Правове регулювання товарного знаку (Юля Махмудова)

Необхідно розрізняти правовий та психологічний підхід до розуміння бренду. З правової точки зору розглядається лише товарний знак, що позначає виробника продукту і підлягає правовому захисту. З точки зору споживацької психології (consumer research) мова йде про бренд як про інформації, збереженої в пам'яті споживачів.

Іноді вважається, що іншими синонімами такого поняття, як «бренд», є поняття «товарний знак» або «торгова марка». Раніше терміном «бренд» позначався не всякий товарний знак, а лише широко відомий. В даний час цей термін в засобах масової інформації вживається як синонім терміну «товарний знак», що, на думку фахівців-патентознавців, є не цілком коректним. З точки зору фахівців в області товарних знаків і юристів, що спеціалізуються в області товарних знаків, поняття «бренд» і «брендинг», строго кажучи, не правові поняття, а терміни, що використовуються в споживчому середовищі для об'єднання етапів просування товарів на ринок.^[7] Поняття бренду, на думку цих авторів, є деякою сукупністю об'єктів авторського права, товарного знака та фірмового найменування.

Успіх товарної політики багато у чому визначається рівнем законодавчого захисту торгових марок у цільовій країні. Від інтелектуального піратства страждають не тільки виробники дорогих товарів або складного устаткування. Поряд з дорогими товарами досить часто підробляються порівняно недорогі товари, наприклад, шампуні Head&Scholders. У таблиці наводиться далеко не повний перелік товарів, які найбільш часто підробляються, і їхніх цін, що дозволяє приблизно оцінити масштаби втрат.

Порівняння цін на підроблені товари

Основною міжнародною угодою, яка регулює питання охорони прав на винаходи і товарні знаки, є Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 р. Головна мета конвенції полягає у створенні більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків фірмами, організаціями і громадянами в інших країнах. Учасники конвенції утворюють Міжнародний союз з охорони промислової власності (Паризький союз). У ньому беруть участь 105 держав, у тому числі Україна. Для різних країн-учасниць конвенція діє у різних редакціях, у залежності від того, яку з них ратифіковано відповідною стороною.

Паризька конвенція не передбачає створення єдиного міжнародного товарного знаку. Одним із головних принципів конвенції є принцип національного режиму. Конвенція передбачає надання громадянам і фірмам будь-якої країни такої ж охорони промислової власності, яка надається чи буде надаватися у майбутньому своїм громадянам законодавством даної держави.

Практично найбільш важливим правилом Паризької конвенції є правило про конвенційний пріоритет: патент або право на реєстрацію товарного знаку одержує той, хто першим подав заявку. Першість у поданні заявки забезпечує новизну винаходу, що є необхідною умовою для видання патенту. Особа, яка подала заявку на винахід або реєстрацію товарного знаку в одній із держав-учасниць, користується правом пріоритету протягом річного терміну з дня подачі заявки в інших країнах. Таким чином, мета цієї угоди - створення сприятливих умов для патентування винаходів і реєстрації товарних знаків іноземцями.

Реєстрація товарних знаків на міжнародному ринку здійснюється на підставі як національних законодавств, так і положень міжнародних угод.

Мадридську конвенцію про міжнародну реєстрацію фабричних і товарних знаків також підписав ряд країн.Відповідно до цієї конвенції, у Міжнародне бюро у Женеві подається заявка на товарний знак, потім цей знак одержує охорону у всіх країнах-учасницях. Особливої уваги заслуговує застереження про закони товарних знаків, розроблене у рамках ВОІВ (Всесвітньої організації інтелектуальної власності).

Цей міжнародний акт вирішує задачі гармонізації і спрощення адміністративних процедур, здійснюваних патентними відомостями в області товарних знаків. Він був прийнятий і підписаний 57 країнами-членами ВОІВ і набрав сили 1 серпня 1996р.

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг, в Україні регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Захист прав на знаки для товарів і послуг може здійснюватися в адміністративному, змішаному або судовому порядку.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається будь-яке посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припинено. Якщо порушенням власнику свідоцтва були заподіяні майнові чи моральні збитки, їх має відшкодувати порушник.

Порушення прав власника може бути в будь-якій, формі чи будь-яким способом. Тому і відповідальність порушника може бути різною. Зокрема, власник свідоцтва має право вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використовуваного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Виготовлені зображення знака або позначення можуть бути знищені на вимогу власника свідоцтва. Право на захист має також особа, яка користується знаком на підставі ліцензійного договору, якщо інше не передбачено в ньому.

Суди, відповідно до їх компетенції, розглядають спори про встановлення власника свідоцтва, укладення та виконання ліцензійних договорів, порушення майнових прав власника свідоцтва.