Глава 1. Підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності

Стаття 92. Підстави дисциплінарної відповідальності судді

1. Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) умисне або внаслідок недбалості:

а) незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо)

б) незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору;

в) порушення засад гласності і відкритості судового процесу;

г) порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

ґ) незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу;

д) порушення правил щодо відводу (самовідводу);

3) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, у тому числі прояв неповаги під час здійснення судочинства до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу;

порушення прав людини і основоположних свобод;

5) розголошення суддею таємниці, що охороняється законом

8) втручання у процес здійснення судочинства іншими суддями;

11) використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку;

Стаття 93. Дисциплінарне провадження щодо судді

1. Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

2. Право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх представників.

Адвокат зобов’язаний перевірити факти, які можуть тягнути дисциплінарну відповідальність судді, до подання відповідної скарги (заяви). Адвокат, прокурор зобов’язаний відмовити у зверненні зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді за наявності конфлікту інтересів, а також у разі, якщо такий адвокат є учасником судового процесу, в якому бере участь суддя, щодо поведінки якого подається відповідне звернення.

Стаття 94. Органи, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо судді

1. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють:

1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів;

2) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Стаття 95. Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді

1. Дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.

2. За зверненням, яке відповідає встановленим цим Законом вимогам та не підлягає поверненню, членом органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, проводиться перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарного провадження.

Стаття 97. Дисциплінарне стягнення стосовно судді

1. До суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді:

1) попередження;

2) догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця;

3) суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців;

4) тимчасового (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді;

5) переведення судді до суду нижчого рівня;

6) висновку про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги.

Стаття 58. Статус народного засідателя та присяжного

1. Народним засідателем є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, та за його згодою вирішує справи у складі суду разом із професійним суддею, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.

Народні засідателі під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді.

2. Присяжним є громадянин України, якого у випадках, визначених процесуальним законом, залучають до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією Українибезпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.

3. Народні засідателі та присяжні виконують обов’язки, визначені пунктами 1-5 частини п’ятої статті 55 цього Закону.

Стаття 59. Список народних засідателів

1. До списку народних засідателів у кількості, зазначеній у поданні голови суду, включаються громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам статті 61 цього Закону і дали згоду бути народними засідателями.

2. Список народних засідателів формує за зверненням голови відповідного місцевого суду комісія, склад якої затверджує відповідна місцева рада.

Список народних засідателів затверджується рішенням відповідної місцевої ради (за місцем розташування суду).

Стаття 60. Список присяжних

1. Для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідної місцевої ради, що формує і затверджує у кількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам статті 61 цього Закону і дали згоду бути присяжними.

.

Стаття 61. Вимоги до народного засідателя, присяжного

1. Народним засідателем, присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

2. Не підлягають включенню до списків народних засідателів та списків присяжних громадяни:

1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків народного засідателя, присяжного;

3) які мають незняту чи непогашену судимість;

4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, адвокати, нотаріуси, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції;

5) особи, на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;

6) громадяни, які досягли шістдесяти п’яти років;

7) особи, які не володіють державною мовою.

Стаття 1. Статус Вищої ради юстиції

Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Члени Вищої ради юстиції, крім тих, які входять до її складу за посадою, призначаються строком на чотири роки і можуть бути призначеними лише на один строк.

Вища рада юстиції є юридичною особою, видатки на її утримання визначаються окремо у Державному бюджеті України.

Стаття 5. Склад Вищої ради юстиції

Відповідно до Конституції України Вища рада юстиції складається з двадцяти членів.

Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Стаття 6. Вимоги до членів Вищої ради юстиції та гарантії їх діяльності

На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше п’ятнадцяти років, є визнаним фахівцем у галузі права та має бездоганну професійну репутацію.

Стаття 16. Повноважність Вищої ради юстиції

Вища рада юстиції є повноважною за умови призначення на посаду не менш як чотирнадцяти членів та складення ними присяги, враховуючи тих осіб, які входять до Вищої ради юстиції за посадою.

Перше засідання Вищої ради юстиції скликається не пізніше ніж через тиждень після набуття Вищою радою юстиції повноважності.

Стаття 3. Повноваження Вищої ради юстиції

Вища рада юстиції:

1) вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;

4) розглядає скарги на рішення про притягнення (та про відмову у притягненні) до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Стаття 29. Подання про призначення на посаду судді вперше

Призначення на посаду судді вперше здійснюється Президентом України на підставі подання Вищої ради юстиції.

Вища рада юстиції приймає рішення щодо внесення подання про призначення на посаду судді вперше на підставі розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов’язково додається особова справа кандидата на посаду судді вперше та будь-які інші матеріали, які дають змогу перевірити дотримання передбаченого Законом України "Про судоустрій і статус суддів" порядку призначення на посаду судді вперше. У разі необхідності Вища рада юстиції має право отримувати такі матеріали від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, робити запити до будь-яких підприємств, установ та організацій з метою перевірки відповідної інформації.

Кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена Вищої ради юстиції, який діє за дорученням відповідної секції, яка попередньо проводить перевірку дотримання передбаченого Законом України "Про судоустрій і статус суддів" порядку призначення на посаду судді вперше.

У разі встановлення порушень порядку, які призвели або могли призвести до неправильних результатів добору, Вища рада юстиції приймає вмотивоване рішення про відмову у внесенні подання щодо призначення кандидата (кандидатів) на посаду судді, а також визначає дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, необхідні для усунення наслідків цих порушень.

Рішення щодо кандидата на посаду судді приймається на засіданні Вищої ради юстиції відкритим голосуванням.

Пропозиція про внесення подання Президентові України щодо призначення на посаду судді вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менше 14 членів Вищої ради юстиції. В інших випадках приймається рішення про відмову у внесенні подання щодо призначення кандидата на посаду судді.

Стаття 31. Подання про звільнення за загальними обставинами

Вища рада юстиції за пропозицією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав.

Рішення щодо пропозицій про звільнення суддів за обставин, зазначених у пунктах 1-3, 7-9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, приймається на засіданні Вищої ради юстиції більшістю голосів її членів. У разі звернення судді з заявою про звільнення з посади за власним бажанням Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді з посади до органу, який його призначив або обрав, після попереднього з'ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус. 2. Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді з посади у зв’язку із закінченням строку, на який його призначено, із зазначенням дати, з якої суддя має бути звільнений.

Стаття 37. Порядок притягнення суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів до дисциплінарної відповідальності

Підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів, порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо них, види дисциплінарних стягнень, строки їх застосування та порядок погашення визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Стаття 124. Завдання суддівського самоврядування

1. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.

2. Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення самостійності судів і незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їхню діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів.

3. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані із здійсненням правосуддя.

4. До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо:

1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади;

2) зміцнення незалежності судів, суддів, захист від втручання в їхню діяльність;

3) участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення;

4) обрання суддів на адміністративні посади в судах у порядку, встановленому цим Законом;

5) призначення суддів Конституційного Суду України;

6) призначення суддів до складу Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, встановленому законом.

Стаття 125. Організаційні форми суддівського самоврядування

1. Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України, з’їзд суддів України.

2. Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через:

1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України;

2) Раду суддів України;

3) з’їзд суддів України.

3. Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно доКонституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та цим Законом.

Стаття 126. Збори суддів

1. Збори суддів - зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

2. Збори суддів скликаються головою відповідного суду за власною ініціативою або на вимогу не менше третини загальної кількості суддів, які працюють у цьому суді.

3. Збори суддів скликаються у разі необхідності, але не рідше одного разу на три місяці.

4. Збори суддів є повноважними, якщо на них присутні не менше двох третин кількості суддів, які працюють у цьому суді. На збори суддів можуть запрошуватися працівники апарату суду, судді у відставці, представники громадськості, інші особи. У голосуванні беруть участь лише судді цього суду.

5. Збори суддів:

1) обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є обов’язковими для суддів та працівників цього суду;

2) визначають спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ;

3) приймають рішення про обрання суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад;

4) визначають рівень навантаження на суддів відповідного суду з урахуванням виконання ними адміністративних або інших обов’язків;

5) заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в цьому суді, та керівника апарату суду;

6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом.

6. Збори суддів кожного суду загальної юрисдикції (крім місцевих загальних судів) обирають таємним голосуванням делегатів на з’їзд суддів України.

Збори суддів кожного місцевого загального суду обирають таємним голосуванням делегатів на спільні збори суддів місцевих загальних судів в Автономній Республіці Крим, кожній області, містах Києві та Севастополі за принципом один делегат від десяти суддів. У разі якщо в суді менше десяти суддів, від суду делегується один делегат.

Спільні збори суддів місцевих загальних судів в Автономній Республіці Крим, кожній області, містах Києві та Севастополі проводяться для обрання таємним голосуванням делегатів на з’їзд суддів України.

Порядок скликання і проведення спільних зборів суддів місцевих загальних судів визначає Рада суддів України.

Делегатом на спільні збори суддів місцевих загальних судів не може бути обраний суддя, який займає адміністративну посаду в суді.

Збори суддів Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду затверджують положення про апарат, структуру і штатний розпис апарату відповідного суду за поданням голови цього суду.

Стаття 127. З’їзд суддів України

1. Найвищим органом суддівського самоврядування є з’їзд суддів України.

2. З’їзд суддів України:

1) заслуховує звіти Ради суддів України про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан організаційного та фінансового забезпечення діяльності судів;

2) заслуховує інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про її діяльність, зокрема про дисциплінарну практику щодо суддів;

3) заслуховує інформацію Голови Державної судової адміністрації України про її діяльність, зокрема щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності органів судової влади;

4) призначає та звільняє суддів Конституційного Суду України відповідно до Конституції і законів України;

5) призначає членів Вищої ради юстиції та приймає рішення про припинення їх повноважень відповідно до Конституції і законів України;

6) призначає членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та приймає рішення про припинення їх повноважень відповідно до цього Закону;

7) звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів державної влади та їх посадових осіб;

8) обирає Раду суддів України;

9) розглядає інші питання суддівського самоврядування відповідно до закону.

3. З’їзд суддів України приймає рішення, що є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів.

Стаття 128. Порядок скликання з’їзду суддів України

1. Черговий з’їзд суддів України скликається Радою суддів України один раз на два роки. Позачерговий з’їзд суддів України може бути скликаний за рішенням Ради суддів України.

2. У разі необхідності збори суддів можуть звертатися до Ради суддів України з пропозицією щодо скликання позачергового з’їзду суддів України. Рада суддів України зобов’язана скликати позачерговий з’їзд суддів України на вимогу зборів суддів не менше однієї п’ятої всіх судів.

3. Рада суддів України, яка скликає з’їзд суддів України в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, схвалює попередній перелік питань, що виносяться на обговорення з’їзду, та визначає дату і місце проведення з’їзду. У разі скликання з’їзду суддів України на вимогу зборів суддів до попереднього переліку питань мають бути включені всі питання, що є предметом зазначеної вимоги.

4. На з’їзд суддів України можуть бути запрошені інші особи, крім делегатів. Запрошені особи не беруть участі в голосуванні під час прийняття рішень з’їзду суддів України.

5. У разі якщо Рада суддів України не скликає з’їзд суддів України у строки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, такий з’їзд може бути скликаний на вимогу зборів суддів не менше однієї п’ятої всіх судів без участі Ради суддів України.

Стаття 129. Обрання делегатів на з’їзд суддів України

1. Збори суддів кожного суду загальної юрисдикції (крім місцевого загального суду та Верховного Суду України) обирають на з’їзд суддів України по одному делегату від двадцяти суддів, які працюють в цьому суді. У разі якщо в суді працює менше двадцяти суддів, від суду делегується один делегат.

Делегатів на з’їзд суддів України від суддів місцевих загальних судів обирають спільні збори суддів у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі за принципом: один делегат від двадцяти суддів у загальній кількості суддів місцевих загальних судів у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі.

2. Збори суддів Конституційного Суду України та Верховного Суду України обирають на з’їзд суддів України по три делегати з числа суддів цих судів.

3. Делегати на з’їзд суддів України обираються таємним голосуванням на альтернативній основі, при вільному висуненні кандидатур для обрання з числа суддів відповідних судів або суддів у відставці, незалежно від їх місця роботи до виходу у відставку.

4. Делегатами на з’їзд суддів України не можуть бути обрані судді, які займають адміністративні посади в судах, судді, які є членами Вищої ради юстиції або Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Стаття 130. Порядок проведення з’їзду суддів України

1. З’їзд суддів України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин загальної кількості обраних делегатів.

2. З’їзд суддів України відкриває голова Ради суддів України, а в разі його відсутності - найстарший за віком член Ради суддів України.

3. З’їзд суддів України обирає шляхом відкритого голосування президію з’їзду в кількісному складі, що визначається рішенням з’їзду. Президія організовує роботу з’їзду суддів України.

4. З’їзд суддів України обговорює і затверджує порядок денний та регламент роботи з’їзду, обирає лічильну комісію, секретаріат та інші робочі органи з’їзду.

5. Хід роботи з’їзду суддів України протоколюється.

6. Рішення з’їзду суддів України приймаються більшістю голосів від числа обраних делегатів відкритим або таємним голосуванням. Рішення з питань, зазначених у пунктах 4-6, 8частини другої статті 127 цього Закону, приймаються з’їздом шляхом таємного голосування.

7. Інші питання порядку проведення з’їзду суддів України регулюються регламентом з’їзду суддів України, прийнятим з’їздом.

Стаття 131. Рада суддів України

1. У період між з’їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України.

2. Раду суддів України обирає з’їзд суддів України. До складу Ради суддів України входять:

1) одинадцять суддів від місцевих загальних судів;

2) п’ять суддів від місцевих адміністративних судів;

3) п’ять суддів від місцевих господарських судів;

4) чотири судді від апеляційних судів з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення;

5) два судді від апеляційних адміністративних судів;

6) два судді від апеляційних господарських судів;

7) по одному судді від вищих спеціалізованих судів;

8) один суддя Верховного Суду України.

Пропозиції щодо кандидатур до складу Ради суддів України можуть вносити судді, які беруть участь у з’їзді суддів України. Не можуть бути обраними до Ради суддів України судді, які обіймають адміністративні посади в судах або є членами Вищої ради юстиції чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. У разі обрання члена Ради суддів України на адміністративну посаду в суді його повноваження у Раді суддів України припиняються.

3. Члени Ради суддів України на засіданні Ради обирають із свого складу таємним голосуванням голову Ради суддів України, його заступника та секретаря.

4. Рада суддів України у період між з’їздами суддів України організовує виконання рішень з’їзду суддів України та контроль за їх виконанням, а також вирішує питання про скликання з’їзду суддів України. Повноваження та порядок роботи Ради суддів України визначаються цим Законом та положенням про Раду суддів України, затвердженим з’їздом суддів України.

5. Рада суддів України:

1) розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;

2) розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань;

3) визначає особу, уповноважену представляти бюджетні запити щодо фінансування судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи під час розгляду проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік або змін до нього;

4) обирає та звільняє Голову Державної судової адміністрації України та його заступників;

6. Рішення Ради суддів України, прийняті в межах визначених цим Законом повноважень, на наступний день після їх прийняття оприлюднюються на офіційному веб-сайті судової влади.

Рішення Ради суддів України, прийняті в межах визначених цим Законом повноважень, є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування. Рішення Ради суддів України може бути скасовано з’їздом суддів України або в судовому порядку.

Стаття 132. Забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування

1. Забезпечення роботи з’їзду суддів України, спільних зборів суддів місцевих загальних судів, діяльності Ради суддів України здійснюється Державною судовою адміністрацією України та її територіальними управліннями за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з вимогами розділу XI цього Закону.

Стаття 143. Особливості забезпечення функціонування судової влади

1. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України.

2. Забезпечення функціонування судової влади передбачає:

1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;

2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;

3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Стаття 144. Система забезпечення функціонування судової влади

1. В Україні діє єдина система забезпечення функціонування судової влади - судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України.

2. Судові органи, інші органи державної влади беруть участь в організаційному забезпеченні діяльності судів у випадках і порядку, передбачених цим та іншими законами.

