Cуржик як форма просторіччя. Шляхи його подолання

ВИЗНАЧЕННЯ: Елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова». Вважається, що суржиком говорить людина, яка не володіє мовами «чистими», тобто літературними, нормованими — російською, українською або принаймні володіє лише однією з них, а замість іншої послуговується суржиком.
У масовій свідомості сформовано стереотипне уявлення, що, мовляв, «колись усі українці розмовляли чистісінькою українською мовою, але потім внаслідок русифікації стали балакати суржиком Успішним таке засвоєння другої мови може бути тільки в дитячому віці, тому суржикові, на відміну від комунікативних різновидів, сформованих на ґрунті однієї мови, тих же територіальних і соціальних діалектів, властива лексична й структурна неповнота, ущербність. Він утворюється внаслідок хаотичного заповнення зруйнованих ланок структури української мови елементами поверхово засвоєної російської. Розмитість мовної свідомости носіїв українсько-російського гібриду засвідчують і відмінності в мовній самоідентифікації, властиві представникам суржикомовних середовищ різних регіонів України.
Так, за попередніми даними, носії змішаної субмови, опитані в Києві, переважно ідентифікують своє мовлення з українським, тоді як у Донецькій області інформанти, що спілкуються суржиком, ототожнюють його з російською мовою. Щоправда, ці спостереження потребують додаткових підтверджень. Як соціолінгвістичний феномен, суржик потребує ґрунтовного вивчення у трьох аспектах — лінгвістичному, психологічному і соціальному. Одним із головних практичних завдань таких досліджень має стати створення навчальних методик, здатних заблокувати розростання і вплив цього хворобливого явища, що загрожує українській мові внутрішньою руйнацією усіх її рівнів.

56.Словники-довідники ><з ><культури ><української ><мови ><у ><професійній ><комунікації

КУЛЬТУРА МОВИ — дотримання усталених мовних норм усної і писемної літ.

мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання

мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Гол. завдання К. м.

виховання навичок літ. спілкування, пропаганда й засвоєння літ. норм у

слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні,

неприйняття спотвореної мови або суржику.

Літературна мова – це відшліфований варіант загальнонародної мови. Це мова, що обслуговує всі сфери спілкування. Норма літ мови – це усталене вживання і узаконене використання мовних засобів. Саме за допомогою словників-довідників ми можемо покращувати нашу мову. К. м. безпосередньо пов’язана із станом нормування, кодифікації літературної мови, відбитим у словниках, граматиках. Словни́к — книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова якоїсь мови (з тлумаченням, перекладом на іншу мову тощо). Словником також називають сукупність слів, які використовуються чиїй-небудь мові, сукупність слів певної мови.
Існують такі ти словників: перекладні, тлумачні, Етимологічні словники, Словники синонімів, антонімів, паронімів, Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови, Фразеологічні словники.

Словники синонімів, антонімів, паронімів, наприклад, теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення.

Фразеологічні словники. Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах.