — скеровувати) групи — соціальні групи, які виокремлюють за результатами сегментації політичного ринку і на які здійснюють специфічний вплив.

Аналітичне конструювання ситуації — отримання конкретного знання про учасників політико-управлінського процесу й умови, в яких він розгортається, а також про вироблення практичних реко­мендацій щодо підвищення його ефективності.

Архів (грец. archeion — адміністративна установа, відомство) — сукупність листів, рукописів, знімків тощо, які стосуються діяльності особи, організації, установи, підприємства, а також спеціальні уста­нови, де збирають, упорядковують і зберігають документальні мате­ріали.

Багатопарадигмальність — існування різних теоретичних мето­дів, що пояснюють соціальну реальність і поведінку людей.

Біхевіоризм (англ. behavior — поведінка) — метод політичної психології, спрямований на дослідження різноманітних аспектів доступної для спостереження індивідуальної поведінки учасників політичних подій, процесів безвідносно від мікро- і макросоціальних факторів.

Виборчий маркетинг — складова політичного маркетингу, покликана допомогти політичним партіям і кандидатам розробити та здійснити ефективну виборчу кампанію; має за основу розробку при­йомів виборчої боротьби, використання яких повинно забезпечити перемогу.

Виборчі кампанії — цілеспрямована системна робота щодо висунення і обрання певних осіб, політичних партій і блоків до орга­нів влади та місцевого самоврядування.

Виборчі технології — сукупність логічно взаємопов'язаних методів і конкретних способів підготовки, організації і проведення виборчих кампаній, спрямованих на досягнення успішного результату на виборах.

Громадськість — сформована у зв'язку з певними політичними, економічними, соціальними обставинами спільнота людей (специфіч-

466 Короткий термінологічний словник

на її частина, індивіди), яка усвідомлює ці обставини та однаково реа­гує на них.

Демократія (грец. demokratia — народовладдя, від demos — народ і kratos — влада) — форма державно-політичного устрою сус­пільства, яка грунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, які населяють певну державу.

Державне управління — організуючий вплив держави на суспіль­ство шляхом використання повноважень виконавчої влади, організа­ції виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою ком­плексного соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, окремих територій; втілення державної політики в усі сфери суспільно­го життя; створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод.

Державно-адміністративне управління — управлінська діяль­ність, здійснювана органами виконавчої влади (урядом, міністер­ствами, відомствами та іншими держустановами).

Державнс-політичні рішення — рішення, які приймають вищі та центральні органи державної влади з метою визначення і реалізації дер­жавних цілей, стратегії їх досягнення, державної політики, організації державної влади, а також розв'язання інших проблем державного рівня.

Захист від маніпулювання — система дій, спрямованих на усу­нення, мінімізацію негативних переживань (відчуття тривоги, не­впевненості, вини, дискомфорту тощо) та інших впливів, які можуть травмувати особистість.

Івент-аналіз (від англ. event — подія) — метод прикладної політо­логії, який грунтується на припущенні, що політичний процес склада­ється з первинних клітинок, якими є політичні події.

Інституційна адаптація (лат. adapto — пристосовую) — ухвален­ня в межах політичної системи інституційного рішення щодо нових виборчих процедур, електоральних інститутів, вдосконалення партій­ної структури і формування організованих груп інтересів тощо.

Комуністичний тоталітаризм — штучна форма соціальної інте­грації, заснована на класовому підході, ліквідації приватної власно­сті, знищенні автономності особистості.

Контент-аналіз (англ. content — зміст) — аналіз змісту політич­них та інших текстів і переведення його у цифрові дані.

Концепт (лат. conceptus — думка, поняття) — узагальнене фор­мулювання про природу, зміст, складові політичної проблеми, а результатом — універсальні концептуальні висновки.

Криза політичної участі — зменшення політичної активності гро­мадян, тобто кількості тих, хто голосує на виборах, бере участь у рефе­рендумах, є членом політичної партії, цікавиться політикою загалом.

Лобізм (англ. lobbysm, від lobby — кулуари) — співробітництво з органами, представниками влади з метою впливу на процеси ухва­лення певних законів чи нормативних актів.

Математичне моделювання — заміщення реального об'єкта політичної дійсності штучно створеним об'єктом (моделлю), який пов­торює найвагоміші сторони реального досліджуваного об'єкта.

Короткий термінологічний словник 467

Менеджмент (англ. management — керування, управління) — управління людськими ресурсами з метою досягнення значущих для суспільства, політичної, економічної або соціальної структур, окремих спільнот цілей; його здійснення пов'язане із впливом на окремих осіб, певні органи з використанням особливих інструментів і методів.

