Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду
Вавилонського царства і Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. Однак
цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово
перемістилися центри Стародавнього світу. Почалося економічне піднесення Греції
та Риму. Розпочався новий період, відомий під умовною назвою античний (лат.
Antiquus – давній).
В період античності рабовласництво досягло повного розквіту. Переважало
боргове рабство, була знищена община, використання рабської праці стало більш
різнобічним і продуктивним. Рабство перетворилося на класичне.
У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це
сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі.
Численні острови, розділені гірськими хребтами, прибережні площі родючих
земель на материку, численні затоки і гавані визначали відокремленість життя
кожної общини, її економічну автономію. Через це антична громада, на відміну від
сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окремою
|
|
державою (місто-держава по-грецьки – поліс), у якій повноправними були лише
землевласники. Населення концентрувалось у містах. Вперше у світовій історії місто
витіснило і підпорядкувало собі село. Тут не вистачало зерна власного виробництва,
тому сільське господарство було другорядним, місто експлуатувало село.
Економічний розвиток Стародавньої Греції в ХІ–ІХ ст. до н. е.
Розпочинається застосування залізної зброї та знарядь праці. Суспільство живе на
основі натурального господарства. Основою господарства було скотарство: мірилом
вартості служить худоба (вел. мідний котел оцінювався у 20 волів, молода рабиня –
4 воли). Землеробство розвивалося лише на родючих пухких землях бо оранка
проводилася сохою. Знать володіла великими ділянками землі – теменами
(відрубні), рядові власники – клерами (жереби).
Родова община перебуває на стадії розкладу, майно і будинки стають
приватною власністю, земля була в загальному володінні, кожен общинник отримує
ділянку в пожиттєве користування.