На руїнах історії

«Албанська земле! Іскандера твердь,

З юнацьких літ незмінний мій маяк!

Як славний тезко, ворогів на смерть

Він теж вражав, як лицар і вояк»

(Д.Г.Байрон, «Паломництво Чайлд-Гарольда», тут і далі переклад Валерії Богуславської)

Відпочивши кілька днів у Шенджині, ми знову вийшли на туристичну стежку, яка виявилася сучасною автострадою і досить швидко привела нас до невеличкого (всього 20 тисяч населення), але дуже історичного містечка Круя.

«На гірських схилах, огорнених серпанком хмар, мовби вирубане в скелі височіє місто Круя. У давні часи воно відігравало важливу роль у становленні албанської державності», - повідомляють сучасні довідники. «Круя розташована на високій, з прямовистими схилами горі, до якої немає доріг. Вона охороняється високим мистецтвом природи і невразлива для жодних воєнних хитростей, окрім голоду», - писав середньовічний історик Марін Барлеті.

Нині головні дороги в Албанії в повному порядку, тож наш автобус м’яко котився вгору, аж доки не в’їхав у місто і не зупинився перед величним пам’ятником. «Скандербег, - сказала наша провідниця Ірина, коли ми заходилися фотографувати. – Саме з ім’ям цього героя тісно пов'язана історія Круї. Тут він підняв знамено антиосманського повстання. Відтоді червоне полотно з чорним двоголовим орлом є національним прапором албанців».

Шлях до фортеці пролягає через торгівельні ряди традиційного базару. На його прилавках можна знайти все, що цікавить туриста: від антикваріату й національних сувенірів до вина, коньяку та виробів зі срібла ручної роботи. Як свідчать історики, це старовинне місце. Тут уже торгували за часів Скандербега, і впродовж століть базар не припиняв своєї роботи. Продавці, слід зазначити, абсолютно ненав’язливі, тож ми без великих фінансових і людських утрат дійшли до фортеці.

«До Круї кожен албанець має особливі почуття, - вела далі наша помічниця. - В місті кожен камінь, кожна будівля, кожна вулиця і кожна площа – свідки героїчного минулого країни. Албанці кажуть: не відвідав Крую – вважай, не був в Албанії. Тут панував Скандербег, і об цей горішок турки-османи не раз ламали собі зуби. Тож фортеця для всіх албанців світу стала своєрідною Меккою, головним меморіалом країни».

Ми оглянулися і побачили, що насправді фортеці немає, є лише сторожова вежа – єдина фортифікаційна споруда, що збереглася з часів середньовіччя. Щоправда, неймовірна історія життя Скандербега, яку повідала Ірина, так захопила нас, що дуже швидко руїни в нашій уяві знову перетворилися в грізну і неприступну твердиню.

«Але не тільки історія приваблює сюди мандрівників, - сказала Ірина, завершивши історичний екскурс. - Маємо тут також виняткове поєднання старовинної архітектури й краси природи. Крую іноді називають «балконом Адріатики», оскільки звідси відкриваються чудові краєвиди. Ось погляньте!». Ми обернулися: перед нами розкинувся розкішний ландшафт: пагорби, що плавно зеленим килимом спадали до моря.

Аби обійти рештки фортеці, потрібно не більше 20 хвилин. Щоб туристи довше затримувалися в історичному комплексі, для них відкрито етнографічний музей. Двоповерхова садиба зведена в ХІХ столітті в традиційному для балканської архітектури стилі. Тут можна побачити, як жила заможна албанська сім'я в давні часи. Поруч - музей Скандербега, побудований 1982 року у вигляді невеликої цитаделі.

Екзотичним подарунком для нас стала барвиста весільна процесія, яка несподівано виринула з-за історичних будівель. Молодята і дружки старанно вибирали місце для фотосесії на тлі руїн. Я нерішуче наблизився, боячись порушити якийсь із «законів гір». Однак мої побоювання виявилися марними. «Do you want to make picture?» – запитав мене наречений, зрозумівши моє бажання. «Yes», - відповів я, і він швидко поставив на місце дівчат, які вже почали розходитися.

Ми вийшли з фортеці і йшли вниз середньовічною бруківкою, натомість нові паломники піднімалися вгору. «За 500 років часи змінилися, і нині вже не турки, а туристи штурмують фортецю», – пожартував хтось із нашої групи.

Круя, визначні місця: руїни фортеці, музей Скандеберга, етнографічний музей, традиційний албанський базар.

* * *

Крізь пил вперед чимдуж помчали коні.

В атаку знову кинувся осман.

«Де Скандербег, де він, отой відважний?» -

Ревіли вороги, немовби ураган.

І врешті-решт знайшли його османи.

Могилу заходились грабувать -

Його кістки, неначе талісмани,

В бою безсмертя будуть дарувать!

Де серце Скандербега опочило?

І де рука, яка тримала меч?