Національне виховання – це виховання людини для потреб нації

3. Принцип природовідповідності виховання.

Означає, що вихователь повинен

· постійно вивчати і враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей (особливості темпераменту, риси характеру, погляди, смаки);

· вміти діагностувати і знати реальний рівень сформованості таких якостей, як образ мислення, мотиви, інтереси, відношення до праці, життєві плани;

· поєднувати виховання з самовихованням, допомагати у виборі методів, форм самовиховання.

· не стільки керувати, а скільки вміло організовувати і направляти діяльність учнів, розвиток їхньої активності, самостійності, ініціативи.

Г.Сковорода: виховання людини повинно ґрунтуватися на засадах «сродности» (природовідповідності). Треба зважати не на соціальне становище дітей, а на їх природу, нахили, інтереси, здібності. Не варто насилувати природу, заважати їй, а лише допомагати, усувати перепони, торувати шлях: природа сама все зробить.

Не вчи яблуню родити яблука, охорони її тільки від свиней, від гусені. Учитель і лікар – це служителі природи, її помічники – вважав Г.Сковорода.

Принцип природовідповідності активно обстоюється народною педагогікою.

Народна педагогіка розглядає людину як частину природи, виховання підпорядковує її загальним законам. Цей принцип вимагає будувати процес виховання з урахуванням особливостей природи.

У народних уявленнях широко побутують різні порівняння і аналогії типу «Людина-природа» чи природа-людина»: „Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале”, „На дерево дивись як родить, а на чоловіка, як робить”.

Вік людини часто порівнюють з певною порою року: дитинство – весна¸ молодість – літо, зрілість – осінь, старість – зима.

М.Стельмах – твір «Чотири броди»: вік людини, її життєвий шлях проходить через чотири броди: перший брід, блакитний як досвіт. Це дитинство; другий, наче сон – це кохання, третій – це брід безмірної роботи та турботи, четвертий – це брід онуків та прощання.

Пора дня: ранок – дитинство, день – молодість, вечір – старість. Загадка: „Що ранком ходить на чотирьох, удень – на двох, увечері – на трьох”.

Принцип природовідповідності передбачає і врахування етнонаціональних особливостей.

М.Костомаров („Книга буття українськорго народу”), І.Нечуй-Левицький („Світогляд українського народу”), М.Грушевський, І.Франко, Я.Ярема, Д.Чижевський, В. Липинський, Д.Донцов, В.Янів, М.Шлемкевич, Г.Ващенко та ін. досліджували етнонаціональні особливості українців.

Позитивні риси українського етносу: лагідність, гостинність і дорозичливість, працьовитість, талановитість, пісенність і музичність, ніжність і глибокий ліризм, вічне правдошукання і свободолюбність.

Лейтмотивом практично всіх дослідженнь українського національного характеру є визнання про домінування в ньому чуттєво-емоційного елементу.

Негативні риси;

· сварливість, звичка гніватися, висока вразливість (Маврикій: „Коли посваряться між собою, ніколи не погодяться, ніколи не тримаються спільного рішення”)

· не шанують твердої влади (наслідок матріархату). Свідчення літописця про те, що наші пращури просили варягів, аби ті правили ними: „ Земля наша велика й багата, але ладу в ній нема”

· домінування чуттєвості українця над волею, що робить його характер непродуктивним в політичному і господарському відношенні. Безвольна людина і безвольна нація завжди щукають собі опікуна, що позначалося на нашій боротьбі за державну незалежність. Егоцентризм, індивідуалізм.

4. Принцип гуманізації виховання: створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини; це постановка вихованця в центр навчально-виховного процесу, повага до його особистості, гідності, розуміння його запитів, інтересів.

Гуманізм українського виховання грунтується на визнанні загальнолюдських ідеалів і цінностей – добра, справедливості, правди, сумління, гідності.

Дві заповіді любові і складають основу християнського гуманізму

· Люби господа Бога всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всією силою твоєю і всіма помислами твоїми

· Люби ближнього твого, як себе самого.

Перша заповідь це опора і фундамент другої. Якщо Бог є втіленням ідеалів добра, то саме відданість їм, любов до них, готовність жити згідно з цими ідеалами є передумовою любові до ближнього. Правомірно буде стверджувати, що чим людина ближча до Бога, тим вона ближча до людей, які її оточують.

