Джерела правил і норм ДП

Норми протоколу базуються на чотирьох основних джерелах: міжна­родному праві, міжнародному звичаї, державному праві, національних традиціях та особливостях.

- Основоположними міжнародно-правовими актами, які врегульовують окремі норми дипломатичного протоколу, є конвенції, укладені під егідою ООН. Основним джерелом сучасного дипломатичного права є Віденська конвенція про дипломатичні зносини, підписана 18 квітня 1961 р.; Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р; Конвенція про спеціальні місії, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН і відкрита для підписання 16 грудня 1969 p, Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 берез­ня 1975 р. До міжнародно-правових документів, які врегульовують окремі протокольні питання в діяльності міжнародних організацій, можна відне­сти Конвенцію про привілеї та імунітети ООН (1946 p.), Генеральну угодупро привілеї та імунітети Ради Європи (1949 р.), Протокол про привілеї та імунітети Європейських співтовариств (1965 р.) тощо.

- міжнародний зви­чай. Прикладом протокольних норм, які спираються на міжнародний зви­чай, є форми та правила складання дипломатичної кореспонденції, по­рядок проведення дипломатичних прийомів, дипломатичних візитів, ви­користання візитних карток, титулування, привітання вищих керівників держави з національним святом тощо.

- Джерелом норм і правил офіційного протоколу окремих держав є державно-правові документи: конституція, закони, укази, положення, по­станови, кодекси тощо. Державно-правові акти встановлюють порядок проведення офіційних заходів за участю вищих керівників держави; нор­ми, правила й церемоніал візитів на вищому рівні; порядок проведення заходів за участю дипломатичного корпусу. Вони також урегульовують питання акредитації дипломатичних представників та церемоніалу вру­чення вірчих грамот; державного службового й протокольного старшинс­тва; дипломатичних рангів та старшинства своїх дипломатів; питання, пов'язані з використанням державної символіки тощо.

- Іншим джерелом, яке формує протокол окремих країн, є національні традиції та особливості. До комплексу норм і правил, які базуються на наці­ональних традиціях та особливостях, належить етикет вітань, у деяких краї­нах - одяг під час офіційних та протокольних заходів, протокольні подарун­ки, особливості меню або виголошення тостів під час прийомів тощо.