2015-09-06
180
74. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЮ СУБЄКТІВ АГРАРНОГО ПРАВА
Сільськогосподарський кооператив (ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію»)
Стаття 13. Структура органів управління
Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.
Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належить правління кооперативу. У разі потреби кооператив наймає виконавчого директора, утворює спостережну раду.
Для підготовки окремих питань загальні збори, а в період між ними — правління кооперативу або спостережна рада можуть утворювати спеціальні комісії з членів кооперативу із залученням як консультантів найманих працівників.
Стаття 14. Загальні збори
Загальні збори:
вносять зміни і доповнення до статуту, приймають нормативні документи кооперативу;
обирають шляхом прямого таємного голосування голову кооперативу та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), можуть обирати членів спостережної ради тощо; заслуховують звіти органів управління кооперативу про їх діяльність;
|
|
|
визначають види і розміри фондів кооперативу, порядок їх формування та використання;
затверджують:
правила внутрішнього розпорядку;
річний звіт і баланс кооперативу;
порядок формування і розподілу доходу кооперативу;
рішення правління кооперативу про прийняття нових членів;
вирішують:
питання про входження кооперативу до об’єднання кооперативів, створення підприємств різних видів;
питання про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов’язані із статутною діяльністю кооперативу.
Загальні збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року. Вони можуть скликатися позачергово за рішенням правління кооперативу або з ініціативи не менше третини членів кооперативу. Правління кооперативу зобов’язане прийняти рішення про скликання загальних зборів і повідомити членів кооперативу про час і місце їх проведення та порядок денний не пізніше ніж за 10 днів.
Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу.
Стаття 15. Правління кооперативу
Правління кооперативу обирається у кооперативі, до складу якого входить не менш як 10 членів, на термін, що не перевищує трьох років.
Правління кооперативу:
розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку кооперативу;
скликає загальні збори членів кооперативу і контролює виконання прийнятих ними рішень;
вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності згідно із статутом;
|
|
|
вносить на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до кооперативу нових членів та припинення членства;
укладає трудові договори (контракти) у разі найму на роботу виконавчої дирекції та оцінює її діяльність;
делегує виконавчій дирекції кооперативу право на прийняття поточних рішень;
забезпечує збереження майна кооперативу;
організовує у разі потреби проведення незалежних аудиторських перевірок;
вирішує питання навчання членів кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями.
Члени правління кооперативу можуть обирати із свого складу голову кооперативу, заступника голови та секретаря правління відповідно до статуту кооперативу.
Члени правління кооперативу працюють переважно на громадських засадах. У статуті кооперативу можуть бути передбачені винагороди за роботу членів правління.
Періодичність проведення засідань правління кооперативу визначається статутом кооперативу. Рішення приймається більшістю голосів за наявності не менш як 2/3 складу членів правління кооперативу.
Стаття 16. Голова кооперативу
Голова кооперативу очолює правління і обирається загальними зборами кооперативу або його правлінням на термін, що не перевищує трьох років. Функції голови кооперативу та порядок його обрання (відкликання) визначаються статутом кооперативу.
У разі відсутності виконавчого директора його функції виконує голова кооперативу.
Стаття 17. Виконавчий директор
Правління кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю кооперативу. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу.
Виконавчий директор здійснює свою діяльність на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу, формує виконавчу дирекцію та виконує функції, делеговані йому правлінням. Виконавчий директор несе відповідальність за свою діяльність перед кооперативом.
Стаття 18. Спостережна рада кооперативу
Для контролю за діяльністю виконавчого органу кооперативу може обиратися спостережна рада. Спостережна рада утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менш як 50 осіб.
Спостережна рада обирається з членів кооперативу на загальних зборах у кількості 3-5 чоловік, якщо інше не передбачено статутом кооперативу. Порядок обрання спостережної ради та її голови і прийняття рішень спостережною радою встановлюються статутом кооперативу.
Член спостережної ради не може бути членом правління чи ревізійної комісії.
Стаття 19. Ревізійна комісія (ревізор)
Для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу обирається ревізійна комісія (ревізор).
У кооперативі, до складу якого входить менш як 10 членів, функції ревізійної комісії виконує ревізор.
Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам кооперативу.
Ревізійна комісія (ревізор) обирається загальними зборами з числа членів кооперативу відповідно до порядку голосування, встановленого статутом кооперативу. Членами ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління кооперативу чи спостережної ради.
Фермерське господарство (ЗУ „Про фермерське господарство”)
(ст.4) Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.
Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об’єднаннями відповідно до закону.
Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.
Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов’язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.
|
|
|
(ст.33) Представницьким органом фермерських господарств України є Асоціація фермерів та приватних землевласників України, яка з метою забезпечення прав і законних інтересів громадян України, які ведуть фермерське господарство:
а) представляє інтереси громадян, які ведуть фермерське господарство, перед Президентом України, Верховною Радою України, центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
б) вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що регулює діяльність фермерських господарств, на розгляд центральному органу виконавчої влади з питань аграрної політики України.