5. Принцип демократизації виховання. Передбачає

· визнання права вихованця на свободу, на розвиток здібностей, виявлення своєї неповторної індивідуальності;

· партнерство, співробітництво вихователя і вихованців (два шляхи: перший – романтичний, віддавши серце дітям. Вчитель наближається до дитини за рахунок великої любові та поваги до неї, схиляється до її рівня (Сухомлинський, Амонашвілі). На жаль, не всі вчителі готові до такого стилю стосунків і далеко не всі діти повірять у свою рівність з вчителями.

Другий – шлях розподілу функцій вчителя та учня і організація їхньої співпраці. У цьому випадку обидва учасники – повноправні суб»єкти діяльності.

6. Принцип цілеспрямованості виховання. Передбачає:

· підпорядкованість всієї виховної роботи поставленій меті (мета виховання – це те, до чого прагне виховання, це майбутнє, на досягнення якого скеровується його зусилля;

· усвідомлення цієї мети як вихователями так і вихованцями

· недопустимість стихійності у вихованні

· наявність перспективи.

7. Принцип зв»язку виховання з життям. Суть – виховання повинно підготовлювати людину до активного суспільного і щасливого особистого життя. Не для школи – а для життя (Сенека).

Проблеми сьогодення: відчуження суспільства від школи, певна ізольованість школи від суспільних процесів...

Актуалізація громадянського виховання, почуття громадянської відповідальності.

9. Принцип виховання у праці: Основоположний, вивірений, класичний принцип. Праця – це могутній вихователь. Суспільно-корисна праця – один із найважливіших засобів соціалізації особистості, включення їх в систему суспільних відносин.

„Дитині треба працювати з того моменту, коли вона навчилася тримати ложку в руці й нести їжу з тарілки до рота” – заповідь народної педагогіки.

Слід пам”ятати:

1.Діти повинні залучатися до конкретної і посильної діяльності (абстрактність, догматизм – недопустимі);

2.Діти повинні відчувати, що їхня праця потрібна (приклад, макулатура, металобрухт...)

10. Принцип наступності, системності і послідовності у вихованні. Виховання – довготривалий, неперервний процес, орієнтований на формування цілісної особистості. Рівень розвитку в учнів різних вікових періодів тих чи інших суспільно і особистісно значимих якостей різний. Саме тому реалізація даного принципу передбачає послідовність, узгодженість систематичність, планомірність педагогічних впливів, підпорядкованих меті, завданням, змістові, формам і методам виховної діяльності.

11. Принцип опори на позитивне. Суть: виховання дасть свої позитивні результати тоді, коли вихователь буде орієнтуватися на позитивне в людині.

Вимога цього принципу проста: вихователі зобов”язані виявити позитивне в учня і опираючись на нього, розвинути інші, недостатньо сформовані або негативно зорієнтовані якості.

Положення про „суперечності” людської природи – філософська основа цього принципу. В людині позитивні якості (доброта, щирість...) можуть „мирно” співіснувати з негативними (брехунство, лінь...). 100% позитивних, як і 100 % негативних людей немає. Добиватися, щоб у людини стало більше позитивного і менше негативного – завдання виховання.

Правила реалізації:

· не слід дорікати дитині за недоліки, навмисно звинувачувати (вона переживає це як несправедливість);

· формування здорових відносин, недопущення конфронтації;

· вихованя на позитивних прикладах;

· вибір провідної ланки у вихованні, опора на позитивні інтерерси школярів (пізнавальні, естетичні...);

· вселяти впевненість авансувати майбутні позитивні зрушення, компліменти...

12. Принцип поваги до особистості вихованця із розумною вимогою до нього (гуманне ставлення, повага до його думки...)

А.Макаренко: Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї.

13. Принцип єдності виховних впливів. Суть: всі, хто причетний до виховання повинні діяти спільно, пред”являти вихованцям узгоджені дії.

(У семи няньок дитина без носа – народне прислів”я. Байка „Лебідь, Щука, Рак”).

Умови реалізації:

· підтримувати і зміцнювати зв”язок із сім”єю;

· у батьків і педагогів немає іншого шляху, як культивувати у собі ті якості, які би вони хотіли привитити своїм учням-дітям;

· взаємопідтримка і взаєморозуміння у виховательському корпусі;

• створення єдиної системи виховання як в навчальний, так і позаурочний час.