Місцеве самоврядування — політико-правовий орган народо­владдя, покликаний забезпечувати управління місцевими справами, дотримання конституційних прав людини і громадянина; створювати умови для реалізації життєво важливих потреб і законних інтересів населення, розвитку місцевої демократії.

Модель — сукупність логічних, математичних або інших співвід­ношень, які відображають із необхідним або досяжним ступенем подібності певний фрагмент політичної реальності, істотні властивості досліджуваного політичного процесу.

Моніторинг — спеціально організована система спостереження за змінами у стані суб'єктів та явищами політичної системи.

Націонал-соціалізм — синтезований тип ідеократії на базі орга­нічного зіставлення категорій соціалізму і націоналізму.

Паблік (англ. public — публічний, суспільний) рілейшнз (англ. relation — відношення, зв'язок) — різновид соціально-психологічно­го (політичного) менеджменту, в якому на основі точної і вичерпної інформації, отриманої у результаті аналізу тенденцій політичного, соціально-економічного розвитку країни (регіону, галузей економіки, сфер діяльності, організацій та ін.), дотримання етичних норм і гро­мадських інтересів планомірно реалізують соціально-технологічні заходи, спрямовані на встановлення усвідомлених, гармонійних і взаємовигідних зв'язків між суб'єктами соціальної діяльності, між ними і громадськістю (її групами), владою, задля впливу на громадсь­ку думку та прийняття рішень у процесі соціального (політичного) управління.

Партійна ідеологія — своєрідне відображення уявлень значної частини виборців про призначення і характер партії, яка повинна спо­нукати їх вступити в її ряди, брати участь у її діяльності.

Партійні активісти — члени партії, які працюють у ній переваж­но на громадських засадах, а в період виборів — агітаторами, дові­реними особами, керівниками виборчих штабів, членами виборчих комісій.

Піддансько-партициптивний тип політичної культури — поєд­нання високих вимог (суб'єктивних, об'єктивних) до політичної особи­стості за суттєвого обмеження можливостей щодо їх реалізації.

Плітки — повідомлення фактів або припущень про приватні спра­ви, які не повинні були розголошуватися.

Політична апатія (грец. apatheia — нечутливість, байдужість), або політична аномія (франц. anomie — відсутність закону, організа­ції), — морально-психологічний стан свідомості, для якого характер­ні деформація системи цінностей, зумовлена протиріччям між прого­лошеними цінностями і неможливістю їх досягнення, відчуження від соціального життя.

468 Короткий термінологічний словник

Політична ідеологія — система концептуальних ідей, уявлень, поглядів на політичне життя, яка виражає інтереси, умонастрої, світо­гляд людей, класів, націй, суспільства.

Політична криза (грец. krisis — перелом, поворотний пункт) — тимчасове припинення функціонування окремих елементів або інсти­тутів політичної системи; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості.

Політична мобілізація — заходи, що забезпечують готовність політичних сил (партій, громадських об'єднань) до конкретних суспіль­но-політичних подій, акцій.

Політична поведінка — дії особистості, які мають певні політичні наслідки незалежно від того, наскільки усвідомленими вони є.

Політична реклама — профінансоване друковане, рукописне, усне або графічне повідомлення про зацікавлену у ньому особу, полі­тичну силу, ідею, покликане підвищити їх популярність, збільшити кіль­кість прихильників, посилити політичну підтримку.

Політична участь — залучення членів соціально-політичної спільноти до політико-владних відносин; вплив громадськості на формування і перебіг існуючих соціально-політичних процесів у сус­пільстві, створення владних структур; індивідуальні або групові дії суб'єктів політичного процесу з метою впливу на владу будь-якого рівня.

Політична чутка — специфічна форма недостовірної або частко­во достовірної інформації про певні політичні події, явища, осіб.

Політичне життя — сукупність духовних, чуттєвих, емоційних, предметних форм політичного буття людини і суспільства, що характе­ризують їх ставлення до політики та участь у ній.

Політичне консультування — процес надання спеціалістом (гру­пою спеціалістів) професійної допомоги суб'єктові політики в його практичній діяльності.

Політичне маніпулювання (франц. manipulation, від лат. manipu-lus — жменя) — комплекс психологічних дій, спрямованих на прихова­не коригування масової свідомості з метою стимулювання суспільної активності у потрібному маніпуляторові напрямі в боротьбі за політич­ну владу, її захоплення, використання, утримання.