30.33.35.ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА СУБЄКТІВ АГРАРНОГО ПРАВА.
Сільськогосподарський кооператив (ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію»)
ст. 20. Право власності кооперативу
1. Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.
2. Право власності на землю може набуватися кооперативом шляхом внесення до пайового фонду земельних ділянок його засновниками та членами, а також придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами відповідно до Земельного кодексу України (2768-14). (Частина друга статті 20 в редакції Закону N 1377-IV (1377-15) від 11.12.2003)
ст. 21. Майно та джерела його формування
Для здійснення господарської та іншої діяльності кооператив за рахунок власного майна формує відповідні майнові фонди - пайовий і неподільний фонди.
Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом.
|
|
|
Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.
Фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок:
доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством.
Правління або виконавчий директор кооперативу використовує фінансові ресурси відповідно до кошторисів або інших документів, затверджених органами управління кооперативу згідно з їх компетенцією.
ст. 22. Земля кооперативу
Земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих кооперативу в користування або придбаних ним у власність.
Право кооперативу на землю зберігається і в разі входження його до складу кооперативного об’єднання.
За претензіями кредиторів звернення стягнення на земельні ділянки, надані кооперативу в користування, не допускається.
Земельні відносини в кооперативі регулюються Земельним кодексом України та законами України.
ст. 23. Майнова відповідальність
Кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за зобов’язаннями кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску.
Кооператив не несе відповідальності за зобов’язаннями членів кооперативу.
Кооператив може застрахувати своє майно і майнові права.
Страхування здійснюється добровільно за рішенням загальних зборів кооперативу, якщо інше не передбачено законами України.
ст. 25. Право власності на пай
У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки — в натурі (на місцевості). Термін та інші умови отримання паю встановлюються статутом кооперативу, при цьому термін отримання паю не може перевищувати двох років, а відлік цього терміну починається з 1 січня року, що наступає після моменту виходу (виключення) із кооперативу.
Право власності членів кооперативу — фізичних осіб на пай є спадковим.
Спірні питання щодо права власності на пай вирішуються згідно із законами України.
Фермерське господарство (ЗУ „Про фермерське господарство”)
ст.19. Формування майна фермерського господарства
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
ст. 20. Право власності на майно, яке використовується для ведення фермерського господарства
Майно фермерського господарства належить йому на праві власності.
Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.
У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.
Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.
Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.
Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства.
Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуються судом.
ст. 21. Відповідальність фермерського господарства
1. Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства.
2. Звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.
3. За порушення кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення господарської діяльності, голова фермерського господарства несе відповідальність, передбачену законом.
ст. 22. Фермерське господарство як об’єкт майнових прав
1. Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання.
2. За рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
3. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, подають у встановленому порядку Статут фермерського господарства на державну реєстрацію.
ст. 23. Успадкування фермерського господарства
1. Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
2. Якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону.
Науково обгрунтовані регіональні мінімальні розміри земельних ділянок визначаються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України та Українською академією аграрних наук і затверджуються Кабінетом Міністрів України.
СПЕЦИФІЧНІ ОЗНАКИ СУБЄКТІВ АГРАРНОГО ПРАВА
Суб'єкти аграрного права — це виробники сільськогосподарської продукції, що володіють відособленим майном, наділені спеціальною правоздатністю і дієздатністю (правосуб'єктністю), господарська діяльність яких здійснюється при використанні землі як основного засобу виробництва для забезпечення населення міста і села необхідними продуктами харчування, сировиною і продовольством рослинного і тваринного походження.
Виробників сільськогосподарської продукції, як правило, законодавство називає «підприємствами» і «підприємцями».
В умовах ринкової економіки вони можуть бути засновані на будь-якій формі власності і самостійно вибирати організаційно-правову форму (Закони України «Про власність», «Про підприємства в Україні»). При цьому аграрному підприємству (підприємцю) притаманні такі основі риси і принципи діяльності: - основним предметом їх діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції; усі інші види сільськогосподарської діяльності (в тому числі переробки і реалізації продукції) мають допоміжний характер; - основним засобом виробництва є, передусім, земля, а також інші природні ресурси.
Виробництво сільскогосподарської продукції (крім тваринництва) має сезонний характер. З урахуванням цих та інших ознак можна дати таке його визначення.
ОБОВЯЗКИ СУБЄКТІВ АГРАРНОГО ПРАВА СТОСОВНО ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В ПРОЦЕСІ ЗДІЙСНЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р
Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов’язкових екологічних вимог (ст.40):
а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;
б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;
в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;
г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров’я населення;
д) збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;
е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.
