Підтримання професійного рівня консультанта

Люди, які стають консультантами, відчувають ті ж труднощі, що і всі ос-тальне. Вони змушені мати справу зі старістю, хворобою, смертю, одруженням, народженням дітей, зміною місця роботи, розлученням і ще з масою інших загальнолюдських проблем. Деякі з цих життєвих обставин, наприклад вступ до перший шлюб в похилому віці або переживання смерті дітей, з точки зору розвитку вважаються «часом простою», часом, немов би випадає з послідовності подій, трагічним (Scovholt & McCarthy, 1988). Інший ряд обставин - це ненавмисні, але вдалі події, наприклад зустріч з людиною, яка стає другом на все життя (Bandura, 1982).

Будь-який такий досвід є проблематичним, оскільки, як правило, створює стрес. Питання в тому, як консультанти поводяться в даних життєвих ситуаціях. Як показує Рельке (Roehlke, 1988), ідея синхронності, «яка, за визначенням Карла Юнга, полягає в тому, що якщо дві події збігаються в часі, то між ними утворюється багатозначна зв'язок», є, можливо, найбільш продуктивним способом для консультантів реагувати на непередбачені життєві ситуації (р. 133).

Крім пошуку сенсу в потенційно проблематичних областях, консультанти при-міняють і інші Коппінг-стратегії; це, наприклад, збереження об'єктивності, стратегії прийняття та протидії ситуацій, відстоювання своїх власних бажань (Lenhardt, 1997; Witmer & Young, 1996). Консультанти, які самі живуть здоровим життям і вчаться як на помилках, так і на успіхи, зможуть швидше інших вирости як терапевти і будуть в змозі краще концентруватися на проблемах клієнтів (Cormier, 1988). Отже, консультанти і ті, хто прагне ними стати, повинні залишатися відносно вільними від деструктивних стереотипів відносин по типу трикутника «дитина - батьки», як це могло бути в сім'ях, де вони виросли. Така позиція дозволяє їм створювати і підтримувати близькі, але тим не менш автономні відносини в сьогоденні (Gaushell & Lawson, 1994).

Крім того, для підтримки душевної рівноваги успішні консультанти викорис-товують превентивні заходи, що допомагають їм уникати небажаного стану, відомого професійним помічникам як стан вигорання (Grosch & Olsen, 1994). Вигорання - це такий стан емоційного і фізичного виснаження, коли людина не може повноцінно функціонувати. Це одне з найбільш часто зустрічаються наслідків роботи в якості консультанта (Emerson & Markos, 1996; Kottler, 1993). Люди не в змозі діяти адекватно, якщо вони ніколи не виходять за рамки своєї професійної ролі. Консультанти повинні цікавитися тим, що відбувається за межами консультування, і намагатися не переносити свою роботу додому ні розумово, ні фізично. Крім того, вони повинні піклуватися про своє оновлення шляхом простих, але ефективних заходів, таких як ремонт свого офісу кожні кілька років, чистка, упорядкування та створення нових архівів, аналіз нових матеріалів; також вони повинні робити свій внесок у професію консультування шляхом написання або презентації матеріалів з області своєї компетенції (McCormick, 1998). Ряд дослідників пропонують інші способи, якими консультанти можуть запобігти або позбавитися від стану вигорання.

• Підтримувати стосунки зі розсудливими людьми.

• Працювати спільно з відповідальними колегами і з організаціями, в яких розвинене почуття обов'язку.

• У розумних межах дотримуватися положень теорії консультування.

• Застосовувати вправи, які зменшують стрес.

• Впливати на фактори, що викликають стрес.

• Удосконалюватися в самоаналізі (а саме, ідентифікувати стресори і релаксери).

• Періодично аналізувати й уточнювати ролі в процесі консультування, сподівання-ня і переконання (наприклад, працювати інтенсивніше, але не довше).

• Користуватися особистісної терапією.

• Залишати вільний і особистий час (то ееть дотримуватися збалансованого стилю життя).

• При роботі з клієнтами дотримуватися позиції незалежного участі.

• Зберігати надію.

Узагальнюючи попередні наукові дослідження в галузі особистісних особливостей і інте-ресов консультантів, Овеншайн і Ноффсінгер прийшли до наступного висновку: «Ефективна від-ні консультанти повинні бути емоційно загартованими, стійкими і об'єктивними. Вони повинні знати свої можливості і бути впевненими в собі, реалістично приймаючи свої сильні і слабкі сторони»(Auvenshine & Noffsinger, 1984, p. 151).