Загальна характеристика складу багатих руд

В складі продуктивної товщі Інгулецького родовища виділяють наступні основні види багатих залізних руд:

– бурозалізнякові руди кори вивітрювання порід залізисто-кремнистої формації;

– бурозалізнякові перевідкладені («валунні») руди базального шару кайнозойського осадового чохла;

– гематитові руди покладів «Замикання», «Паралельний», «Східний» та інших покладів зони контакту саксаганської і гданцівської світ;

– магнетитові руди цих же покладів.

Бурозалізнякові руди (як гіпергенні, так і перевідкладені) в поточний час не мають промислового значення: найбільші їх поклади були відпрацьовані у кінці ХІХ і першій половині ХХ ст.

Тіла багатих гематитових руд розповсюджені у інтервалі глибин від верхнього зрізу товщі залізисто-кременистої формації до горизонту близько -500-550 м у межах гірничого відводу рудника «Інгулець» і до горизонту близько -150-200 м у межах рудника «Рахманівський». Нижче цього рівня багаті гематитові руди в межах тих самих рудних тіл поступово переходять у багаті магнетитові руди. Більш високе положення контакту між рудами цих двох різновидів у межах рудника «Рахманівський» пояснюється підйомом цієї частини Лихманівської синкліналі по розлому на 250-350 м по відношенню до південної частини синкліналі. Внаслідок цього рудні тіла значно інтенсивніше були розмиті внаслідок кайнозойських ерозійних процесів. Про можливість такого розмиву свідчить присутність дрібних уламків гематитової руди і окремих частинок мартиту у пісках кайнозойського часу.

З глибиною відзначається поступове зниження в складі багатих гематитових руд мартиту, дисперсного гематиту і збільшення вмісту магнетиту, залізо-вмісних силікатів і карбонатів. Багаті гематитові руди поступово і закономірно переходять у багаті магнетитові руди.

Багаті магнетитові руди у межах рудника «Рахманівський» відмічаються, починаючи від гіпсометричного рівня -150-200 м і нижче, у межах рудника «Інгулець» – починаючи від рівня -500-550 м.

Тіла цих руд, як відзначалось вище, пов’язані поступовими переходами з тілами гематитових руд. У межах рудника «Рахманівський» інтервал перехідних зон у вертикальному напрямку складає 50-70 м, тобто гіпергенно незмінені руди зустрічаються на глибині 200-270 м. У межах рудника «Інгулець» цей інтервал складає 150-200 м, тобто зона невивітрених магнетитових руд фіксується з глибини від 650 до 750 м.

Процес гіпергенної мартитизації вихідних багатих магнетитових руд супроводжувався зміною їх щільності та міцності. Збільшилась пористість руд: для магнетитових руд вона змінюється від 1 до 10%, у середньому складає близько 4%, для гематитових руд змінюється від 10 до 40%, середній показник – близько 18%. Середня об’ємна маса руд знижувалась від 4,0-4,2 т/м³ до 3,6-3,8 т/м³, а густина руд, навпаки, зростала від 4,3-4,5 т/м³ для магнетитових руд, до 4,7-4,9 т/м³ для гематитових руд. Гематитові руди відрізняються невисокою міцністю – від 1 до 6 балів, у середньому близько 3 балів за шкалою М.М.Протод’яконова, міцність магнетитових руд значно вища – від 6 до 18, у середньому біля 10 балів.

У верхніх частинах покладів багатих гематитових руд спостерігаються прояви низки епігенетичних процесів, пов’язаних із дією гіпергенних факторів. На глибину до 50-60 м від поверхні розмиву залізисто-кременистої формації багаті гематитові руди зазнали гетитизації. Інший епігенетичний процес, активно проявлений у багатих гематитових рудах,– маршалітизація.