Надання медичної допомоги хворим і постраждалим
З тяжким геморагічним шоком
Код МКХ 10: Т.81.1
Ознаки та критерії діагностики захворювання
В основі тяжкого геморагічного шоку лежить крововтрата, яка перевищує 25 – 30% об’єму циркулюючої крові (1,25 – 1,5 л). Пацієнти скаржаться на спрагу, свідомість може бути порушена; шкіра та слизові оболонки бліді, вени запавші, тахікардія (частота скорочень серця > 100 за 1 хв), але у хворих похилого віку зростання частоти серцевих скорочень може не бути, пульс слабкого наповнення, в тяжких випадках (за умови втрати > 30% об’єму циркулюючої крові) нитьовидний, або зовсім не пальпується на перефиричних артеріях; зниження артеріального тиску – один з кардинальних симптомів, спочатку може знижуватися пульсовий тиск, а потім систолічний та діастолічний, критичним для перфузії органів слід вважати систолічний АТ, який менший ніж діастолічний у конкретного хворого в нормі, у хворого з нормальним АТ це 75 – 85 мм рт.ст.; при незначній крововтраті центральний венозний тиск може бути нормальним, а потім за умови поглиблення шоку, зменшується нижче 60 мм вод.ст.; найбільш інформативним критерієм гіповолемії є зниження тиску заклинювання в легеневій артерії ДЗЛА < 7 мм рт.ст.; знижується серцевий індекс СІ < 2,5 л/хв/м2; опір периферичних судин (ОПС) збільшується; знижується діурез.
|
|
Лабораторні показники: анемія: концентрація гемоглобіну < 100 г/л (не в перші хвилини шоку); еритроцити < 3 *109/л, зниження гематокриту < 0,30 л/л; метаболічний ацидоз рН < 7,3; дефіцит основань ВЕ < - 3 ммоль/л; зменшення насичення венозної крові киснем; збільшення лактату крові; знижується транспорт кисню тканинам та його споживання.
Умови, у яких повинна надаватись медична допомога
На догоспітальному етапі повинна надаватися невідкладна допомога, в стаціонарі допомога повинна надаватися в умовах операційної або відділення інтенсиної терапії.
Діагностична програма
1. Візуальний огляд, визначення джерела крововтрати, оцінка загального стану хворого.
- Обов’язкове вимірювання ЧСС, АТ, ЦВТ (катетерізація центральної вени) (якщо можливо, ДЗЛА, СІ, ОПС).
- Вимірювання діурезу
- Лабораторне обстеження:
- визначення групи крові, резус-фактору;
- загальний аналіз крові та сечі;
- коагулограма;
- біохімічний аналіз крові;
- ЕКГ
- вимірювання показників КОС та лактату.