Причини невдач Червоної Армії

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА. ВОЄННІ КАМПАНІЇ 1941 РОКУ

План Барбаросса

Увечері 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву про воєнні дії проти СРСР, що дістала порядковий но­мер 21 і умовне найменування "Барбаросса".

Планом "Барбаросса" передбачався розгром Радян­ського Союзу протягом однієї короткочасної кампанії (7-8 тижнів) ще до того, як буде закінчено війну проти Великої Британії. Головними стратегічними об'єктами бу­ли визнані Ленінград, Москва, Центральний промисловий район і Донецький басейн. За планом "Барбаросса" для нападу на СРСР виділялося 152 дивізії (в тому числі 19 танкових і 14 моторизованих), 2 бригади. Сателіти Німеччини виставляли 29 піхотних дивізій і 16 бригад. Таким чином, якщо рахувати дві бригади за одну дивізію, всього виділялося 190 дивізій. Крім того, до війни проти СРСР залучалося дві третини усіх німецьких сил ВПС і значні сили флоту.

Напад Німеччини на СРСР

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз, її війська перейшли державний кордон від Льодовитого океану до Чорного моря й розпочали

наступ углиб території СРСР. Союзниками Німеччини виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія та Італія.

З початку війни радянські війська були об'єднані у два фронти — Південно-Західний і Західний. В боях брали участь моряки Дунайської і Пінської річкових флотилій і Чорноморського флоту. Війська Червоної Армії включали 170 дивізій і налічували біля 2,7 мли чол. особового складу, 37,5 тис. гармат і мінометів, 1475 нових танків (КВ і Т-34), 1540 бойових літаків нових типів, але дивізії не були повністю укомплектовані, тому противник мав перевагу в 3-4 рази.

Причини невдач Червоної Армії.

1. Значну роль відіграв фактор раптовості. Вночі на 22 червня, коли у радянського командування вже не було сумнівів у нападі Німеччини, до західних округів телеграфом було надіслано директиву про приведення військ до бойової готовності. Однак директива запізнювалася, ворог відкрив шквальний вогонь і завдав бомбових ударів по містах і селах, штабах, вузлах зв'язку, мостах, залізничних комунікаціях. Першого дня війни німецька авіація розбомбила 66 радянських аеродромів, знищивши 1200 літаків.

2. Кращі кадри Червоної Армії було репресовано. На початок війни внаслідок репресій тільки 7% командирів мали вищу військову освіту, а 37% не пройшли повного курсу навчання навіть у середніх військово-навчальних закладах.

3. У військах панувала система жорсткої централізації, управління й підпорядкування, що стримувало ініціативу командирів, породжувало схильність до шаблонів, застарілих схем. Багато вищих командирів (Ворошилов, Будьонний та інші) абсолютизували досвід громадянської війни, переносили його у цілком нові умови.

4. Переозброєння відбувалося вкрай поволі. Нові танки і літаки, інші види озброєнь було поставлено на серійне виробництво тільки у 1940-1941 рр.

5. Було демонтовано інженерні оборонні споруди на радянсько-польському кордоні 1939 р., вони опинилися у тилу Червоної Армії, а нові не були споруджені.

6. Радянська військова доктрина базувалася на тезі, схваленій Сталіним, що майбутня війна відбуватиметься на території ворога, тому використання оборонних споруд фактично не планувалося у стратегічному відношенні.

7. Радянське військове керівництво прорахувалося у визначенні можливого напрямку головного удару противника. Пріоритетним у Генеральному штабі Червоної Армії вважався київський напрямок, а мінсько-смоленсько-мос-ковський — як другорядний; у підпорядкування Київ­ського Особливого військового округу було передано вели­кі сили.

8. Всупереч запевненням про готовність до переможної війни вище політичне керівництво не мало серйозного плану на випадок масштабних дій. Не було заздалегідь розподілено обов'язки відповідальних за різні сфери економічного і соціального життя, за евакуацію, переоснащення виробництва тощо. У перші дні війни Сталін був деморалізований, а всі головні питання замикалися особисто на ньому.

9. Народ країни, керівні кадри були дезорієнтовані психологічно договорами 1939 р. з Німеччиною, у багатьох були

занадто великі ілюзії з цього приводу.

10. Побоюючись надати Німеччині привід для нападу на СРСР, Сталін не поспішав з приведенням військ до бойової готовності. Лише за 2-3 тижні до початку війни було мобілі­зовано частину воїнів запасу й розпочалася дислокація п'яти армій з внутрішніх округів до прикордонних.

11. Зосередження і розгортання військ не було завершено до початку війни. Більшість дивізій перших ешелонів армій прикриття перебувала в учбових таборах; артилерія, інженерні війська, зв'язок часто опинялися у відриві від своїх з'єднань.

Героїзм воїнів і хаос перших днів війни сплелися у одне нерозривне ціле.

З першою дня війни противник увів до дії основні сили. Танкові та моторизовані частини, що наступали на Даугавпілс—Вільнюс—Мінськ, вже ввечері 23 червня розширили прорив між Південно-Західним і Західним фронтами до 130 км. 28 червня Червона Армія залишила Мінськ. За перші три тижні воєнних дій німцями було захоплено території Латвії, Литви, південної частини Естонії, Молдавії, Білорусії та Правобережної України. З 170 дивізій Червоної Армії, що знаходилися на початку війни на західному кордоні, пов­ністю вийшли з ладу 28, а 70 втратили до половини людей і бойової техніки. Але, незважаючи на раптовість нападу і деморалізацію, влада почала діяти. 22 червня було прийнято Указ Верховної Ради СРСР "Про воєнний стан". ЗО червня 1941 р. утворено Державний Комітет Оборони (ДКО) на чолі з Й. В. Сталіним. ДКО зосередив усю повноту державної, та політичної влади