Концепції споживання

К. Маркс характеризував споживання як завершальну стадію процесу суспільного виробництва, на якій відбувається як знищення (споживання) виробленого продукту, так і народження нової потреби – “споживання створює потребу в новому виробництві”.

Постмарксистські тлумачення процесу споживання звелися до трьох напрмяків:

1) споживання уявляється як процес задоволення потреб, що послуговує необхідною умовою життєдіяльності людини в матеріальній і духовній галузях;

2) як стимул для створення відповідних матеріальних умов для розвитку фізичних та духовних сил індивідууму, виходячи із загального економічного закону відшкодування витрат робочої сили, відкритого Марксом;

3) поведінка населення в галузі споживання подавалася як сукупність загальних відносин людей із приводу споживання.

Немарксистські концепції споживання можна згрупувати в такі блоки:

1. Теорія граничної корисності – маржиналістська. Сам термін “гранична корисність” введений С.Джевансом. Основні постулати даної теорії полягають, по-перше, у принципі спадної граничної корисності, який звучить так: корисність, яку приносить кожна наступна одиниця даного товару (а саме її називають граничною корисністю) менша за корисність попередньої одиниці товару; по-друге, в понятті суб’єктивної корисності (цінності), яка являє собою значущість даної речі для благополуччя даної людини, отож, може мати місце ситуація, коли річ має корисність, але не володіє цінністю. І далі цінність речі (її ціна) виміряється величиною граничної корисності даної речі, корисністю останньої одиниці запасу блага, що задовольняє найменш важливу потребу.

Поняття об’єктивної цінності, введене Бем-Баверком, під якою він розумів мінові пропорції (ціни), що формуються в ході конкуренції на ринку.

2. Неокласичний напрям в економічній теорії – засновником був А.Маршалл. Він стверджував, що людина не в змозі створювати матеріальні блага і предмети як такі…, вона фактично виробляє лише корисності…, змінюючи форми або структури матерії з метою найкращого пристосування її для задоволення потреб.

Виведений Маршаллом закон спадної граничної корисності говорить, що гранична корисність речі для людини убуває з кожним приростом тієї її кількості, яка є на даний час.

3. Інституціоналізм – Т.Веблен в центр досліджень поставив не раціональну, а конкретну живу людину, господарську діяльність якої визначають різні суспільні інститути і звичаї. Веблен характеризує споживання взагалі як придбання людиною товарів, які відрізняють його від оточення – ефект заздрісного порівняння.

О Б М І Н – це акт отримання від будь-якого бажаного об’єкта з пропозицією чогось натомість.

Для здійснення добровільного обміну необхідно дотримуватись таких умов:

1. Сторін повинно бути, як мінімум, дві;

2. Кожна сторона повинна мати щось, що являє цінність для іншої сторони;

3. Кожна сторона повинна бути здібною здійснювати комунікацію та постачання свого товару;

4. Кожна сторона повинна бути досить вільною у прийнятті або відхиленні пропозиції іншої сторони;

5. Кожна сторона повинна бути впевнена у доцільності або небажаності мати справу з іншою стороною.

Р И Н О К – це складний механізм, умовна територія, на якій здійснюється процес товарообміну.

Суб’єктами ринку є споживачі, посередники, виробники, фінансові організації, постачальники, органи державного і недержавного контролю й інфраструктура ринку.

Споживачі – сукупність фізичних і юридичних осіб, які купують товари або одержують послуги для власного використання.

Посередники – сукупність фізичних і юридичних осіб, які закуповують товари з метою використання їх у виробництві інших товарів і послуг.

Виробники – сукупність фізичних і юридичних осіб, які виробляють товар і постачають його для подальшої реалізації.

Постачальники – сукупність фізичних або юридичних осіб, які виробляють товар і постачають його для подальшої переробки у процесі виробництва.

Інфраструктура ринку – сукупність організацій, що мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які беруть участь в обігу товарів.

До основних елементів інфраструктури ринку належать:

– комерційні інформаційні центри;

– товарні, фондові, валютні біржі;

– комерційні, інвестиційні, кредитні банки;

– транспортна й складська мережі;

– системи зв’язку;

– страхові, аудиторські, холдингові, рекламні компанії.

Розрізняють два типи ринків:

Ринок продавця – такий ринок, на якому продавці мають більше влади і де найактивнішими “діячами ринку” змушені бути покупці.

Ринок покупця – це такий ринок, на якому більше влади мають покупці.

Виділяють наступні функції ринку:

– забезпечення руху товарів від виробника до споживача;