Дидактичні системи педагогів-новаторів

В кінці 70-х - початку 80-х років на арену суспільно-педагогічної життя вийшов великий загін педагогів-новаторів, педагогів-практиків. «Творчість вчителя - творчість учня» - такий їх девіз. Захопленість своїм предметом, уміння побудувати урок так, щоб всі учні брали участь у навчальній праці, любов до дітей, повага до особистості дитини з того самого дня, коли він переступив поріг школи, - це те, що відрізняє справжнього вчителя.
Видавництво «Педагогіка» з 1979 року стало випускати серію «Педагогічний пошук: досвід, проблеми, знахідки».
У числі перших вийшли книги, які розповідають про педагогічному досвіді В. Ф. Шаталова, Є. І. Ільїна, С. І. Лисенкової, Ш. Амонашвілі.
Педагогіка співробітництва, яку розвивають педагоги-новатори, грунтується на виховному підході до навчання: судити про дитину слід не за знаннями, а по його відношенню до праці, до людей, моральним цінностям і якостям.
Індивідуальний підхід Шаталова розрахований на всіх учнів одночасно: він збуджує атмосферу колективної, захопленою я творчої роботи. Шаталов бореться за порятунок дітей від такого, що принижує їх гідність страху перед двійкою, вселяє в них оптимізм, дає можливість відчути свій успіх в навчанні. Для цього Шаталов використовує такі прийоми: пояснює навчальний матеріал максимально чітко, логічно, використовуючи наочні блок-схеми, що відображають логічні зв'язки навчального матеріалу, учні відповідають, спираючись на блок-схему, будинки спочатку вирішують ті ж завдання, які розглядалися на уроці, - у результаті навіть «слабкі», але бажаючі навчатися учні можуть домогтися успіху. У міру освоєння матеріалу навчальної теми учні мають право творчо вибирати будь-які завдання з набору запропонованих, знаходити свої творчі варіанти рішення, при перевірці виправляються помилки, але оцінки не ставляться. Оцінка знань проводиться після засвоєння теми кожним учнем.
Шаталов стверджує, що головні методичні інструменти вчителя - чуйність, розуміння внутрішнього світу дитини, його переживань, сумнівів, слабкостей. [9]
Індивідуальне вплив на особистість дитини через працюючий, (творчий, що чинить колектив характерно для багатьох педагогів-новаторів. Вчитель праці та креслення І. П. Волков вважав, що для розвитку нахилів та здібностей учнів необхідні можливості спробувати свої сили в різних видах діяльності. У його «вільної майстерні» зібрані всілякі інструменти та матеріали, кожен може вибрати справу до душі, при цьому немає обмеження ініціативи школяра.
Існує лише одне правило: «Навчився сам - навчи товариша».
У своїй творчості педагоги-новатори прагнули подолати замкнутість шкільного класного світу, відрив навчання від життя. Є. І. Ільїн, наприклад, переконаний, що уроки літератури мають стати уроками людинознавства, стати засобом глибокого творчого сприйняття літератури і як навчального предмета, і як підручника життя.
Напрацювання теоретиків педагогіки знайшли своє відображення вже в сучасних працях педагогів кінця 20 століття.

Висновок
Зародження і становлення педагогічно слід розглядати лише через призму історичного розвитку систем виховання, які склалися історично і не мали наукової обгрунтованості.
У ході практичного застосування багато основоположники педагогіки і дидактики зокрема взяли за основу саме історично сформовані системи виховання.
У Росії основоположником наукової дидактики можна вважати К.Д. Ушинського, який зумів акумулювати накопичений досвід, узагальнити і теоретично довести свою дидактичну систему.
На відміну від зарубіжних дидактичних систем, що пройшли історичні трансформації дидактичні системи у Росії довгий час зазнавали на собі вплив комуністичної ідеології і нав'язуванні партійних стереотипів, що не давало їм розвиватися природно, науково і теоретично обгрунтовано.
Лише з набуттям Росією свободи і демократії педагогіка отримала можливості потрапити зарубіжного досвіду, а також втілювати в життя ніколи раніше незатребувані напрацювання.
Сучасна педагогіка передусім спрямована не на знеособлені маси, як було раніше, а на конкретну людину, індивіда з притаманною йому унікальністю і неповторністю.

Список літератури
1. Антологія педагогічної думки Древньої Русі і Московської держави XIV-XVII ст. - М.: Педагогіка, 2005.
2. Антологія педагогічної думки Росії другої половини XIX початку XX ст М.: Педагогіка, 2000.
3. Антологія педагогічної думки християнського Середньовіччя. У 2-х томах. М., 1999.
4. Бітінас Б. П. Вступ до філософії виховання. М., 1996.
5. Гессен С, І. Основи педагогіки. М, 1995
6. Гинецинський В. І. Основи теоретичної педагогіки. СПб., 2002.
7. Джуринський А. М. Історія зарубіжної педагогіки. М., 1998.
8. Зимова І. А. Педагогічна психологія. М. 1999.
9. Історія педагогіки М.: Просвещение, 1992.
10. Каптерев П. Ф. Історія російської педагогії. СПб., 1999.
11. Куписевич Ч. Основи загальної дидактики. М., 1986.
12. Лішін О. В. Педагогічна психологія виховання. М., 1997.
13. Оконь В. Введення в загальну дидактику. М-, 1990.
14. Сластенін В. А. та ін Педагогіка. М., 2000.
15. Стефановська Т. А. Педагогіка: наука і мистецтво. М., 1998.
16. Ушинський К. Д. Ізбр. пед. соч. У 2-х томах. М., 2004.
17. Харламов И. Ф. Педагогіка. М., 2003.
18. Якунін В. А. Педагогічна психологія. СПб., 2005.