Соціально-економічна сутність фінансів. Фінанси в системі ринкових відносин

Лекція 1

ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

ЯК ПІЗНАННЯ СУТНОСТІ ФІНАНСІВ

Соціально-економічна сутність фінансів. Фінанси в системі ринкових відносин

Фінанси входять до складу соціально-економічних наук. У 90-ті рр. XX ст. фінансові теорії зазвичай розробляють еконо­місти, які спеціалізуються в галузі фінансів. Доказом є те, що в 1990 і 1997 рр. лауреатами Нобелівської премії з економіки за значндій внесок у розвиток теорії фінансів були Т.Марковіц, М. Міллер, В. Шарпе, а також Р.К. Мертон і М. Шоуіз.

Фінансова наука успішно відіграє свою роль у суспільстві тільки за умови використання певних методів пізнання. Го­ловні загальнонаукові методичні прийоми дослідження фі­нансів ґрунтуються на аналізі та синтезі, індукції й дедукції, аналогії, моделюванні та ін.

Фінанси — відносини, що виникають у процесі створення і перерозподілу суспільних благ і багатств, вони пов'язані з роз­питком держави і товарно-грошового обігу.

Матеріальною основою існування фінансів є гроші, які ви­конують різні функції; головною з них вважається функція за­гального еквівалента — товару, що визначає цінність і вартість інших товарів, робіт і послуг. На відміну від них фінанси — від­носини, що здійснюються, зокрема, за допомогою грошових коштів. Основне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом створення грошових доходів і фондів забезпечити потреби дер­жави та суб'єктів господарювання у грошових коштах, а також контролювати процес витрачання фінансових ресурсів. Отже, фінанси — це сукупність грошових відносин, у процесі яких відбувається формування та використання фондів грошових ресурсів; їх метою є відшкодування витрат, пов'язаних із про­цесом виробництва та виконанням державою функцій. Фінансам властиві одночасно такі ознаки:

- це завжди грошові відносини;

- це грошові відносини, що виникають за наявності дер­жави;

- відносини стосовно перерозподілу розподіленого сукуп­ного продукту.

Основою виконання державою функцій є матеріальна пе­редумова акумуляції та розподілу ресурсів, тобто матеріальне джерело фінансів — валовий внутрішній продукт (ВВП) і на­ціональний дохід (НД). Обсяг ВВП на душу населення характе­ризує ступінь розвитку країни і є одним із основних критеріїв життєвого рівня її населення. За допомогою двох головних компонентів національного доходу — фонди накопичення і фонди споживання — здійснюється акумуляція та розподіл ре­сурсів суспільства, вирівнювання пропорцій і тенденцій еконо­мічного розвитку і контроль за правильністю цих заходів.

Розглядаючи сутність фінансів, розрізняють певні складові таких відносин:

- відносини, спрямовані на створення та використання централізованих фондів держави;

- відносини, що виникають під час розподілу і перерозпо­ділу ресурсів (суспільних благ) шляхом використання держав­ного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

- відносини, спрямовані на створення і перерозподіл фон­дів суб'єктів господарювання.

На сьогодні в країнах із розвинутою економікою поняття фі­нанси трактується як категорія економічного життя, що ви­пливає з об'єктивних процесів економіки, є невід'ємною час­тиною фінансових відносин і використовується з метою поліп­шення суспільного добробуту. Головна ознака, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, — рух грошових по­токів, у якому відображаються такі фінансові відносини, як:

- обмін, зокрема, у вигляді оплати рахунків за товари і послуги;

- розподіл і перерозподіл — у вигляді сплати податків, виплати дивідендів, отримання субсидій, надходження від роз­міщення акцій, одержання кредиту, надходження оплати за товари, роботи, послуги тощо.

Фінанси — це грошові відносини, що виникають:

- між підприємствами в процесі придбання товарно-ма­теріальних цінностей;

- підприємствами під час реалізації товарів і послуг;

- державою та підприємствами у процесі сплати податків;

- підприємством і громадянами під час внесення ними по­датків та добровільних платежів;

- окремими ланками бюджетної системи (державний кре­дит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);

- підприємствами та банками в процесі розрахунків з по­стачальниками, отримання та повернення кредитів;

- самому підприємстві та в державних органах влади тощо.

За матеріальним змістом, фінанси — це фонди грошових коштів цільового призначення, які в сукупності є фінансовими ресурсами країни.

