Між Джойсом і Кафкою

«Я з'явився на світ у країні лазурі.

Біля моря і неба збудував я свій дім.

Там купаються в хвилях зажурені зорі,

Розчиняючись тихо в тумані густім...» (Ісмаїль Кадаре)

Ім’я Ісмаїля Кадаре часто потрапляє в поле зору тих, хто цікавиться літературою. Відверто кажучи, не вірилося, що маленька країна на краю Європи, без великих літературних традицій могла дати письменника світового рівня. Проте літературні критики одностайні: Кадаре - великий майстер художнього слова. До того ж, додають вони, сама доля албанського літератора варта гостросюжетного роману.

Вихований у тоталітарній Албанії, Ісмаїль Кадаре, як письменник, однак, дистанціювався від влади і її вимог писати в стилі «соціалістичного реалізму», а фактично - прославляти партію і її керманичів. «Коли я був студентом, - згадував він, - в Албанії панували безчинства і репресії. Я прийшов до розуміння свободи через літературу. Адже попри комуністичну цензуру, книг в Албанії цілком вистачало. Це були видання часів королівства та років італійської й німецької окупацій». Щоб уникнути звинувачень, письменник у творах часто вдавався до історичних сюжетів та використовував свій улюблений прийом — розповідав про Албанію та її народ із погляду сторонніх спостерігачів.

Не можна сказати, що він сильно постраждав від утисків комуністичного режиму. Найбільші покарання, яких зазнав, - кількарічна заборона друку творів та заслання для занять сільською працею. В той же час в албанській пресі неодноразово писали, що диктатору Енверу Ходжі подобалися твори Кадаре. Можливо, «охоронною грамотою» для нього стало й те, що вождь і письменник були земляками – народилися в містечку Гірокастра. Все це, мабуть, і врятувало письменника від згубних репресій, яких зазнали його колеги по перу.

Ісмаїль Кадаре міг залишитися нікому невідомим письменником, який тихо живе в балканській країні, якби не випадок. В Албанії не надто шанували його талант, а за кордоном, ясна річ, про такого автора й не чули. Допомогло диво, а точніше щасливий поворот долі. Після Другої світової війни в Албанію повернувся Юсуф Вріоні, емігрант, який навчався у Франції. Він мріяв взяти участь у відбудові своєї країни. Однак комуністична влада не оцінила такого патріотичного пориву і про всяк випадок, аби не розносив ворожої пропаганди, кинула його до в'язниці. Там, щоб не сидіти без роботи, він узявся за переклад книг Кадаре французькою мовою. Роман «Генерал загиблої армії» вдалося переправити за кордон і видати 1970 року у Франції. А італійське видання цього твору привернуло увагу кінематографістів. Врешті 1983 року режисер Лучано Товолі зняв фільм «Генерал загиблої армії» з Марчелло Мастроянні й Мішелем Пікколі в головних ролях. Так Ісмаїль Кадаре став єдиним албанцем (крім Енвера Ходжі), якого в часи тотальної ізоляції знали за межами країни.

1990 року, коли Албанія ще тільки розпочинала шлях до демократії, Ісмаїль Кадаре емігрував до Франції. «Тоді моя країна зупинилася між демократією і диктатурою, між духом волі й рабством, - пояснював він причини свого від’їзду. – Однак я бачив, що насправді це були криводушні ігри режиму, який розраховував на радянських сталіністів, які в той момент готувалися захопити владу в СРСР. Тож я вирішив виїхати, щоб знайти мікрофон і відкрито заявити, що в Албанії диктатура продовжує брехати. У мене була чітка мета - протидіяти диктатурі».

«Серед своїх читачів ми, письменники, немов у власному королівстві», - говорив Кадаре. І його «літературне королівство» з кожним роком розростається все більше й більше. Європейські видавництва із задоволенням друкують книги албанця, а критики не скупляться на похвалу. Загалом книги письменника вже видано в 40 країнах світу. Кілька разів він номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. «Володіючи універсальною культурою, - писав про нього французький поет і критик Ален Боске, - Кадаре досяг висот, що дозволяють претендувати на першу для Албанії Нобелівську премію. І це не перебільшення». Однак поки що не склалося…

На полицях європейських книжкових магазинів (не на тих, де розкладено гарячі бестселери місяця, а там, де класика) романи Кадаре стоять, як і належить за абеткою, між творами Джеймса Джойса і Франца Кафки.