3. Порядок організаційного забезпечення діяльності Конституційного Суду України встановлюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та іншими законами.

Стаття 145. Засади фінансування судів

1. Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Стаття 147. Матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи

1. Розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

Стаття 148. Статус Державної судової адміністрації України

1. Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

2. Державна судова адміністрація України підзвітна з’їзду суддів України, а у період між з’їздами суддів - Раді суддів України у межах, визначених цим Законом.

3. Територіальні управління Державної судової адміністрації України утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

4. Посадові особи Державної судової адміністрації України, її територіальних управлінь є державними службовцями.

5. Державна судова адміністрація України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.

6. Положення про Державну судову адміністрацію України затверджується Радою суддів України.

Стаття 149. Повноваження Державної судової адміністрації України

1. Державна судова адміністрація України:

1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом;

2) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;

3) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

4) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує потребу у спеціалістах, здійснює замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;

5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;

6) організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства у судах загальної юрисдикції;

7) готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів;

Стаття 151. Територіальні органи Державної судової адміністрації України

1. Територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

2. Територіальне управління Державної судової адміністрації України очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Державної судової адміністрації України. Начальник територіального управління Державної судової адміністрації України має заступника, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Державної судової адміністрації України.

.

СИСТЕМА ОРГАНІВ ЮСТИЦІЇ

Система органів юстиції в Україні включає:

– Міністерство юстиції;

– Головне управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим;

– обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

– районні, районні у містах управління юстиції;

– міські (міст обласного значення) управління юстиції.

Правовий статус Міністерства юстиції України визначається Положенням про Міністерство юстиціїУкраїни, яке затверджене Указом Президента України ЗО грудня І997 рйііз змінами і доповненнями.

Міністерство юстиції України (Мін’юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін’юст України здійснює такі повноваження:

– забезпечує реалізацію державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин, готує пропозиції щодо проведення в Україні правової реформи;

– розробляє за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади, судоустрою та судочинства, цивільного і кримінального законодавства, або разом з іншими органами державної влади бере участь у їх підготовці;

– здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповідності Конституції та законам України, вимогам нормопроектної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

– здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;

– забезпечує в порядку, встановленому законодавством України, добір та підготовку кандидатів у судді, готує за рекомендаціями відповідних кваліфікаційних комісій суддів матеріали для призначення або обрання суддів, затверджує за поданням Ради суддів України голів місцевих судів, заступників, формує резерв на посади суддів, голів і заступників голів місцевих судів, апеляційних судів Автономної Республіки Крим, обласних, міст Києва та Севастополя;

організовує роботу установ нотаріату

реєструє адвокатські об’єднання, забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок коштів державного бюджету

1. Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері нотаріату, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Мін'юст України є державним органом з питань банкрутства.

Мін'юст України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

2. Мін'юст України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

3. Основними завданнями Мін'юсту України є:

формування і забезпечення реалізації державної правової політики, політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС, політики з питань банкрутства;

формування і забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності;

здійснення загального управління у сфері надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги;

забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб'єктів та України;

експертне забезпечення правосуддя;

організація роботи нотаріату;

виконання функцій центрального засвідчувального органу шляхом забезпечення створення умов для функціонування засвідчувальних центрів органів виконавчої влади або інших державних органів та центрів сертифікації ключів;

протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги);

здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з правових питань

12. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мін'юсту України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Мін'юсті України може утворюватися колегія.

Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання наказу Мін'юсту України.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Мін'юсті України можуть утворюватися інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі органи.

Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих органів, їх кількісний та персональний склад, положення про них затверджуються Міністром.