При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.
Громадяни України зобов’язані (ст.12):
а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;
в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів;
г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;
д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
Громадяни України зобов’язані виконувати й інші обов’язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України.
ПРАВА Т А ОБОВЯЗКИ СУБЄКТІВ АГРАРНОГО ПРАВАПІД ЧАС КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЛЯМИ ВОДНОГО ФОНДУ
Водокористувачі мають право на загальне і спеціальне використання водних ресурсів, вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води, споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, робити їх реконструкцію і ремонт, передавати воду іншим водокористувачам.
ВК у ст. 6 проголошує виключну державну власність на води (водні об'єкти). Але відповідно до ч. 2 ст. 79 ЗК право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на водні об'єкти, що на ній розміщені. За ст. 59 ЗК існує право безоплатної приватизації замкнених природних водойм загальною площею до 3 га. Власникам земельних ділянок дозволяється створювати у відповідних межах рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Купівля-продаж і кількість водних об'єктів, які можуть перебувати у приватній власності, не обмежується.
(ст.45 ВК) У разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров’я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.
Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.
Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об’єкт у користування або в оренду.
Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об’єкт у користування.
Право загального водокористування може бути обмежено у порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу.
Водокористувачі мають право (ст.43 ВК):
1) здійснювати загальне та спеціальне водокористування;
2) використовувати водні об’єкти на умовах оренди;
4) вимагати від власника водного об’єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;
5) споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об’єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;
6) передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах;
7) здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.
Права водокористувачів охороняються законом.
Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.
Водокористувачі зобов’язані ст.44 ВК:
1) економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;
2) використовувати воду (водні об’єкти) відповідно до цілей та умов їх надання;
3) дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;
4) використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об’єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;
5) не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об’єктам та об’єктам навколишнього природного середовища;
6) утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;
7) здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об’єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об’єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами;
8) здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;
9) здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;
10) безперешкодно допускати на свої об’єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безкоштовно необхідну інформацію;
11) своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;
12) своєчасно інформувати місцеві Ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень;
13) здійснювати невідкладні роботи, пов’язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об’єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством;
14) виконувати інші обов’язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.
ПОРЯДОК ВИКОРИСТАННЯ СУБЄКТАМИ АГРАРНОГО ПРАВА ВОД
(ВК) Водокористування може бути двох видів — загальне та спеціальне.
Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.
Спеціальне водокористування — це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Оскільки право спеціального використання водного об'єкта приватної власності посвідчується державним актом про право приватної власності на землю, власник водного об'єкта не зобов'язаний отримувати будь-які інші дозволи на спеціальне використання водних ресурсів, навіть якщо він здійснює забір води із використанням спеціальних технічних пристроїв чи скидає у свій водний об'єкт забруднюючі речовини.
Спеціальне використання водних ресурсів на праві водокористування може бути короткостроковим (до 3 років) або довгостроковим (від 3 до 25 років). У разі потреби строки водокористування можуть бути подовжені. Щоб оформити спеціальне використання природних ресурсів на праві водокористування, слід отримати дозвіл.
Дозвіл на спеціальне водокористування видається:
державними органами охорони навколишнього природного середовища — у разі використання води водних об’єктів загальнодержавного значення;
Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища — у разі використання води водних об’єктів місцевого значення.
Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, — в разі використання поверхневих вод, державними органами геології — в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров’я — в разі використання водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних.
Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений постановою КМУ від 13 березня 2002 р. № 321.
У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.
Спеціальні водокористувачі зобов'язані сплачувати державний збір за спеціальне використання водних ресурсів. Згідно з Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженим постановою КМУ від 16 серпня 1999 р. № 1494, збір за спеціальне використання водних ресурсів зобов'язані сплачувати лише юридичні особи та фізичні особи, які є суб'єктами підприємництва. Селяни, котрі не є суб'єктами підприємництва, звільнені від сплати цього збору. Це означає, що сільськогосподарським підприємствам для оптимізації оподаткування вигідніше оформляти дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів на одного зі своїх членів, а не на саме господарство.
Стаття 51 ВК передбачає можливість здійснення спеціального водокористування шляхом оформлення договору оренди. Відмінність між спеціальним використанням водних ресурсів на праві водокористування і на праві оренди полягає в тому, що за водокористування власник не повинен сплачувати, крім державного збору за спеціальне використання водних ресурсів. Права та обов'язки водокористувачів визначені законодавством, а орендарів — у договорі оренди, в якому встановлюється орендна плата за домовленістю сторін. ВК забороняє суборенду водних об'єктів, але орендар може передати водний об'єкт іншому водокористувачеві на праві спеціального безоплатного водокористування. Це право визначене ст. 51 і п. 6 ст. 43 ВК.
