Остання загадка Європи

Збираючись до Албанії, я поцікавився у знайомих, що вони знають про цю країну. Відповіді отримав досить туманні, і вони наштовхували на думку: українці майже не уявляють нинішній стан справ у тому краю. Наші люди, які не люблять сидіти на місці і намагаються подорожувати, можуть багато розповісти про Туреччину, Грецію, Болгарію. Натомість про Албанію мають уявлення, навіяні ще радянськими підручниками з історії: бідність, ізоляція, розірвана дружба з СРСР. Безпомилково лише називають столицю країни – місто Тирана. У кращому випадку можуть згадати, що це балканська країна на березі Адріатичного моря.

«Чи є в Албанії щось, здатне справді запалити в туристів мандрівну пристрасть?» - запитав я менеджера туристичної фірми «Феєрія» Марію Приходько.

«Це незвичайна країна! – впевнено заявила вона. - Але через багаторічну відгородженість від світу більшість потенційних туристів мало знають про її унікальну культурну спадщину, дивовижну природу з мальовничими каньйонами та затишними пляжами на берегах Іонічного та Адріатичного морів, доступні і безпечні гірські маршрути. У світі Албанію називають «останньою загадкою Європи».

«Для мене Албанія стала справжнім відкриттям, - продовжив розповідь директор «Феєрії» Ігор Захаренко. – Вона має неймовірний потенціал для розвитку всіх видів туризму. Вже добре освоєна Албанська рів’єра – це південне узбережжя в районі міст Вльора і Саранда. Тамтешні пляжі з кожним роком стають дедалі більшим викликом сусіднім країнам — Хорватії, Чорногорії, Греції, Італії. І все це — за цінами, чи не найнижчими в Європі. Навряд чи хто знає про тамтешні легендарні античні міста (грецькі і римські), про лагідний клімат і колоритне життя. До речі, Національний офіс з туризму Албанії докладає максимум зусиль, аби залучити якнайбільше туристів зі всього світу. Для українців діє безвізовий режим. А лозунг, під яким відбувається рекламна кампанія: «Албанія – нова любов на Середземному морі». Наша фірма фактично першою відкрила там привабливі туристичні стежки для українських мандрівників».

Оскільки вирушати в незнайомий край без інформаційної «підпори» не з руки, свої пошуки я продовжив на Петрівці - книжковому ринку, де, як свідчать книголюби, можна «відкопати все і навіть більше». «І не марнуйте часу - нічого не знайдете, - категорично попередив продавець туристичного краму. - Ні в Україні, ні в Росії ще не видано жодного путівника про Албанію. Це єдина європейська країна, яку обминули увагою упорядники туристичної літератури».

На жаль, інформація про країну, яка не є пріоритетною ні в політиці, ні в економіці, ні в туризмі, досить розрізнена і суперечлива. Врешті мене зорієнтував колега-журналіст, який вже мав нагоду мандрувати албанськими дорогами. «Ще вчора зачинена в своєму велетенському бункері, - розповів він, - неприступна, без жодного значення в світі, забута історією і політиками, сьогодні Албанія відкривається світу, набирає обрисів на туристичній та політичній картах Європи. Під час поїздки довелося побачити і бідність, і відсталість, але разом із тим – і велетенську волю та намагання людей звільнитися від минулого. Країна, всупереч усьому, зрушила з місця і стрімко рухається вперед...»