13. Гранична чисельність працівників Мін'юсту України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структура апарату Мін'юсту України та положення про його структурні підрозділи затверджуються Міністро

Стаття 1. Прокуратура

1. Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції.. Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України "Про прокуратуру", який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено:
- підтримання державного обвинувачення в суді;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
- нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Стаття 5. Функції прокуратури

Прокуратура України становить єдину систему, на яку
відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються
такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень
у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи
громадян.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не
передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) і цим Законом. { Стаття 5 в редакції Закону N 2663-III (2663-14) від
12.07.2001 }

Стаття 6. Принципи організації і діяльності прокуратури

Органи прокуратури України:

1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює
Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих
прокурорів вищестоящим;

2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання
Конституції України (254к/96-ВР) та чинних на території
республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної
влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх
органів;

3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи
громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від
національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення
до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану
та інших ознак;

4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б
вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у
встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які
допустили ці порушення;

5) діють гласно, інформують державні органи влади,
громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення,
оприлюднюють та надають інформацію за запитами відповідно до
Закону України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17).
Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких
політичних партій чи рухів. Стаття 13. Система органів прокуратури

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна
прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські,
районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові
прокуратури. У разі необхідності Генеральний прокурор України може
створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських,
районних та міжрайонних прокуратур.

До військових прокуратур належать Головна військова
прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної
прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах
обласних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові
прокуратури, прирівняні до прокуратур міст і районів. У військових прокуратурах, прирівняних до прокуратур міст, у
разі необхідності можуть утворюватися відділи за рахунок штатної
чисельності цих прокуратур. У разі якщо в силу виключних обставин на певних
адміністративно-територіальних одиницях не діють органи
прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням
Генерального прокурора України виконання їх функцій може
покладатися на військові прокуратури.

Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур,
визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів
здійснюється Генеральним прокурором України. Стаття 46. Вимоги до осіб, які призначаються на
посади прокурорів і слідчих

Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України,
які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні
якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за
спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком
до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним
прокурором України.

Особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та
прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, приймають "Присягу
працівника прокуратури

Прокурор і слідчий підписують текст прийнятої Присяги, яка
додається до особової справи. Про прийняття Присяги вноситься
запис у трудову книжку. Процедура прийняття Присяги визначається
Генеральним прокурором України (v0005900-11).

Стосовно осіб, які претендують на зайняття посади прокурора
або слідчого прокуратури, за їх письмовою згодою проводиться
спеціальна перевірка в порядку, встановленому Законом України "Про
засади запобігання і протидії корупції" (3206-17).

Особи, які претендують на зайняття посад в органах
прокуратури, до призначення на відповідну посаду подають за місцем
майбутньої служби декларацію про майно, доходи, витрати і
зобов'язання фінансового характеру за формою і в порядку, що
встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії
корупції", та зобов'язані повідомити керівництву органу, на посаду
в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм
осіб. На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей,
міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів
призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж
роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи
років; на посади районних і міських прокурорів - віком не молодше
25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових
посадах не менше трьох років.

Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз
у п'ять років. Порядок атестації (v2958900-05) визначається
Генеральним прокурором України.

Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на
підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким
підприємництвом не допускається, за винятком наукової і
педагогічної діяльності.

Не може бути прийнята на посаду прокурора або слідчого
прокуратури особа, яка має не погашену або не зняту судимість за
вчинення злочину, крім реабілітованої, або на яку протягом
останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення
корупційного правопорушення.

Прокурори та слідчі прокуратури зобов'язані подавати щороку
до 1 квітня за місцем роботи (служби) декларацію про майно,
доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий
рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про
засади запобігання і протидії корупції" (3206-17).

Стаття 46-1. Кадри органів військової прокуратури

Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни з
числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у
запасі і мають вищу юридичну освіту.

В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України
на посади прокурорів та слідчих військових прокуратур можуть бути
призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у
запасі та відповідають вимогам статті 46 цього Закону.

Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності
керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову
службу відповідно до Закону України "Про військовий обов’язок і
військову службу" та інших законодавчих актів України, якими
встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та
інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб
офіцерського складу Збройних Сил України.

