Преторські едикти як джерело римського приватного права

В період республіки активним джерелом римського приватного права були едикти магістратів, передусім преторів.

Посада претора була введена в 366 р. до н.е., 247 р. до н.е. почали обирати двох преторів: міського і перегрінського.

Міський претор здійснює правосуддя в Римі, перегрінський вирішує майнові спори, що виникали між перегрінами або перегрінами. з одного боку, і римськими громадянами - з другого.

Як консул, він міг скликати народні збори, засідання сенату, головувати в них. Проте, мабуть, головним було його право проголошувати едикти по судових справах (jus dicere), шо відіграло значну роль у розвитку римського приватного права.

Кожний новообраний претор приймав свій едикт (правила судочинства, обов'язкові для всього населення і самого претора протягом року), який був наслідком творчості не тільки його автора, а й колективним творінням багатьох попередників, що увібрав в себе їх практичний досвід.

Потреба у розробці й проголошенні нових правил судочинства та правосуддя була зумовлена нездатністю цивільного права надійно захистити нові відносини, що складалися під натиском нових соціально-економічних умов.

Едикти магістратів, насамперед преторів, були джерелом утворення особливої системи правових норм, яка дістала назву преторського права.

За часів принципату правотворча діяльність преторів помітно занепадає, оскільки не узгоджується з новими формами державного ладу. За Адріана юрист Сальвій Юліан (бл. 125-126 pp.) здійснює остаточну редакцію постійного торського едикту, а саме провадить кодифікацію преторського права. На пропозицію Адріана спеціальним сенатус-консультом едикт був затверджений і визнаний незмінюваним Тільки імператор мав право доповнювати едикт. Кодифікація преторського едикту - перша велика кодифікація після Законів XII таблиць.