Політичне прогнозування — здійснення спеціальних наукових досліджень політичних процесів, явищ, подій, внаслідок чого на осно­ві відомих даних про минуле і актуальний стан виробляють уявлення про можливий їх розвиток у майбутньому.

Політичний апарат — сукупність установ, кадрів, що здійсню­ють управлінську роботу на всіх рівнях її організації.

Політичний документ (лаг. documentum — повчальний приклад, взірець, доказ) — матеріальний об'єкт, який фіксує призначену для зберігання, передавання у часі та просторі інформацію.

Політичний клас — особи, які професійно займаються політикою.

Політичний конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення, боротьба соціально-політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати власні інтереси і цілі, пов'язані з боротьбою за здобуття,

Короткий термінологічний словник 469

перерозподіл влади, зміну свого політичного статусу, а також з вибо­ром політичних перспектив розвитку суспільства.

Політичний маркетинг (англ. marketing, від market — ринок, збут) — сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження в суспільно-політичну практику певних настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади.

Політичний менеджмент — особливий вид управління в політиці, наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передба­чення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва, забезпечення їх реалізації в політичній практиці.

Політичний міф — феномен колективної психіки, основою якого є штучно створене, узагальнене, спрощене, контрастне уявлення про дійсність, що, поєднуючи реальність з вигадками, містикою, фантазія­ми, неадекватно інтерпретує суспільні процеси.

Політичний моніторинг — система спостережень за політичними процесами, діяльністю суб'єктів політики.

Політичний режим — сукупність певних політичних відносин, засобів і методів досягнення політичних цілей, що застосовуються владою, панівних форм ідеології, соціальних і класових відносин, стану політичної культури.

Політичний стереотип — спрощене стандартизоване, схематизо­ване, аксіоматичне й емоційно забарвлене уявлення про суб'єкт полі­тики, соціальне, політичне явище.

Політичний технологічний процес — послідовність взаємодій суб'єкта управління, який переслідує певну мету, з об'єктом, від дій якого залежить досягнення поставленої мети.

Політичні технології (грец. texne — мистецтво, майстерність і logos — вчення) — набір стратегічних принципів, прийомів, технік, пов'язаних із впливом на свідомість і поведінку людей у політичній сфері з метою здобуття, використання або втримання політичної влади.

Постбіхевіоризм (лаг. post — після і англ. behavior — поведінка) — напрям у західній позитивістській політичній психології, зорієнтова­ний на дослідження соціальних цінностей, конфлікту в суспільстві у ставленні до ідеалів, інтересів та рішень політичних сил.

Представницька демократія — участь громадян у роботі періо­дично або постійно діючих виборних органів державної влади та міс­цевого самоврядування.

Прикладна політологія — соціоінженерна і політична субдисци-пліна, предметом якої є розроблення принципів і методів аналізу, діагностики і прогнозування політичних ситуацій, проектування і вироблення варіантів типових політичних рішень і процедур, кон­струювання алгоритмів і технологій, які впливають на політичний процес.

Прикладне політологічне дослідження — система організацій­но-технічних процедур на основі методів політичного аналізу, спрямо­ваних на отримання науково обґрунтованих даних про прогнозовані

470 Короткий термінологічний словник

політичні події, явища та процеси з метою використання їх у практиці політичного управління.

Прикладний політичний аналіз (грец. analysis — розкладання, розчленування) — сукупність методологічних підходів, методик дослі­дження конкретних політичних подій, ситуацій, вироблення рекомен­дацій учасникам політичного процесу (клієнтам) щодо прийняття і реа­лізації політичних рішень.

Прихильники партії — громадяни, які голосували за неї, її канди­дата і виявили доброзичливе ставлення до її ініціатив.

Прогноз — науково обгрунтоване судження про можливі стани певних явищ, процесів у майбутньому, альтернативні шляхи і терміни їх реалізації.

Прогнозування конфлікту — виявлення передумов, з'ясування причин виникнення потенційного конфлікту, визначення його сутно­сті, характеру й функціональної спрямованості, імовірних наслідків для конфліктуючих сторін і для всього суспільства.

Психічний стан — форма прояву психіки індивіда, інтегроване відображення в ній ситуації (впливу на суб'єкт внутрішніх і зовнішніх стимулів) без чіткого усвідомлення її змісту.

Психологічна атака — метод нестандартної, різноманітної, мін­ливої; швидкої, активної; багатослівної, багатозначної; рухливої, пан­томімічної дії на психіку людини з метою відключення логічного мислення: створення чаруючого враження або введення у стан розгу­бленості з метою домогтися від людини очікуваної реакції.