Стаття 46-2. Підстави для звільнення працівників
прокуратури

Прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на
загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з
військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок
її проходження. Прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів
прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у
таких випадках: { Абзац перший частини другої статті 46-2 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 4711-VI (4711-17) від
17.05.2012 }

1) недотримання пов'язаних із проходженням служби в органах
прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього
Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом;

2) порушення "Присяги працівника прокуратури" чи відмови від
її прийняття;

3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо них;

4) за результатами атестації у разі невідповідності
працівника займаній посаді;

5) припинення громадянства України;

6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним
статутом прокуратури України (1796-12);

7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до
якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне
корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень,
передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії
корупції" (3206-17); 8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення
на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій
особі. 1. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (1789-12)
це Положення визначає порядок встановлення і присвоєння класних
чинів працівникам органів прокуратури.

2. Встановлюється 10 класних чинів працівників органів
прокуратури:

державний радник юстиції України
державний радник юстиції 1 класу
державний радник юстиції 2 класу
державний радник юстиції 3 класу
старший радник юстиції
радник юстиції
молодший радник юстиції
юрист 1 класу
юрист 2 класу
юрист 3 класу

3. Присвоєння класного чину провадиться в послідовному
порядку з урахуванням ділових і особистих якостей працівника
відповідно до посади, яку він займає, та стажу роботи. Присвоєння класного чину без додержання цих вимог може мати
місце лише у випадках, передбачених статтею 9 цього Положення. 6. Згідно з Законом України "Про прокуратуру" (1789-12)
класні чини державного радника юстиції України, державного радника
юстиції 1, 2, 3 класів присвоюються Президентом України. Інші класні чини присвоюються Генеральним прокурором України.

7. Класний чин юриста 3 класу присвоюється працівникам, які
працюють в органах прокуратури не менше 6 місяців, а молодим
спеціалістам - після закінчення строку стажування і призначення на
посаду.

8. Працівникам, що перейшли на роботу в органи прокуратури з
інших організацій, класні чини присвоюються з урахуванням посад,
на які їх призначено, і досвіду роботи.

9. Генеральний прокурор України має право: а) в окремих випадках за зразкове виконання службових
обов'язків присвоювати працівникам чергові класні чини до
закінчення строку, зазначеного в статті 5 цього Положення; б) при призначенні на вищу посаду присвоювати чин без
дотримання черговості, але не більш як на два чини вище того, в
якому працівник перебуває; в) входити з поданням до Президента України про присвоєння
класного чину Державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

10. Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні
чини, перебувають у них довічно. Позбавлення класного чину може
мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за
проступки, що порочать його. У разі грубих порушень службового
обов'язку працівником прокуратури чи негідної поведінки його може
бути понижено в чині.

11. Працівникам органів прокуратури, які мають класні чини,
виплачуються відповідні грошові надбавки до посадових окладів.

12. Працівники органів прокуратури, які мають класні чини,
під час виконання службових обов'язків носять формений одяг.

Стаття 43. Підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності

1. Прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;

2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення;

3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень;

4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру;

5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;

6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;

7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку;

8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;

9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.

2. Притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом. Стаття 44. Орган, що здійснює дисциплінарне провадження

1. Дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

Стаття 49. Види дисциплінарних стягнень

1. На прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

1) догана;

2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора України);

3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Стаття 4. Прокурорсько-слідчі працівники, а також працівники
навчальних, наукових та інших установ прокуратури заохочуються за
сумлінне і зразкове виконання службових обов'язків, ініціативу та
оперативність у роботі.

Стаття 5. Заходами заохочення є: 1) подяка; 2) грошова премія; 3) подарунок; 4) цінний подарунок; 5) дострокове присвоєння класного чину або підвищення в
класному чині; 6) нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник
прокуратури України". Стаття 9. Дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник
прокуратури України"; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину. Стаття 19. Предмет нагляду за додержанням і застосуванням
законів { Назва статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2663-III (2663-14) від 12.07.2001 }

Предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є:
{ Абзац перший частини першої статті 19 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 2663-III (2663-14) від 12.07.2001 } 1) відповідність актів, які видаються всіма органами,
підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами,
вимогам Конституції України (254к/96-ВР) та чинним законам; 2) додержання законів про недоторканність особи,
соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи
громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений
інший порядок захисту цих прав; 3) додержання законів, що стосуються економічних,
міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища,
митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та
іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають
прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з
власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи
відомчого управління та контролю і не втручається у господарську
діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному
законодавству. Стаття 23. Подання

Подання - це акт реагування прокурора на виявлені порушення
закону з вимогою (вимогами) щодо:

1) усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяли;

2) притягнення осіб до передбаченої законом відповідальності;

3) відшкодування шкоди;

4) скасування нормативно-правового акта, окремих його частин
або приведення його у відповідність із законом;

5) припинення незаконних дій чи бездіяльності посадових і
службових осіб.

