Призначення та структура відділу

Маточний відділ в декоративних розсадниках створюють задля організації виробництва вихідного матеріалу (насіннєвого і вегетативного походження) для якісного і кількісного забезпечення потреб масового розмноження деревних рослин. Організація його надзвичайно важлива для розсадників, які спеціалізуються на масовому розмноженні і виробництві маломірного садивного матеріалу декоративних культур. Постійна маточна база розсадника дозволяє підтримувати незалежне і збалансоване вирощування декоративного садивного матеріалу дерев та чагарників певних форм і сортів. В маточних відділах декоративних розсадників виробляють наступні види вихідного матеріалу: живці (кореневі і стеблові зелені та здерев’янілі); відводки (відсадки); кореневі та столонні паростки; насіння тощо.

Залежно від цільового призначення розсадника та технологічних особливостей розмноження і виробництва садивного матеріалу в маточному відділі можуть закладатись такі відділення: плантаційне (насіннєві, живцеві та відводкові маточні плантації); колекційне (дендрарій, експозиційні ділянки); відділення ягідників тощо.

Насіннєві маточні плантації (насадження) в маточних відділах створюють рідко, головним чином, з метою заготівлі безпосередньо на розсаднику дефіцитного або сортового насіння дерев, чагарників, газонних трав, квітів, одно – та багаторічних ґрунтопокривних трав’янистих рослин в значних обсягах як для власних потреб, так і для реалізації іншим господарствам.

Живцеві маточні плантації (не плутати з лісонасіннєвими) служать для виробництва окремих видів садивного матеріалу вегетативного походження, як правило, здерев’янілих або напівздерев’янілих стеблових, рідше кореневих живців, які слугують вихідним матеріалом для виробництва живцевих саджанців, а в окремих випадках безпосередньо для висаджування на постійне місце (під час закладання ягідників, озеленення, створення лісових культур і лісомеліоративних насаджень).

Відводкові маточні плантації створюють для культур, рослини яких легко розмножуються природними видами вегетативними розмноження (відводками, паростю). Відводками частіше всього розмножують липи і ялини (їх види та форми) і багато цінних в декоративному відношенні чагарників та ліан, які важко або не розмножуються насінням (строкаті різновидності свидини, калина бульденеж, сортовий бузок, садові форми ліщини, деякі види троянд, декоративні види і сорти винограду та багато інших.

Найбільш придатними для закладання маточних плантацій для заготівлі живців та одержання відводок є пониженні, краще забезпеченні вологою ділянки розсадника та заплавні землі. В розсадниках Степу і південних районів Лісостепу в маточному відділі організовують зрошувальну мережу, без якої не можливо досягнути планової продуктивності маточних рослин і забезпечити ефективну експлуатацію плантацій. Важливою умовою досягнення високої продуктивності маточних плантацій є також родючість ґрунту, його структура та аерованість.

Розміщення садивних місць на плантації залежить від параметрів крон та біологічних особливостей материнських рослин. При встановленні схем садіння враховують також характеристику машин і механізмів, які планується використовувати в процесі виробництва.

9.2. Особливості створення та експлуатації м аточних плантацій

Кращими для закладання насіннєвих маточних плантацій є ділянки розсадника з родючими, добре дренованими ґрунтами легкосуглинкового складу. Основний обробіток ґрунту на площах, відведених під плантації, починають восени і проводять частіше всього за системою чорного пару. Оранку ґрунту, залежно від садивного матеріалу (сіянці або саджанці), який використовується для закладання плантації, проводять на глибину від 25 – 35 см в розсадниках Полісся до 30 – 45 (50) см – в Степу. Під основну оранку, залежно від вмісту поживних речовин в ґрунті, вносять органічні добрива (гній, торфокомпост або інші) від 20 до 100 т/га.

Для створення насіннєвих маточників кращими вихідним садивним матеріалом є відбірні крупномірні саджанці з перевіреними сортовими або формовими ознаками. Найкращим видом садивним матеріалом для створення маточних плантацій є сіянці та саджанці насіннєвого походження. Плантації, закладені садінням сіянців та саджанців, стійкіші, довговічніші і продуктивніші, ніж створені садивним матеріалом вегетативного походження. Для створення плантацій живцевими саджанцями використовують рослини з покращеними спадковими ознаками, не пошкоджені шкідниками і не уражені хворобами. Створення маточних плантацій різним (насіннєвим і вегетативним) садивним матеріалом забороняється.

Висаджують рослини навесні або восени. Найкращим часом са­діння є рання весна. З метою забезпечення тривалого функціонування та експлуатації маточних насаджень, при їх створенні (за виключенням насіннєвих), крім основної закладають і змінну плантацію або так зване змінне поле. Висаджують їх окремими групами (переважно чагарники) або рядами (дерева і чагарники). Розмір площадок для групового розташування маточних рослин визначають виходячи з потреб у насінні, біології росту та оптимальної густоти розміщення їх в групі, яка забезпечує достатнє для нормальної життєдіяльності і рясного плодоношення освітлення та мінеральне і водне живлення. При садінні рядами, рослини розміщують з врахуванням еколого – біологічних особливостей рослин та параметрів машин і знарядь, які планується використовувати упродовж експлуатації плантацій (механізованого догляду за ґрунтом, захисту від хвороб і шкідників, збору лісонасіннєвої сировини тощо). При закладанні рядових насіннєвих плантацій дерев, як правило, застосовують квадратне або шахове розміщення саджанців з відстанню між рядами і в ряду 4 – 6 м, а насіннєвих насаджень чагарників - прямокутне (рідше квадратне) з розміщенням садивних місць 2 – 3(4) х 1,5 – 2м.