Фінансові ресурси — сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Вони ха­рактеризують фінансовий стан економіки і водночас є джере­лом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на роз­ширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У ринковій економіці відбувається якісний і кількісний пе­рехід на новий рівень застосування фінансів в економічній сис­темі держави. Це здійснюється шляхом створення й ефектив­ного використання різноманітних факторів фінансових ре­сурсів на всіх рівнях діяльності держави, підприємства й окре­мого громадянина. За допомогою фінансів, фінансових ресур­сів вирішуються економічні та соціальні завдання держави.

На рівні підприємств фінанси виражають свою сутність че­рез формування фінансових ресурсів, їх ефективне застосуван­ня в процесі господарської діяльності з метою отримання прибутку та виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та іншими суб'єктами господарювання. До фінансів населення належать усі доходи та витрати окремих осіб або групи людей, зайнятих на підприємствах (заробітна плата та інші виплати), на ринку товарів та послуг (прибуток від реалізації товарів власного виробництва), на фінансовому ринку (дивіденди, від­соток від інвестицій), а також пенсії.

Отже, фінанси — це складна багатогранна система, що охоплює фінансову політику держави на макро- та мікрорівнях.

Вирізняють два головних напрямки фінансового впливу на процес суспільного розвитку:

- фінансове забезпечення потреб розширеного відтво­рення;

- фінансове регулювання та фінансове стимулювання еко­номічних і соціальних процесів.

Фінансове забезпечення — це поняття потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів. Фінансове забезпечення відтворювального процесу здійснюється у таких формах:

- бюджетне фінансування на безповоротних засадах;

- кредитування — надання коштів на принципах повер­нення платності, терміновості забезпеченості;

- самофінансування — фінансування діяльності підпри­ємства за рахунок власних фінансових ресурсів;

- оренда (лізинг) — передача права користування майном суб'єктові підприємницької діяльності на платній основі та на визначений угодою термін;

- інвестування — процес вкладання грошей в об'єкти з розрахунком отримання додаткового доходу.

У складі державного або місцевих бюджетів створюються фонди фінансових ресурсів, призначених, насамперед, для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідницьких робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій, а також фінансового забезпечення соціальних програм.

Отже, об'єктом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають між державою, юридичними та фі­зичними особами. Предмет фінансів становлять підприємницькі й управлінські процеси суб'єктів господарювання мікро- та макрорівнів, пов'язані з мобілізацією, розподілом і ви­користанням фінансових ресурсів з метою розширеного від­творення та забезпечення економічного, соціального і політич­ного розвитку держави.

Джерелами формування грошових фондів є ВВП. У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) від­бувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням. Сферою фінансових відносин є про­цеси первинного розподілу вартості ВВП. Наприклад, підпри­ємство реалізувало певний обсяг продукції. Виручку отримали на поточному рахунку в банку підприємства. З цієї суми під­приємство має перерахувати в бюджет визначені законодавс­твом податки та платежі, а з суми коштів, що залишилася, — відшкодувати засоби виробництва, використані в процесі ви­робництва, з огляду на норми амортизаційних відрахувань, предмети праці й оплату праці тощо. Сума, що залишилася, є прибутком підприємства. З неї відраховують податки та збори і таким чином утворюється чистий прибуток. Його самостійно розподіляє суб'єкт підприємницької діяльності на підставі до­цільності розподілу: на фонд розвитку, резервний фонд, фонд соціального розвитку тощо.

Фінансова діяльність передбачає і відповідні правові відно­сини, адже фінанси не існують за межами юридичних відно­син. Оскільки фінанси зумовлені грошовими доходами, то за­кономірність руху доходів відображається на фінансах. Дохо­ди класифікуються за трьома стадіями руху:

- первинний розподіл (первинні доходи);

- перерозподіл (вторинні доходи);

- кінцеве використання (кінцеві прибутки).

Після первинного розподілу починаються процеси пере­розподілу та утворення вторинних доходів. Це передусім нара­хування та перерахування різних податків (окрім непрямих), внесків до страхового, пенсійного фондів та ін.

Остання стадія розподілу (або перерозподілу) доходів — їх реалізація. Доходи, що реалізують, називають кінцевими; їх витрачають на придбання товарів та послуг. Частина прибут­ні н може спрямовуватися на заощадження в будь-якій формі (внески в банки, придбання цінних паперів та ін.),

Кінцева мета перерозподілу національного доходу полягає в розвитку продуктивних сил, укріпленні держави, забезпе­ченні високого рівня якості життя широких верств населення.

Сума первинних доходів теоретично має дорівнювати сумі кінцевих прибутків із урахуванням заощаджень. Суттєво впли­ває на вирівнювання економічного та соціального розвитку ок­ремих регіонів та підвищення життєвого рівня народу бюджетна система держави шляхом відповідного спрямування коштів на структурну перебудову економіки й соціальної сфери.