Правове положення рабів

З часів заснування Риму діяв принцип, згідно з яким правове положення особи визначалось його статусом. Було правило "Людина вмирає в рабі. Раб є річ. З ним можна поступити як з будь-якою річчю".

Раби були об'ектами права.

Варон так класифікував знаряддя виробництва:

- німі (візок);

- тварини;

- знаряддя, що говорять (раби). Влада над рабами булла безмежною.

Рабом ставав:

- захоплення в полон з чужеземцям (якщо Рим не мав договірних відносин з ціею державою);

- народження від матері-рабині;

- продаж у рабство за кордон;

- засудження до смертної кари або безстрокової каторги на рудниках.

Раб не мав ні публічних прав, ні прав у приватно-правовій сфері. Раби не служили в легіонах, не платили повинностей.Він не мав сім'ї. В сфері майнових відносин він міг бути об'ектом права власності, міг бути предметом застави, предметом договорів: купівля-продаж, найму, міни, дарування. Якщо над рабом було насильство то позив подавав не раб а рабовласник як пошкоджена річ. Якщо раб пропав, то його міг присвоїти будь-який римський громадян. Раб міг здійснювати правочини, які при цьому створювали лише права для свого володаря, не покладаючи для нього ніякі обов'язки.

Потім існував Інститут рабського пікулія (пікулій - майно, яке віділяється с загального майна рабовласника. Раб управлял цим майном, вчиняв угоди, отримував прибуток, який завжди передавався у власність рабовласника, проте частку цього майна раб міг використовувати і для власних потреб. Міг накопичувати кошти для викупу на свободу. Якщо він добре виконував ці обов'язки, то володар міг звільнити його на свободу (поняття "манумісія" звільнення раба на волю володарем, проте раб міг повернутися у випадку якщо раб виявляв грубу неблагодарність).