Визначити країни, де традиційне право набуло найбільшого поширення та висвітлити особливості

Африканське звичаєве право характеризується:

- неписемною формою. Правила поведінки звичаєвого права існують у

свідомості людей, передаються в усних переказах, легендах тощо;

- тісною єдністю правових і моральних норм. При цьому, в більшості

випадків первинними є норми моралі, які впливають на поведінку людей з позицій добра і зла;

- домінуванням ідеї примирення при вирішенні конфліктних ситуацій, що є проявом підходу до людей як до родичів, членів одного роду;

- різноманітністю звичаєвих комплексів, обумовлених численністю етнічних спільнот навіть у межах однієї країни;

- сукупністю елементів звичаїв і релігійних норм та інших соціальних норм, що регулювали відносини між людьми у додержавному суспільстві;

- тим, що воно є правом спільнот, а не індивідів, оскільки в часи свого виникнення мало на меті забезпечення виживання і розвитку роду, племені в цілому, як цілісного соціального організму, а не окремих його членів;

- наявністю кругової поруки, тобто відповідальності всієї спільноти чи певної групи людей за порушення, скоєні їхніми членами;

- на відміну від позитивного, для звичаєвого права не існує поняття суб'єктивного права індивіда. Тому, наприклад, інститутам сімейного, земельного, спадкоємницького права притаманний колективний (на рівні сім'ї, общини тощо) підхід у визначенні прав і обов'язків;

- розмежуванням сфери застосування офіційного та звичаєвого права.

На відміну від інших правових сімей, у далекосхідних суспільствах позитивне право не визнається як соціальна цінність, добро. Навпаки, різні філософські течії Китаю (даосизм, конфуціанство, легізм) розглядають право тією чи іншою мірою як зло, а традиції, етику — як добро, як домінуючі засоби збереження суспільної злагоди та гармонії.

Найбільш доцільним визнається необхідність безумовного та добровільного виконання етичних правил спілкування, виховання у членів суспільства впевненості, що свобода кожного повинна оберігатися іншими, а поведінка має відповідати природному порядку речей. При розв'язанні конфліктів головним є примирення сторін, а не визначення, хто правий, а хто винний, чи застосування примусу для покарання порушників.

Одночасно деякі форми прояву традиційного права виходили і з інших орієнтирів. Так, у Китаї та Японії норми цього права багато в чому виходили з положень традиційної для цих країн філософії (наприклад з конфуціанства в Китаї), яка обґрунтовувала повну покору правителю та його намісникам, батькам, старшим за віком.