Олівець у руках Бога

«Добро, яке ви робите, люди завтра забудуть. І все ж – робіть добро. Те, що ви будували роками, можна зруйнувати за одну ніч. І все ж – будуйте. Люди насправді потребують допомоги. Однак ті, кому ви допомагаєте, можуть накинутися на вас. І все ж – допомагайте людям». (Мати Тереза)

Усіх, хто потрапляє в аеропорт Тирани, на галявині перед будівлею зустрічає пам’ятник Марії Терези. Її ім’я в світі стало символічним — так іменують людей, що проявляють милосердя, гуманізм і турботу про ближніх. Навряд чи варто детально заглиблюватися в історію життя цієї славетної людини, адже про неї написано безліч книжок, в яких досліджено кожен її вчинок, кожен крок. Однак головні віхи незвичайної долі Матері Терези все ж таки нагадати не зайве.

Агнес Гонджа Бояджіу народилася 1910 року в місті Скоп'є (Македонія) в албанській католицькій родині. «Мені було 12 років, - згадувала вона, - коли в моїй душі народилося гаряче бажання цілком належати Богові. Я відчула: Господь закликає мене стати черницею і присвятити все своє життя Йому. Але тоді я намагалася відкинути від себе ці думки, бо не хотіла ставати черницею. І лише пізніше, коли мені виповнилося 18, я відповіла на заклик Господа». 1928 року вона виїхала до Ірландії, де вступила в католицький орден, прийняла чернечий постриг і взяла собі ім'я Тереза ​​на честь канонізованої французької черниці, відомої добротою і милосердям. 1929 року новоявлена черниця переїжджає до Індії, де майже 20 років викладає в жіночій школі.

10 серпня 1946 року під час подорожі в горах Індії монахиня Тереза відчула новий поклик: «Я повинна піти з монастиря й допомагати бідним, живучи їхнім життям. Це - веління. Не скоритися йому означає зрадити віру». Врешті вона вирішує присвятити своє життя найбіднішим із бідних: усім, хто небажаний для суспільства, усім, хто став тягарем для громади. Пізніше Мати Тереза часто повторювала, що справжня любов невіддільна від страждання, що «убогість створив не Бог, а я і ти, тому що ми не вміємо ділитися».

Заснувавши чернечу конгрегацію «Орден милосердя», Мати Тереза працювала в найбідніших кварталах Калькутти серед злиднів і безпросвітності. У щоденнику вона писала, що перший рік видався надзвичайно важким, не було жодних фінансових надходжень, тож доводилося вижебрувати харчі й матеріали. Їй докучали сумніви, самотність і спокуса повернутися в затишок монастирського життя. «У монастирі я жила, не відаючи труднощів. Ніколи і ні в чому я не відчувала потреби. І ось усе змінилося. Я спала, де доводилося: на підлозі, в хащах, де по кутках шкреблися миші; я їла те, що їли мої підопічні, і тільки тоді, коли було що поїсти. Але я вибрала це життя, щоб у буквальному сенсі втілити в життя Євангеліє. Коли любиш - не відчуваєш страждань або труднощів. Тим паче, що від самого початку в мене не було часу нудьгувати».

1952 року Мати Тереза відкрила перший притулок для людей, що помирали, в приміщенні, яке їй надала влада Калькутти. Люди, що потрапляли туди, отримували медичну допомогу й могли померти гідно з дотриманням ритуалів їхньої віри: мусульманам читали Коран, індусам приносили воду з Гангу, а католики отримували соборування. «Раса, віра, християнин він чи комуніст – усе це не важливо. Ми всі – діти Божі, створені для любові», - говорила вона.

Незабаром діяльність Ордену привернула увагу добровольців і доброчинців. Завдяки пожертвуванням притулки відкрилися по всій Індії. Пізніше Мати Тереза розширила діяльність на інші країни. Перший притулок за межами Індії відкрився у Венесуелі 1965 року. Потім – в Італії, Танзанії, Австрії. Поступово робота Ордену поширилася на багато країн Азії, Африки, Європи й Америки, включно з США.

«За народженням я албанка, нині – громадянка Індії. А ще я – католицька монахиня. Моя праця належить усьому світу, а серце – лише Христу». В цій фразі – всі пріоритети життя Матері Терези, сформульовані з ясністю, яка не допускає двоякого трактування. «Що б не говорили, потрібно сприймати все з усмішкою й працювати далі», – відповідала вона скептикам і охочим покритикувати.

На початку 1970-х Мати Тереза стала всесвітньо відомою. Великою мірою її слава завдячує документальному фільму «Щось красиве для Бога», який 1969 року зняв Мальком Маґґерідж. Працюючи над фільмом, режисер сам пережив духовний перелом, який навернув його до католицизму. 1979 року Матері Терезі присудили Нобелівську премію миру. На момент її смерті (1997 рік) доброчинні місії налічували 4000 сестер, 300 братів і майже 100 000 волонтерів, вони працювали в 610 місіях 123 країн світу.

19 жовтня 2003 Католицька церква на чолі з Папою Іоаном Павлом ІІ віднесла Матір Терезу до лику блаженних. З 2013 року 5 вересня (день її смерті) відзначається як Міжнародний день благодійності. Увічнили її ім'я і в Албанії. День беатифікації монахині - 19 жовтня – відзначається тут як національне свято. На її честь названо головний міжнародний аеропорт країни і найбільша лікарня Тирани.

«Мати Тереза дійсно бачила Ісуса в кожній людині, з якою говорила, - згадує священик Лео Масбург, який 10 років працював разом із нею. - Вона була зіркою, але зіркою незвичною, яка дарувала світло. Оточена вона була не багатством чи красою, а найбіднішими з бідних. Сильна, розумна, харизматична і смиренна, вона бажала не владарювати, а служити. Повна протилежність настановам сучасної людини. Все це не заважало їй надзвичайно ефективно використовувати власну популярність на благо своєї справи. Всю повагу до себе вона задіювала, аби прославити Ісуса Христа. Говорила: «Я не люблю згадувати про себе: коли люди говорять і пишуть про мене, вони менше говорять і пишуть про Ісуса. Я всього лише олівець у руках Бога в той момент, коли він хоче написати світу послання любові». Однак вона нікого не примушувала до переходу в християнство, не намагалася затягнути у віру. Я точно знаю, що зустрічі з Матір’ю Терезою змінили життя тисяч людей».

* * *

Літак злетів і швидко набирав висоту. Пейзаж за віконцем стрімко зменшувався. Прощавай, Албаніє! Прощавай, чарівна красуне! Хотілося б знову повернутися до тебе, але вже не зважаючи на час.