Подання може бути внесено Прем’єр-міністру України, Кабінету
Міністрів України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді
міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствам та іншим
центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого
самоврядування, військовим частинам, громадським об’єднанням,
органам державного нагляду (контролю), посадовим і службовим
особам цих органів, підприємствам, установам та організаціям
незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності,
фізичним особам - підприємцям.

Стаття 24. Постанова прокурора

У разі виявлення в діянні посадової особи або громадянина
ознак адміністративного правопорушення прокурор, його перший
заступник, заступник виносить мотивовану постанову про ініціювання
притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Постанова про ініціювання притягнення особи до
адміністративної відповідальності підлягає розгляду повноважною
посадовою особою або відповідним органом у 10-денний строк з дня
її надходження, якщо інше не встановлено законом. У постанові
прокурора обов’язково зазначається, ким і яке положення закону
порушене та в чому полягає порушення. { Стаття 24 в редакції Закону N 5288-VI (5288-17) від
18.09.2012 }

Органи внутрішніх справ - це сукупність державних спеціалізованих установ, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ України, які виконують правоохоронні та правозастосовні функції з підтримання правопорядку в державі. Основними завданнями органів внутрішніх справ України є формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю, розкриття та розслідування злочинів, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Правовою основою діяльності органів внутрішніх справ

є:

а) Конституція України;б) закони України:- "Про міліцію";- "Про внутрішні війська МВС України";- "По оперативно-розшукову діяльність;- Кримінально-процесуальний кодекс України;- Кодекс про адміністративні правопорушення;в) підзаконні нормативні акти:

Органи внутрішніх справ мають свою структуру і побудовані відповідно до державного та адміністративно-територіального устрою України та за функціональними ознаками. Так, вони поділяються на центральні та місцеві.

Систему органів внутрішніх справ складають:

- Міністерство внутрішніх справ (МВС) України з його головними управліннями і відділами;

- Головні управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

- районні, районні в містах, міські управління (відділи) МВС України;

- відділи (відділення) МВС України на особливо важливих і режимних об'єктах;

- навчальні заклади та установи МВС України;

- органи внутрішніх справ на транспорті (залізничний, водний, повітряний).

Крім того, МВС України підпорядковані внутрішні війська та Державна міграційна служба України.

1) забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

2) запобігання правопорушенням та їх припинення;

3) охорона і забезпечення громадського порядку;

4) виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

5) забезпечення безпеки дорожнього руху;

6) захист власності від злочинних посягань;

7) виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

Внутрішні війська входять до системи МВС і призначені для охорони важливих державних об'єктів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, виправно-трудових і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.

Внутрішні війська складаються із:

1) з'єднань;

2) військових частин;

3) підрозділів:

Особовий склад внутрішніх військ складається із військовослужбовців та осіб, які не атестовані і працюють за трудовим договором. Чисельність внутрішніх військ встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ.

Основними напрямками діяльності внутрішніх військ є:

o забезпечення високої бойової мобілізаційної готовності внутрішніх військ;

o забезпечення режиму воєнного або надзвичайного стану в разі його оголошення на території України або в окремих місцевостях;

o впровадження в практику науково-технічних досягнень і передового досвіду, забезпечення розробки озброєнь, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для внутрішніх військ;

1. Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є
центральним органом виконавчої влади, діяльність якого
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС України входить до системи органів виконавчої влади і є
головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у
формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту прав і
свобод людини та громадянина, власності, інтересів суспільства і
держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю, розкриття
та розслідування злочинів, охорони громадського порядку,
забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також
з питань формування державної політики у сферах міграції
(імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній
(незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб,
біженців та інших визначе