Історія дипломатичного протоколу

у добу Середньовіччя і Новий час Візантія, Венеція, Святий Престол, Франція. повинен був не лише демонструвати повагу, бути гнучким інструментом пол. у Візантії вперше було використано вірчі грамоти. XVI-XVIII в Європі новий дип протокол і церемоніал. при Карлі V почесті, що надавалися послам, одержали встановлений хар. У 1504 глава катол церкви, спробував скласти "список монархів". Розміщення відбивало економічну й військову силу. правила старшинства довгий час були дж конфлв. порушення ПТІ сприймалось як особиста образа государя. неприємні інциденти, через старшинство та церемоніал, почали призначати замість послів представників або резидентів. швидко почав виходити з ужитку. пріоритет держав, глав держав та представників до XIX. Вирішення Від конгресу 1815 та Аах конгресу Свящ союзу 1818. На Від вирішено, в кожному класі держав положення дип предст залежить від дати оф повідомл про прибуття. вирішили, що в актах або договорах між кількома держ, підписи, жеребкуванням між міністрами. замість нього підписувались у алфавітному порядку фр назв держав.питання старшинства всередині дип корп встановлював, єдиним критерієм старшинства посла термін перебування в країні, від дня вручення ним вірчих грамот.У Від регл три класи дип предств: послів, папських легатів та нунціїв. посланників, міністрів та інших уповноважених при государях. повірених у справах.

На Аахенському конгресі 1818 прийнято "Аахенський протокол", доповнив список класом міністрів-резидентів, які зайняли місце між посланниками та повіреними у справах. перший письмовий багатосторонній акт у сфері дип протоколу. Але не знімали всіх суперечностей у питанні дип старшинства. У Європі, лише великі держави могли акредитувати за кордоном послів. Незважаючи вони регулювали протокольну практику 150. покладені в основу статей Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.