Психологічне маніпулювання — метод подвійного, композицій­ного; спритного, рішучого; двозначного; збалансованого впливу на психіку людини з метою поставити її у незручне становище, змусити обирати свою поведінку між двома альтернативами (добрим і пога­ним; добрим і кращим; поганим і ще гіршим; добрим і нейтральним; поганим і нейтральним), що є вигідним маніпулятору.

Психологічне програмування — метод одноманітного, констант­ного; точного, наполегливого; однозначного, унікального; нерухомо­го, інертного впливу на психіку людини з метою створення алгоритмів її інтелекту і формування стереотипів поведінки (з подальшим вклю­ченням потрібних програм через спецкоди доступу).

Психологічний тиск — метод представницького, значного; силь­ного, інтенсивного; вказуючого, ствердного; стійкого, стабільного впливу на психіку людини з метою змушення її до певних дій, що зумо­влюють перехід на нижчі сходинки соціальної ієрархії.

Соціальна реклама — рекламні матеріали, які поширюють сус­пільно значущі ідеї (здорового способу життя, охорони здоров'я, еко­логії, збереження енергоресурсів, законослухняності, соціального захисту і безпеки населення тощо), не мають комерційного характеру, не називають конкретної продукції та її виробників.

Соціальний маркетинг — інтегральна діяльність в інтересах сус­пільства, його суб'єктів (органів державної влади) і суб'єктів націо­нального ринку на основі виявлення, створення і зміни національно-

короткий термінологічний словник 471

го продукту з метою забезпечення стійкого розвитку суспільства і поліпшення якості життя населення.

Соціальний міф — твердження чи ідеї, які сприймаються пере­важно на віру, без критичного осмислення.

Соціотехніки — сукупність форм, методів і засобів, які використо­вують суб'єкти управління для досягнення поставлених цілей.

Спостереження (у політології) — метод збору первинної політич­ної інформації про об'єкт шляхом його безпосереднього сприйняття, прямої реєстрації всіх факторів, що стосуються цього об'єкта та зна­чущих цілей аналізу.

Статистичний метод — вивчення та аналіз закономірностей у політичній поведінці виборців залежно від специфіки виборчих окру­гів, стану суспільної свідомості громадян тощо.

Статистичні (лат. status — стан, становище) дані — документи, які фіксують кількісні виміри масових суспільних явищ і процесів у їх зв'язку з якісними аспектами.

Статут (лат. statuo — встановлюю, вирішую) партії — документ, що визначає організаційну структуру, принципи і норми внутріпартій­ного життя; порядок вступу і припинення членства в ній, права і обов'язки члена партії; порядок скликання і проведення партійних зборів, конференцій, з'їздів; формування керівних і виконавчих орга­нів та ін.

Стратегії кристалізації суспільної думки — технології, методи і прийоми, які забезпечують досягнення ключової в ПР мети (суспіль­ної злагоди, громадянського, політичного консенсусу).

Тоталітаризм (лат. totalis — увесь, повний) — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контро­лем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями і загальнообов'язковою ідеологією.

Харизматичність (грец. charisma — божий дар) політика — ви­няткові якості особистості, особлива обдарованість, людська чарів­ність, уміння організуватися, зрежисувати свою поведінку.

Чутки — специфічна форма недостовірної або частково достовір­ної інформації про події чи ситуації.

П50 Прикладна політологія: навч. посіб. / За ред.

В. П. Горбатенка. — К.: ВЦ «Академія», 2008. — 472 с. (Серія «Альма-матер»).

ISBN 978-966-580-270-9

У посібнику висвітлено сутність і загальні засади прикладної політології, прикладних політичних технологій, їх місце і роль у політичній практиці, особливості застосування у розв'язанні про­блем політичного життя. Розкрито специфіку політичного мані­пулювання і можливості протидії йому. З'ясовано зміст і функціо­нальну роль прикладних політичних досліджень (систематизації та оброблення інформації, політичного аналізу, політичного про­гнозування, політичного консультування, моделювання політич­них процесів). Містить короткий термінологічний словник, запи­тання, завдання для самостійної роботи.

Для студентів вищих навчальних закладів, усіх, хто прагне пізнати особливості політичного життя в Україні.

ББК 66.01

Навчальне видання

Серія «Альма-матер» Засновано в 1999 році

За редакцією

доктора політичних наук, професора

ГОРБАТЕНКА Володимира Павловича