2015-08-12
941
Народився Петро Сильвестрович Карманський 29 травня 1878 р. в містечку ЧесановіЛюбешівського повіту (тоді Австро-Угорщина, тепер — Польща) у родині ремісника. Батьки віддають Петра до української гімназії в Перемишлі. У 1899 р. вірші П. Карманського з'являються на сторінках журналу «Руслан», цього ж року виходить перша збірка «З теки самовбивці».
У цей же час він записується у Львівський університет на філософський факультет, а оскільки коштів на навчання не було, йде працювати, знайомиться з Михайлом Яцківим. Тоді ж молодий поет зустрівся з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Василем Стефаником, Лесем Мартовичем.
Перша світова війна застала поета в Тернополі. У 1915 р. П. Карманський опиняється у Відні, потім разом з Б. Лепким та В. Пачовським працює у таборах українських військовополонених в Німеччині. Він стає одним із діячів Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), згодом переїздить на Східну Україну, виконує дипломатичні місії Української Народної Республіки (УНР) за кордоном, зокрема іде до Бразилії збирати кошти для ЗУНР; з 1922 до 1931 р. живе за океаном, переважно в Бразилії, де займається громадською роботою, організовує шкільництво, українську пресу, редагує газету «Український хлібороб».
Про життя поета періоду першої світової війни, його мандри з країни в країну, настрої та переживання мало відомо. Найбільше свідчень про це в двох поетичних збірках тих років — «Alfresco» (1917) та «За честь і волю» (1923). Перша починається недвозначною й категоричною заявою, що з ідеями «молодомузівської» доби покінчено, їх викинено як зужитий театральний реквізит.
Така зміна орієнтації не була чимось винятковим у тогочасній літературній ситуації. Від «позасвітніх гомонів», «левад забуття» повертали своїх героїв на грішну землю, у вир реальних подій Богдан Лепкий, Наталя Кобринська, Михайло Яцків, після розпаду Австро-Угорщини живлячи надії на відродження української державності. Настрої поета відбилися у збірці «Alfresco». Ніколи — ні до того, ні після — у творчості П. Карманського не виявляв себе так рельєфно сатиричний голос, не набували такого звучання іронія та гротеск. Яскравий приклад — вірш «Героям».
Збірка «За честь і волю» була наче антитезою до «Alfresco», замість іронії та гротеску тут з'являється піднесеність, викликана збуренням народу, що виступив за своє природне право бути «свобідним» на своїй землі, за право будувати власну державу.
Із бразильського періоду життя поета збереглася не тільки поема «Плач бразилійської пущі», а й низка віршів, що були опубліковані переважно в журналі «Світ». Після орієнтальної лірики Агатангела Кримського у нас не було такої повнокровної, соковитої поезії про далекі невідомі краї.
Петро Карманський повернувся додому у 1931 p., працював учителем гімназії в Дрогобичі. У пресі його ім'я з'являється рідко. Твори, які Карманський привіз з собою, не друкувалися, крім книжки спогадів про молодомузівців «Українська богема», що вийшла у Львові 1936 р.
У 1940 р. Карманського прийняли до Спілки письменників України, незабаром у Києві вийшла збірка його поезій «До сонця» (1941), яку зредагував і вступне слово до якої написав Максим Рильський, у тому ж році з'явилися друком «Поеми».
Повоєнні роки були нелегкими в житті поета. У газетах і журналах іноді з'являлися його вірші, а в 1952 р. вийшла збірка «На ясній дорозі», але кожен, хто читав ці твори, розумів, що це не поезія П. Карманського, а типова данина режимові.
Зате Карманський наполегливо перекладає «Божественну комедію» Данте. Він встиг завершити цю титанічну працю і невдовзі перед смертю (помер поет 16 квітня 1956 р.) побачив надрукованою першу частину — «Пекло», що вийшла в співавторстві з Максимом Рильським. Наступні частини чекають на видання.
Та П. Карманський завжди залишався талановитим поетом і в розділах поеми про Франка, над якою працював протягом багатьох літ (у 1944—1946 pp. обіймав посаду директора меморіального музею Івана Франка у Львові), й у віршах про кохання, з яких його друг літературознавець Я. Ярема уклав збірку «Осінні зорі».