Догляд за насіннєвими маточниками упродовж їх експлуатації спрямований на утримання ґрунту плантацій в чистому і розпушеному стані, проведення боротьби з хворобами та шкідниками і забезпечення близьких до оптимального для життєдіяльності рослин мінерального і водного режимів ґрунту шляхом систематичного підживлення та зрошення. З специфічних для цих видів плантацій доглядів проводять формування компактної, не високо піднятої (у дерев) крони з метою посилення плодоношення (насіннєношення) і більш зручного збирання врожаю.

На ділянці насіннєвих маточників на всі висаджені види та садові форми дерев і чагарників закріплюють етикетки з їх порядковим номером, за яким усі рослини реєструють в спеціальних книгах і позначають на плані. Упродовж всього періоду експлуатації насіннєвих маточників, в журналі фіксують дані про урожайність дерев і чагарників по рокам, що значно полегшує та робить більш точним прогнозування майбутніх врожаїв насіння.

Живцеві маточні плантації (не плутати з лісонасіннєвими) служать для виробництва окремих видів садивного матеріалу вегетативного походження, як правило, здерев’янілих або напівздерев’янілих (зелених) стеблових, рідше кореневих живців, які слугують вихідним матеріалом для виробництва живцевих саджанців, а в окремих випадках для безпосереднього висаджування на постійне місце (під час закладання ягідників, озеленення, створення лісових культур і лісомеліоративних насаджень). Найчастіше створюють і експлуатують плантації декоративних форм дерев (тополь, верб), декоративно-квітучих чагарників (маслинки, таволг, бузку, калини, вейгели, троянд), ягідників (смородини, малини, аґрусу та ін) і винограду.

Під живцеві маточні плантації відводять понижені ділянки розсадника з родючими легкосуглинковими ґрунтами. Мінеральні добрива застосовують у вигляді підживлень під час догляду за маточниками.

Як уже зазначалось кращим садивним матеріалом для створення маточних плантацій є сіянці та саджанці насіннєвого походження. Для створення плантацій саджанцями вегетативного походження (живцевими або щепленими) використовують молоді рослини з кращими спадковими ознаками, не пошкоджені шкідниками та хворобами, які як і насіннєві краще висаджувати весною.

При створенні кущових плантацій тополі і деревовидної верби рос­лини розміщують за схемою 1-2,5 м між рядами та 0,7-1,5 м у ряду. На штамбових плантаціях цих порід, рослини розміщують за схемою 2х2 та 2х3 м. Чагарникові верби розміщують на плантації з відстанню між рядами 1-1,2 м і в ряду через 0,4-0,5 м. Для кращого приживлювання та укорінення кореневі системи сіянців і саджанців перед садінням обробля­ють ростовими речовинами (гетероауксином, ІМК, чаркором, кореневином або іншими).

Упродовж першого року догляд за плантацією включає своєчасне розпушування ґрунту, знищення бур’янів, боротьбу із збудниками хвороб та шкідниками. Восени, у рік садіння, усі однорічні пагони материнсь­ких кущових рослин зрізують на висоті 4-5 см і підгортають пеньки, а у дерев прирізають скелетні гілки. Ці за­ходи сприяють кращому укоріненню висаджених рослин та масовому утворенню нових па­гонів.

У наступні роки, в осінньо-зимовий період, з материнських рослин нарізають однорічні пагони, які в подальшому (перед садінням для укорінення або на постійне місце) ріжуть на живці. При цьому наступні зрізи роблять на 2 - 4 см вище попередніх. Заготівля пагонів (живців), залежно від технології розмноження, може здійснюватись також у ранньовесняні строки.

Зрізані восени пагони зв’язують у пучечки по 50 - 100 шт. і у разі потреби до садіння зберігають у погребах або траншеях глибиною 1,5 м. Зрізані навесні пагони можна зберігати у траншеях глибиною до 0,5 м або під снігом.

Після 5 - 6 років заготівлі живців кущі омолоджують (зрізають усі пеньки) і протя­гом року не експлуатують – „дають відпочити” (не проводять заготівлі живців та інших заходів окрім догляду). Такий "відпочинок" план­тації сприяє одержанню високоякісних пагонів у наступні 4 - 5 років її експлуатації.

Експлуатують плантації тополь і верб впродовж 10 - 15 років. За правильної експлуатації середній вихід живців з однієї маточної рослини становить: верб – 40 шт., тополь – 25; смереки, ялівця, туї, калини бульденеж, вейгели – 10 шт. (табл. 9.35). На середньовікових плантаціях щорічно можна одержувати від 250 до 800 тисяч живців з 1 га.

Таблиця 9.35